Едвард де Вер, 17-й граф Оксфорд — Вікіпедія

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (жовтень 2011)
Едвард де Вер, 17-й граф Оксфорд
Народився 12 квітня 1550(1550-04-12)[1][2][…]
Hedingham Castled, Castle Hedinghamd, Braintree[d], Ессекс[d], Ессекс, Англія
Помер 24 червня 1604(1604-06-24)[1][2][…] (54 роки)
Гекні, Великий Лондон, Лондон[d], Англія
·чума
Поховання Гекні
Країна  Королівство Англія
Діяльність поет, Придворні чини
Alma mater коледж Святого Джонаd і Куїнз-колледжd
Знання мов перська[1]
Титул Граф Оксфорд
Посада Лорд великий камергер
Рід родина де Верd
Батько Джон де Вер, 16-й граф Оксфорд[4]
Мати Марджері Голдінгd[5][4]
Брати, сестри Мері де Верd[4]
У шлюбі з Енн Сесілd[4] і Елізабет Трентамd[4]
Діти Генрі де Вер, 18-й граф Оксфордd[5][4], Елізабет де Верd[4], Сьюзан де Верd[4], Бриджит де Верd і Едвард де Верd[5]
Автограф

Едвард де Вер, 17й граф Оксфорд (англ. Edward de Vere, 17th Earl of Oxford; 12 квітня 1550, замок Хедінгем — 24 червня 1604, Гекні) — придворний єлизаветинського двору, драматург, поет, спортсмен та покровитель мистецтв і нині найпопулярніший кандидат на авторство Шекспірових робіт.

Дитинство та освіта[ред. | ред. код]

Едвард де Вер народився в сім'ї Джона де Вера, 16-го графа Оксфорда та його другої дружини зі стародавнього саксонського роду Марджері Ґолдінґ. Едвард був першою дитиною — окрім нього була ще донька Мері[6]. З'явившись на британській землі з Вільгельмом Завойовником, рід Едварда ніколи не втрачав тісний зв'язок з англійським королівським домом. З кінця XIV століття рід Оксфордів грав провідні ролі в політичному житті країни. Під час Війни Троянд його представники були одними з найвірніших прихильників Ланкастерів і багато в чому сприяли перемозі Генріха VII та встановленню династії Тюдорів в Англії[7]. Стародавній, знатний рід Едварда де Вера робив його найбільш наближеним до королівського трону і Оксфорд пишався своїм походженням. Він був фаворитом при дворі, де, здається, здебільшого і жив в молодості.

Едвард де Вер зростав в інтелектуальній атмосфері та отримав першокласну освіту. Його щоденний навчальний план включав французьку, латину, грецьку, письмо, малювання, танці, космографію, мистецтво верхової їзди, стрільбу, соколине полювання, фізичні вправи і богослов'я. Граф отримав ступінь бакалавра в Кембріджському університеті (1564), закінчив магістратуру в Оксфордському університеті (1566) та отримав юридичну підготовку в Ґрєєвській школі[8] (1567). Його особистою освітою займалися найкращі наставники Англії: учений і дипломат — сер Томас Сміт, любитель старовини, картограф, один із засновників англосакського мовознавства і літературознавства — Лоренс Новел.

Крім того, Оксфорд був знайомий з видатним математиком, астрономом, астрологом, географом і окультистом Джоном Ді[9], і, згідно з твердженнями Бернарда Варда, можливо під керівництвом останнього вивчав астрономію[10]. Латини Едварда навчав його рідний дядько — Артур Ґолдінґ — відомий англійський перекладач єлизаветинського періоду.

Під час викладання у графа Оксфорда, Ґолдінґ займався перекладом «Метаморфоз» Овідія, котрий був опублікований у 1567 році та є широковідомим своїм великим впливом на творчість Вільяма Шекспіра[11]. Крім того, сім'я Едварда особливо захоплювалася літературою і драматургією. Двоє його вуйків — барон Шеффілд і граф Сарі — були поетами (останній створив форму сонета, пізніше відому як «шекспірівська»). Його тітка, Франсіс Вер, графиня Сарі, теж писала вірші, а батько, Джон де Вер, утримував акторські трупи. Близьким другом сім'ї був блискучий поет при дворі королеви Марії, Томас Во, 2-й лорд Гарроуден, один з віршів якого наспівував могильник шекспірівському «Гамлеті»[12].

