Діхтяр Олекса Іванович — Вікіпедія

Олекса Іванович Діхтяр
Народився 12 (24) лютого 1886(1886-02-24)
село Кустолове, Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія (нині Новосанжарський район, Полтавська область, Україна Україна)
Помер 13 серпня 1936(1936-08-13) (50 років)
Полтава, УСРР
Громадянство Російська імперія,  УНР, СРСР СРСР
Національність Українець
Діяльність письменник, перекладач
Мова творів українська
Жанр вірш, п'єса
Членство НАН України

Оле́кса Іва́нович Діхтя́р (нар.12 (24) лютого 1886(18860224) с. Кустолове, Костянтиноградський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — †13 серпня 1936, Полтава, УСРР) — український письменник, перекладач, мовознавець і педагог (псевдонім — Д. Аскело). Член-кореспондент етнографічної секції ВУАН.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у с. Кустолове, нині Новосанжа́рського району Полтавської області України в селянській сім'ї.

Після закінчення 1906 року Новобузької учительської семінарії понад 30 років учителював, із них — 25 у Диканьці. Закінчив також Полтавський учительський інститут. Був першим завідувачем трикласного училища у Диканьці у 1905—1915 роках [1].Будинок, побудований 1904 року, зберігся донині (вул. Леніна, 72).

Будинок трикласного училища (посередині), яким завідував Олекса Діхтяр (кінець 1920-х)
Альберт Ріс Вільямс серед диканчан, 1924

1908 року о. Костянтин, батько Василя Короліва, обвінчав Олексу Діхтяра і Варвару Корольову (написання прізвища була саме таке — на російський зразок), що була двоюрідною сестрою Василя. Це було в диканській Троїцькій церкві, настоятелем якої був о. Костянтин.

Член-кореспондент етнографічної секції ВУАН (поч. 1920-х рр.)[2][3].

Живучи в Диканьці, Олекса Іванович брав участь у громадсько-культурному житті села, працював інспектором освіти і членом райвиконкому. Він був серед тих диканців, які прихильно зустріли 1924 року приїзд американського публіциста і громадського діяча Альберта Ріса Вільямса. Образ скромного учителя і письменника в селянській чумарці, з лагідною посмішкою бачимо на фотокартці «Вільямс серед диканців», опублікованій в журналі «Огонёк» (1957).

1928 року його запросили до Харківської промакадемії методистом і викладачем української мови та літератури.

1931 року під час трамвайної катастрофи Діхтяр втратив ногу. Підлікувавшись, він знову — тепер уже на протезі — став за кафедру. Проте ненадовго: 1934 року тяжко занедужав і врешті-решт опинився в лікарні.

13 серпня 1936 року в п'ятдесятирічному віці помер у полтавській лікарні Червоного Хреста. Його поховали на Монастирському кладовищі у межах Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря на узгір'ї Монастирської гори.

Наступного дня в газеті «Більшовик Полтавщини» (так називалася газета «Зоря Полтавщини» у період від 1924 до 1941 року) з'явився некролог — Пилип Капельгородський теплими словами клав «скромний вінок на дочасну могилу малопомітного, але самовідданого трудівника літератури».

Його дочка і нині (2011) живе у Диканьці.

Творчість[ред. | ред. код]

До перших літературних спроб О. Діхтяр вдався у часи перебування в семінарії. Приїхавши до Полтави, він показав свій вірш Панасу Мирному й одержав схвальний відгук. Та газетні дописи й окремі вірші в полтавській пресі не задовольняють наполегливого юнака. Невідомо, де він навчився італійської мови, але вже в 1908—1909 роках 22-річний початкуючий письменник береться за переклад творів італійця Едмондо де Амічіса (італ. Edmondo De Amicis) і 1910 року в Києві виходить його перший переклад книжки «Батьки та діти». Згодом перекладає ще «Шкільні товариші» Амічіса, «Томову хижку» Г. Бічер-Стоу та ін.

Водночас він записує казки та легенди, зокрема башкирські, і видає книжку «Убогий Гирей». У другому виданні (Черкаси, 1918) є позначка: «Чугуїв, військовий табір, 1915, VII — 26».

Від 1906 року Діхтяр виступив як поет. За словами П. Капельгородського, ранні поезії Олекси Івановича позначені елегійністю й переважно інтимні, хоч і не позбавлені ноток «суму і жалю за долю пригнобленого самодержавним ладом трудящого люду». 1917 року вірші вийшли окремою збіркою під назвою «Десять років». На жаль, вона досі не виявлена, і це завдання дослідників.

У пореволюційний час одна за одною з'являються його книжки — переклади Амічіса, Твена, Бічер-Стоу. Щодо «Шкільних оповідань» Амічіса критик журналу «Книгар» писав: «Кращого матеріалу для читання не можна й вигадати для наших школярів». Відзначали добру мову, живу, щиронародну. Крім того, займався Діхтяр і літературознавством, критикою, фольклористикою, а також драматургією. 1917 року він опублікував п'єсу «За громадську землю», 1929 — дитячу п'єсу «Дев'яте січня 1905 року». 1927 року Книгоспілка (Харків) видала дитячу книжку О. Діхтяра «Пригоди жаби-квакушки».

За підрахунками П. Й. Капельгородського, Олекса Діхтяр видав понад 12 книг, деякі з них (переважно переклади) витримали по 3, 5 і навіть 8 видань. Внесок його в українську літературу хоча й невеликий, але в історії українського письменства він не буде забутий.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У Диканці вулицю Чайковського перейменували на вулицю Олекси Діхтяра.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Світлина будинку, де завідувачем училища був Олекса Дігтяр.— EtoRetro.ru. Архів оригіналу за 5 грудня 2013. Процитовано 26 листопада 2013. 
  2. Енциклопедія українознавства: Словникова частина. Т. 11: Доповнення і виправлення/ Ред. В. Кубійович; Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. Фонд Духовного Відродження ім. митрополита Андрея Шептицького. /Перевидання в Україні.— Львів, 2003. — 398 с.: іл. — ISBN 5-7707-4048-5.
  3. П. Ротач. Діхтяр Олекса Іванович.— Енциклопедія сучасної України. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 11 березня 2016. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992).
  • Енциклопедія Українознавства. в 10 т. / Гол. ред. В.Кубійович.- Париж; Ню-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.- 4016 с.
  • Полтавщина літературна: Мистецький календар
  • Капельгородський П. Пам'яті О. І. Діхтяра // Більшовик Полтавщини. 1936, 14 серп.
  • Ротач П. Самовідданий трудар літератури // Вітчизна. 1968. № 10.

Посилання[ред. | ред. код]