Екваторіальна Гвінея — Вікіпедія

Республіка Екваторіальна Гвінея ісп. República de Guinea Ecuatorial фр. République de la Guinée Équatoriale порт. República da Guiné Equatorial
Прапор Герб
Девіз: «Unidad, Paz, Justicia» (іспанською «Єдність, мир, справедливість»)
Гімн: Caminemos pisando la senda
Столиця	Малабо
Найбільше місто	Малабо
Офіційні мови	іспанська[1], португальська[2]
Форма правління	формально республіканська
Президент Прем'єр-міністр	Теодоро Обіанг Нгема Мбасого Франсіско Паскуаль Обама Асуе
Незалежність	12 жовтня 1968 р. (від Іспанії)
Площа
- Загалом	28 051 км² (141-й)
Населення
- перепис 2020	1 454 789[3]
- Густота	29,8/км²
ВВП (ПКС)	2019 р., оцінка
- Повний	$29 162 000 000 (135)
- На душу населення	$21 442 ([[Список країн за ВВП (ПКС) на душу населення|]])
Валюта	африканський франк ([[Класифікація валют (ISO 4217)|XAF]])
Часовий пояс	(UTC+1)
Коди ISO 3166	GQ / GNQ / 226
Домен	.gq
Телефонний код	+240
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Екваторіальна Гвінея

Респу́бліка Екваторіа́льна Гвіне́я (ісп. República de Guinea Ecuatorial, порт. Guiné Equatorial) — країна на західному узбережжі екваторіальної частини Африки. Вона складається з Ріо-Муні (інша назва — Мбіні) на континенті і п'яти островів: Біоко (колишній Фернандо-По), Кориско, Великий та Малий Елобей і Аннобон. Сумарна площа країни 28 051 км². Столиця — місто Малабо на острові Біоко.

Походження назви[ред. | ред. код]

Екваторіальна — від географічного положення. Однак екватор не проходить через сухопутну територію країни, яка, проте, лежить по обидва його боки, оскільки її острів Аннобон знаходиться на північ, а материкова частина розташована на південь від екватора. Гвінея ж, у свою чергу, з мови сусу означає «жінки». Від португальських колоніалістів ця назва потрапила до інших європейських мов. За іншою версією, походить від берберського Akal n-Iguinawen, тобто «земля чорних».

Географія[ред. | ред. код]

Держава знаходиться в Центральній Африці, частина території країни на суходолі на півночі межує з Камеруном (спільний кордон — 183 км); на півдні й сході — з Габоном (350 км). Острови й західне узбережжя омивається водами Гвінейської затоки Атлантичного океану.

↑	Камерун	→
Гвінейська затока		↑
↓	←	Габон

Континентальна Екваторіальна Гвінея являє собою територію приблизно прямокутної форми площею 26 017 км². Біля узбережжя розташовані маленькі острівці Кориско (площа 15,5 км²) і Великий і Малий Елобей (менше 2,5 км² разом). Біоко, який лежить біля узбережжя Камеруна, має площу близько 200 км². Вулканічний острів Аннобон має площу понад 18 км² і лежить південніше екватора за 640 км на південний захід від Біоко.

Флора представлена фікусами, мімозою, хлібними деревами та іншими дивами природи, а фауна багата слонами, леопардами, білками, кажанами і звичайно мавпами, а також іншими тропічними тваринами, які полюбляють цей природний зоопарк. Ліси Екваторіальної Гвінеї займають близько 60 % території країни

Історія[ред. | ред. код]

Колоніальний період[ред. | ред. код]

У 1472 році португальська експедиція під командуванням капітана Фернандо По відкрила острів в Гвінейській затоці, названий Фернандо-По (нині — острів Біоко). Колонізація острова португальцями розпочалася з 1592 року. У 1642—1648 роках островом намагалася оволодіти Нідерланди.

У 1778 році за договором Ель-Пардо Португалія передала острів і територію Ріо-Муні на континенті Іспанії. Однак іспанська експедиція, послана в Ріо-Муні, була знищена місцевим племенем бубі.

На початку XIX століття (1827 рік) острів Фернандо-По захопили англійці, заснувавши там місто Кларенс-Таун (нині — столиця Екваторіальної Гвінеї місто Малабо). У 1843 році іспанці відвоювали острів Фернандо-По, а в 1856 році завоювали територію Ріо-Муні. Плем'я бубі було витіснене в гори.

Плем'я бубі намагалося знищити іспанських колонізаторів в 1898 році, в Ріо-Муні, а потім, в 1906 році, на острові Фернандо-По. Обидва повстання були придушені іспанцями.

У 1959 році Фернандо-По і Ріо-Муні були оголошені заморськими провінціями Іспанії. У 1963 році Іспанській Гвінеї надано внутрішню автономію.

Період незалежності[ред. | ред. код]

Під тиском визвольного руху 12 жовтня 1968 року проголошена незалежна республіка. Президентом став Франсиско Масіас Нгема.