Як і його батько, Едвард був чудовим спортсменом і не раз перемагав в кінних лицарських турнірах. Завдяки цим перемогам і гербу віконта Булбека[13] отримав прізвисько «spear shaker». Оскільки батько помер, коли Едвард був неповнолітнім, новий граф Оксфорд став королівським вихованцем. Він знаходився під опікою сера Вільяма Сесіла, згодом барона Бурґлея, — блискучого політика, міністра і радника Єлизавети І. Про стосунки Едварда з матір'ю мало відомо, крім того, що впродовж чотирнадцяти місяців після смерті чоловіка вона уклала нерівний шлюб з сером Чарльзом Тіреллом. Живучи багато років в будинку Сесіла, Оксфорд мав доступ до його великої бібліотеки, яка на час смерті самого Сесіла налічувала близько 1 700 книг і 249 манускриптів. Окрім того, садівником Сесіла був відомий ботанік Джон Джерард, — автор книги «Трави або загальна історія рослин», — який познайомив Англію з мускусною трояндою, згаданою в шекспірівській п'єсі «Сон літньої ночі». Хоча даних про власну бібліотеку Оксфорда немає, з його рахунків відомо, що він придбав твори Чосера, женевську Біблію, роботи Плутарха французькою мовою та інші книги.

У дорослому віці[ред. | ред. код]

У 1570 році Едвард взяв участь в воєнній компанії в Шотландії під проводом графа Сассекса. Наступного року він був заявлений провідною персоною при дворі та був деякий час фаворитом королеви. Згідно з матеріалами, що зберігаються в Бодліанській бібліотеці, в травні 1571 року Едвард де Вер прославився на турнірі, зламавши тридцять два списи об своїх противників та одержавши три перемоги, поціливши в голову або груди.

Шлюб[ред. | ред. код]

19 грудня 1571 року Сесіл одружив Едварда де Вера зі своєю донькою Енн[14]. Це був династичний шлюб, де всі переваги отримав Сесіл, якому, для скорочення соціального розриву між ним і зятем, був подарований титул барона Бурґлея. Чому Оксфорд погодився на цей шлюб невідомо. Сімейне життя Едварда з Енн було, вочевидь, нещасливим — Оксфорд безперервно подавав прохання королеві відпустити його подорожувати закордон і, нарешті, отримавши його, відбув на Континент[15]. На початку лютого 1575 року Оксфорд попрямував до Парижа, потім, через Страсбург — до Венеції. Він був ще в Парижі, коли в березні його повідомили, що його дружина чекає дитину. Не зважаючи на виражену в листах до Бурґлея радість із цього приводу, Оксфорд обмежився подарунками для Енн, не змінивши своїх планів.

Закордонні подорожі[ред. | ред. код]

В Італії він провів більшу частину п'ятнадцятимісячної подорожі, з травня 1575 року по березень 1576 року, відвідавши Венецію, Геную, Мілан, Падую, Сієну, Флоренцію і, цілком імовірно, Мантую, Верону, Болонью, Неаполь, Палермо, Сицилію і Рим. Своєю основною резиденцією Оксфорд вибрав Венецію, де побудував собі будинок. У своєму листі барону Бурглею, Едвард висловив намір відвідати Туреччину, — провести 2-3 місяці в Константинополі, — а також Грецію. Але, дуже довго затримавшись в Італії, вирішив натомість відвідати Німеччину або Іспанію. Його плани були зруйновані лихоманкою, викликаною сильною літньою спекою. Залишившись в Італії, він розширив своє знайомство з місцевими традиціями під час періодичних короткочасних подорожей країною.

Тим часом в Англії, дружина Едварда народила дівчинку, котру в честь королеви було названо Єлизаветою. На думку Бернарда Варда лист Едварда до Бурглея хоча і не висловлює відкрито, проте несе відбиток розчарування, що Анна не народила йому сина: він не питає ані про її здоров'я, ані про самопочуття. Повернувшись до Англії в квітні 1576 року, Оксфорд вільно володів італійською мовою, добре знав північні італійські міста і настільки проникав італійською культурою, що був сатирично висміяний Габріелом Гарві як «італійський граф».

Тим часом при англійському Дворі був поширений поголос, що Оксфорд не є батьком новонародженої дитини. Невідомо хто передав ці чутки Едварду де Веру. За словами Марка Александра, Роланд Йорк — слуга графа Оксфорда — є найімовірнішим намовником[16]. По прибуттю в Англію, за словами Варда, Едвард де Вер попрямував прямо до королеви і заявив про відмову бути присутнім при дворі в час, коли там знаходитися його дружина. Проте, згідно з документами Сесіла, прибувши в Дувр 19 квітня 1576 року, Едвард відмовився розмовляти з сером Томасом Сесілом, та рушив не «напряму до королеви», а в дім Р. Йорка, де таємно від усіх перебував декілька днів. За даними того ж Сесіла, там Едварда навідувала його сестра Мері. Едвард відмовився жити з Енн, переїхавши до «Савой» та повністю занурившись у літературну та музичну діяльність, тим самим абсолютно розсварившись з Сесілом. Розділення тривало майже шість років (з квітня 1576 по грудень 1581).

Починаючи з моменту розриву з Енн, в поезії Едварда з'являється гіркий присмак розчарування в жінках і важке клеймо ганьби. Вірш «Обмовлений перед лицем всіх безповоротно загублених надій» вперше опубліковане в збірці «Рай витончених вигадок» 1576 року, говорить про життя автора в ганьбі і безславності, які занурили в безодню печалі його душу, серце, розум і сили. Професор Оксфордського університету У.Дж. Кортхоуп в «Історії англійської поезії» пише:

«Едвард де Вер сімнадцятий граф Оксфорд […] великий метр літератури […] Його власні вірші відрізняються лаконічністю […] і небагатослівною точністю […] Його витончена вишуканість стилю чудова […] Він не просто був дотепний сам, він пробуджував дотепність в інших».

За підрахунками Лоренса Стоуна Едвард де Вер витратив на протегування діячів літератури та культури понад 70 000 фунтів, отриманих з продажу родових маєтків, до чого досить несхвально відносився Бурглей. Під опікою графа Оксфорда знаходилися: Едмунд Спенсер, Артур Ґолдінґ, Роберт Ґрін, Джон Гестер, Джон Брук, Джон Лілі, Ентоні Мандей, Томас Черчярд та інші. Останні троє авторів Едвард де Вер в різний час наймав до себе на службу. Джон Лілі присвятив йому свої книги «Евфуес: Аналіз кмітливості» (1578(79н.с.)) та «Евфуес: його Англія» (1579(80н.с.)). В них Лілі висловлює протест проти типово-аристократичного виховання молоді і особливо проти поїздок в «розбещену» Італію для завершення навчання. За його твердженням, молодь в Італії «вправляється в невірстві, звикає до безжурного життя і марнотратства». Не зважаючи на пуританські догмати, ці дві книги розпочали серед єлизаветинської аристократії моду на евфуїзм — стиль, що відзначався пишномовністю та мав вплив на ранню творчість Шекспіра, хоча і був висміяний ним в «Марних зусиллях кохання». Ентоні Мандей присвятив Оксфорду «Зілото: Фонтан слави» (1580) та «Дзеркало мінливості» (1579). Томас Кід, якому приписують авторство «Іспанської трагедії», можливого «Пра-Гамлета»[17] (1588-9?) та «Приборкання норовиливої», також працював на Оксфорда (1587—1593).

Захоплюючись перекладами, Оксфорд в 1571 році (1572 р. н.с.) написав присвячення на латині до перекладу Бартоломея Клерка твору Балтазара Кастільйоне «Придворний». А в 1573 році — присвяту англійською, супроводжувану віршами, до перекладу з латини Томаса Бедінгфільда твору італійського математика і медика Джироламо Кардано «Втіха». Переклад Кардано, опублікований на замовлення та при фінансовій підтримці Оксфорда, відомий серед дослідників як «книга Гамлета», оскільки містить декілька дослівних паралелей з текстом Шекспірового «Гамлета» — здебільшого в уривку, де йдеться про занудну компанію старого, що збігається з гамлетівськими жартами над Полонієм (наприклад, такі фрази як: plum-tree gum, plentiful lack wit, most weak hams і таке інше), а також уривок, багато в чому аналогічний гамлетівському монологу «бути, чи не бути».

Сварки, змови та скандали[ред. | ред. код]

Повертаючись до роботи У.Дж. Кортхоупа «Історія англійської поезії», знаходимо рядки про те, що Едвард де Вер був визнаним керівником групи придворних поетів-евфуїстів, «сам — неперевершений поет у вишукано-італійському стилі», і конкурент Філіпа Сідні. Сідні очолював другу групу придворних поетів — прихильників ідеалізму, що викликала на себе насмішки спробами встановити штучні правила написання творів. Відмінною рисою робіт Оксфорда є їх сила, натуральність і справжня витонченість. Ще починаючи з заручин Філіпа з Енн Сесіл, у поведінці обох авторів простежується особове суперництво, що переростає згодом в нетерпимість. Це засвідчують два вірші, що збереглися — «Був би я король, я міг би задоволено правити»[18] Едварда де Вера, і єхидна відповідь Сідні «Ти був королем, але все ж не правив задоволено»[19]. Опонуючи Сідні та іншим, граф Оксфорд в 1579 року підтримав католиків під час пропозиції одруження королеви з братом французького короля. С того часу літературне суперництво Сідні та Оксфорда переросло в релігійно-політичне протистояння, що досягло свого апогею в серпні, вилившись в загальновідому сварку на тенісному корті. Біографи Філіпа Сідні звинувачують у всьому Едварда де Вера, який, за їх заявою, поводився агресивно і грубо. Біографи де Вера, в свою чергу, звинувачують Філіпа Сідні в провокації інциденту. Крапки над «і» розставила королева, посадивши обох під домашній арешт.