У липні 1970 року президентським декретом розпущені всі партії і організації і створена Єдина національна партія трудящих, в яку було включено все доросле населення країни. У зовнішній політиці Нгема порвав стосунки з Іспанією і США (в 1970 році) і переорієнтувався на соціалістичні країни. У 1972 році він був проголошений довічним президентом країни. У 1973 році острів Фернандо-По був перейменований в острів Масіас-Нгема-Бійого.

3 серпня 1979 року в країні стався військовий переворот під проводом Теодоро Обіанга Нгеми Мбасого, колишнього заступника міністра оборони країни і племінника Масіаса Нгеми Бійого. Масіасу Нгема було пред'явлено звинувачення в 80 тисячах вбивств. Його було визнано винним в 500 вбивствах і засуджено до розстрілу. Так як населення Екваторіальної Гвінеї вірило, що Масіас є чаклуном і володіє надприродними силами, жоден із солдатів не погодився взяти участь у розстрілі. Для виконання судового вироку довелося спеціально викликати взвод марокканських найманців. Разом з п'ятьма сподвижниками Масіас був розстріляний. Острів Масіас-Нгема-Бійого був перейменований в острів Біоко. У 1979 року значна частина націоналізованої власності (плантації, підприємства, магазини тощо) були повернуті колишнім власникам. У листопаді 1979 року проголошена свобода приватного підприємництва. Незабаром були відновлені відносини з Іспанією і США, на шельфі почався видобуток нафти. У 1982 році прийнята нова конституція, що проголосила політичні свободи. Але в 1990-х роках проводилися масові арешти діячів опозиції, багато хто був убитий, встановлена фактично однопартійна диктатура.

Політична система[ред. | ред. код]

Екваторіальна Гвінея за формою правління є президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава.

Парламент[ред. | ред. код]

Політичні партії[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 7 березня 1999 року до парламенту Екваторіальної Гвінеї пройшли наступні політичні партії:

• Демократична партія Екваторіальної Гвінеї — 75 місць (94 %);
• Народний союз (Екваторіальна Гвінея) — 4 місць (5 %);
• Конвергенція за соціальну демократію — 1 місць (1 %)^[4].

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Українсько-екваторіальногвінейські відносини[ред. | ред. код]

Уряд Екваторіальної Гвінеї офіційно визнав незалежність України 17 січня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 18 травня 1992 року шляхом обміну нотами^[4]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Екваторіальної Гвінеї, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)^[4]. Справами України в Екваторіальній Гвінеї відає українське посольство в Іспанії.

Державна символіка[ред. | ред. код]

• Державний прапор
• Державний герб
• Державний гімн

Адміністративно-територіальний поділ[ред. | ред. код]

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 7 провінцій.

• Аннобон
• Бйоко Норте
• Бйоко Сур
• Сентро-Сур
• Ке-Нтем
• Літорал
• Веле-Нзас

Збройні сили[ред. | ред. код]

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 1,3 тис. військовослужбовців^[4]. Загальні витрати на армію склали 11 млн доларів США^[4].

Економіка[ред. | ред. код]

Екваторіальна Гвінея — сировинно-аграрна держава. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 25,7 млрд доларів США (104-те місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 50,2 тис. доларів (32-ге місце в світі, 1-ше в Африці)^[4]. Промисловість разом із будівництвом становить 92 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 3 %; сфера обслуговування — 5 % (станом на 2006 рік)^[4].

Надходження в державний бюджет Екваторіальної Гвінеї за 2006 рік склали 2,7 млрд доларів США, а витрати — 1,4 млрд; профіцит становив 93 %^[4].

Країна потерпає через нерівномірний розвиток регіонів, нестабільну економіку і брак кваліфікованих кадрів (що частково є наслідок колоніальної епохи). Більша частина економічної допомоги надходить від іспанського уряду.

У 2012 році почалася реалізація проекту ГЕС «Сендже» на річці Веле силами британської компанії з українським корінням Duglas Alliance. Восени 2015 року відбулося перекриття річки Веле. Станом на початок 2020 року виконано 70 % робіт з будівництва гідроелектростанції^[5].

Валюта[ред. | ред. код]

Національною валютою країни слугує франк КФА.

Промисловість[ред. | ред. код]

Головні галузі промисловості: харчова, нафтовидобувна і деревопереробна.

Гірнича промисловість[ред. | ред. код]

У 2005 році видобуток нафти становив 153 млн барелів.

Енергетика[ред. | ред. код]

За 2004 рік було вироблено 26 млн кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год)^[4].

У 2004 році споживання нафти склало 1,2 тис. барелів на добу, природного газу — 100 млн м³ (увесь внутрішнього виробництва)^[4].

Агровиробництво[ред. | ред. код]

У сільськогосподарському обробітку знаходиться 12 % площі держави^[4]. Головні сільськогосподарські культури: кава, какао, банани, ананаси, маніок, кукурудза, арахіс, картопля.

У територіальних водах країни рибальством займаються іноземні флотилії.

Транспорт[ред. | ред. код]

Туризм[ред. | ред. код]

У 1996 році прибуток від іноземних туристів становив 3 млн доларів США^[4].

Зовнішня торгівля[ред. | ред. код]

Основні торговельні партнери Екваторіальної Гвінеї: США, Китай, Іспанія, Франція, Італія.