Коли переговори щодо французькому шлюбу закінчились нічим, Оксфорд подав королеві заяву, в якій звинувачував своїх колишніх соратників в зрадницьких діях, що призвело до арешту Генрі Говарда, Чарльза Арунделла, Френсіса Саусвелла та самого де Вера. В спробі очорнити Оксфорда і тим самим поставити під сумнів його свідчення, Говард і Арунделл звинуватили графа в численних злочинах: вбивствах і підбурюванні, плануванні вбивства Філіпа Сідні та Роберта Дадлі, некромантії, атеїзмі, пияцтві, з численними прикладами педерастії. Звинувачення не були сприйняті серйозно, але, не зважаючи на це, Оксфорд так ніколи не зміг повністю відновити свою репутацію і минулу прихильність королеви, бо окрім того, під час розбрату з дружиною, Едвард закохався в красиву брюнетку — фрейліну королеви, Енн Вавасор і 23 березня 1581 року коханка народила сина — Едварда. Розсерджена цим королева заслала коханців і їх новонародженого в Тауер. Оксфорд був скоро звільнений — по смерті його позашлюбного сина (9 травня 1581 року), — але відлучений від двору. Після виходу з в'язниці, граф був втягнутий в бійку з дядьком Енн Вавасор, Томасом Ніветом, в результаті якої обидва отримали серйозні поранення — Оксфорд був поранений в ногу, що призвело в подальшому до кульгавості (яка згадується в листах Оксфорда). Слуги Едварда ще більше року брали участь в частих вуличних сутичках з розлюченими родичами Вавасор. В результаті четверо були убиті, ще четверо поранені. Королівське прощення Едварада де Вера було організовано сером Волтером Релі, що дало Оксфорду змогу повернутися до двору, після двох років ганьби, в червні 1583 року, хоча він так ніколи вже не відновив свої позиції придворного першої величини.

У січні 1582 року граф повернувся до дружини і визнав Елізабет де Вер своєю дитиною. Після возз'єднання у них народилося ще три дочки — Бріджет, Сюзен та Френсіс(померла у дитинстві). Через активне меценатство і погане управління власним майном графу Оксфорду довелося продати всі спадкові землі. Так, у 1583 році Бурглей описував графа як майже банкрута, зі штатом прислуги у складі чотирьох ліврейних слуг.

Королівська щорічна рента[ред. | ред. код]

У 1586 році, коли Оксфорду було 36 років, королева надала йому довічну пенсію в 1 000 фунтів на рік (близько 500 000 фунтів за сьогоднішніми мірками). Мотив для цієї нехарактерної з боку королеви великодушності залишився таємницею. Тим не менш, король Джеймс I, після смерті Єлизавети I, продовжив виплачувати пенсію.

Повторний шлюб і подальше життя[ред. | ред. код]

У 1588, у віці 32 років, померла Енн Сесіл, графиня Оксфорд.

У 1591 одружився з Елізабет Трентем — фрейліною королеви, і переїхав до Гекні, що на північному сході Лондона, суміжного зі Стратфордом. 24 лютого 1593 року у них народився син Генрі, який згодом одружився з Діаною Сесіл, донькою Вільяма Сесіла, 2-го графа Ексетера. В січні 1595 року старша дочка Едварда — Елізабет де Вер вийшла заміж за Вільяма Стенлі, шостого графа Дербі. Бріджет вийшла заміж за Френсіса Норріса (першого графа Беркшира), а Сюзан — за Філіпа Герберта (четвертого графа Пемброука, першого графа Монтгомері). Цікаво відзначити, що Генрі де Вер, що став 18-им графом Оксфордом після смерті батька, очолив протестантський, антиіспанський квадрумвірат 1620-х років разом з графами Саутгемптоном, Пемброуком і Монтгомері — трьома аристократами, нареченими дочок Едварда де Вера, якими присвячено Шекспірові твори.

Помер 24 червня 1604, можливо, від чуми, в своєму будинку Кінґз Плейс (King's Place). Він не залишив по собі заповіту і був похований 6 липня в церкві святого Августина в Гекні. Його могила не збереглася.

Пращури[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в г д е ж и Kindred Britain
  5. ↑ а б в Lundy D. R. The Peerage
  6. ↑ Деякі оксфордіанці схильні вважати, що Едвард та Мері були близнюками, роблячи на основі цього припущення паралелі з Шекспіровим неабияким захопленням близнюками та двійнятами.
  7. ↑ Джон де Вер, 13ий граф Оксфорд (8 вересня 1442 — 10 березня 1513) був одним з головних ланкастрівських командирів протягом англійської Війни Троянд.
  8. ↑ Ґрєєвська школа або Ґрєєвський інн (Gray's Inn) — англійська школа підготовки баристерів, один з чотирьох «Судових іннів». Три інші юридичні корпорації в Англії, по підготовці адвокатів — Внутрішній темпл, Середній темпл і Лінкольновський інн
  9. ↑ Джон Ді — радник і шпигун королеви Єлизавети І. Його бібліотека, налічувала 4 000 книг і манускриптів, та вважалася найкращою в Європі. Перераховуючи своїх покровителів, Ді згадує графа Оксфорда як одного з них. Крім того, Ді був ініціатором компанії Мартіна Фробішера, яку спонсорував Оксфорд, в пошуку північно-західного проходу до Китаю і східної Індії. Шекспір зобразив Ді в своїх творах в образах Просперо і короля Ліра.
  10. ↑ Ward Bernard M. The Seventeenth Earl of Oxford, 1550—1604, from Contemporary Records. — London: Murray, 1928. , p.49-50
  11. ↑ Текстуальний аналіз Шекспірових творів (зокрема «Сну літньої ночі»), виявляє неабияку ознайомленість драматурга як з перекладом так і з оригіналом, що дає підстави оксфордіанцю Чарльтону Оґбьорну-молодшому вважати, що Едвард допомагав своєму дядьку і наставнику з перекладом твору, і хоча гіпотеза не доведена, немає сумніву, що Едвард де Вер був добре знайомий з даним твором.
  12. ↑ Це вірш лорда Во «Знехтувана любов немолодого коханця», з якого в «Гамлеті» з помилками цитується 2 чотиривірша.
  13. ↑ Від народження Едвард де Вер носив титул віконта Булбека, герб якого зображує лева, що стоїть на задніх лапах і трясе зламаним списом.
  14. ↑ Коли Енн Сесіл було 13 років, велися переговори про її шлюб з Філіпом Сідні; на її руку також претендував граф Ратленд. Але, незабаром, Сесіл розірвав домовленості з Сідні і оголосив про заручини дочки з Едвардом де Вером. Втеча Оксфорда напередодні весілля свідчить про його небажання одружуватися. Він був повернений людьми королеви, і в її присутності було зіграно весілля з 15-річною Енн.
  15. ↑ Перед від'їздом Едвард віддав відповідні розпорядження, зробивши своїх кузенів спадкоємцями, що навряд чи входило в амбітні плани Сесіла.
  16. ↑ Anderson Mark. Shakespeare By Another Name: A Biography of Edward De Vere, Earl of Oxford, the Man Who Was Shakespeare. — New York: Gotham Books, 2005. — 598 pp. , p.120
  17. ↑ «Пра-Гамлет» — назва, дана нині втраченій п'єсі, яка згадується в записах Томаса Неша в 1589 році, Філіпа Генслоу в 1594 році та Томаса Лоджа в 1596 році. Томас Кід вважається автором «Пра-Гамлета», але вагома частина шекспірознавців вважає «Пра-Гамлета» раннім варіантом Шекспірової трагедії.
  18. ↑ Were I a king I might command content;
    Were I obscure unknown would be my cares,
    And were I dead no thoughts should me torment,
    Nor words, nor wrongs, nor love, nor hate, nor fears
    A doubtful choice of these things which to crave,
    A kingdom or a cottage or a grave.
  19. ↑ Wert thou a King yet not command content,
    Since empire none thy mind could yet suffice,
    Wert thou obscure still cares would thee torment;
    But wert thou dead, all care and sorrow dies;
    An easy choice of these things which to crave,
    No kingdom nor a cottage but a grave.
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Письменник Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Едвард_де_Вер,_17-й_граф_Оксфорд&oldid=41460196