Держава експортує: нафта, какао, деревина. Основні покупці: США (24,5 %); Китай (22 %); Іспанія (11 %). У 2006 році вартість експорту склала 9 млрд доларів США^[4].

Держава імпортує: промислові вироби, продукти харчування. Основні імпортери: США (24,5 %); Італія (20,5 %); Франція (12 %), Іспанія (10,5 %). У 2006 році вартість імпорту склала 2,5 млрд доларів США^[4].

Торгівля з Україною[ред. | ред. код]

У 2014 році товарообіг між Україною та Екваторіальною Гвінеєю, згідно з даними Держкомстату, становив 10,86 млн доларів США, тобто знизився на 21,8 % у порівнянні з 2013 роком, причому зазначений обсяг був еквівалентним обсягові українського експорту^[6]. Лідируючі позиції в експортних поставках:

• прилади фотографічні (2,7 млн доларів, 24,9 % експорту),
• вироби з чорних металів (2,4 млн доларів, 22,1 %),
• електричні машини (2,3 млн доларів, 21,2 %),
• котли і машини (1,3 млн доларів, 12,0 %) та меблі (0,6 млн доларів, 5,5 %)^[6].

Населення[ред. | ред. код]

Населення держави у 2006 році становило 540 тис. осіб (160-е місце в світі). Густота населення: 17,3 осіб/км² (155-е місце в світі). Згідно зі статистичними даними за 2006 рік народжуваність 35,6 ‰; смертність 15,1 ‰; природний приріст 20,5 ‰^[4].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

• діти віком до 14 років — 41,7 % (0,11 млн чоловіків, 0,11 млн жінок);
• дорослі (15—64 років) — 54,5 % (0,14 млн чоловіків, 0,15 млн жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 3,8 % (0,009 млн чоловіків, 0,012 млн жінок).

Урбанізація[ред. | ред. код]

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 45,7 %^[4]. Головні міста держави: Малабо (297 тис. осіб), Бата (250 тис. осіб), Ебебіїн (37 тис. осіб), Аконібе (15 тис. осіб).

Етнічний склад[ред. | ред. код]

Головні етноси, що складають гвінейську націю: фанг — 85 %, бубі — 9,6 %.

Мови[ред. | ред. код]

Державні мови: іспанська, французька, португальська.

Релігії[ред. | ред. код]

Головні релігії держави: католицтво — 93,1 % населення, протестантизм — 3 %.

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 49,5 року: для чоловіків — 48 років, для жінок — 51,1 року^[4]. Смертність немовлят до 1 року становила 89,2 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 89 жителів; лікарями — 1 лікар на 3,6 тис. жителів (станом на 1995 рік)^[4].

Освіта[ред. | ред. код]

Рівень письменності в 2003 році становив 85,7 %: 93,3 % серед чоловіків, 78,4 % серед жінок^[4]. У країні діє обов'язкова шкільна освіта протягом 8 років.

Витрати на освіту в 1996 році склали 1,7 % від ВВП, 3,9 % усіх державних громадських видатків^[4].

У країні є університет, Національний Університет Екваторіальної Гвінеї, розташований у Малабо, з факультетом медицини, який знаходиться у Баті. Факультет Медицини підтримується урядом Куби. Іспанський національний університет дистанційного навчання має свої філії у Малабо та Баті.

Інтернет[ред. | ред. код]

У 2006 році всесвітньою мережею Інтернет у Екваторіальній Гвінеї користувались 5 тис. осіб^[4].

Культура[ред. | ред. код]

У країні діють різноманітні культурні орґанізації (Іспано-гвінейський культурний центр та інші), головними завданнями яких є ліквідація безграмотності та культурне просування населення.

Архітектура[ред. | ред. код]

Образотворче мистецтво[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Найвидатніші автори:

• Марія Нсуе Анґуе (1945)
• Хуан Бальбоа Бонеке (1938)
• Хуан Томас Авіла Лаурель(1966)
• Донато Ндонґо-Бідйоґо (1950)
• Ракель Ілобе (193? — 1992)
• Константіно Оча'а Мве Бенґобесама (19?? — 1991)
• Хусто Болекія Болека

Театр[ред. | ред. код]

Музика й танці[ред. | ред. код]

Кінематограф[ред. | ред. код]

Кухня[ред. | ред. код]

Свята[ред. | ред. код]

Наука[ред. | ред. код]

Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

Спорт[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Екваторіальна Гвінея // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

У соціальних мережах Сабреддіт (англ.) Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Comic Vine · MusicBrainz Географія та географічні карти archINFORM · Getty Thesaurus of Geographic Names · GeoNames · INaturalist · OpenStreetMap · Who's on First Тематичні сайти Quora · Yleinen suomalainen ontologia Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Енциклопедія сучасної України · Історичний словник Швейцарії · Энциклопедия Кругосвет · BabelNet · Brockhaus Enzyklopädie · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Grove Art Online · Internetowa encyklopedia PWN · Klexikon · NicoNicoPedia · Treccanis Dizionario di Storia Довідкові видання Британський музей · Collaborative InterLingual Index · Google Arts & Culture · KBpedia · National Historical Museums of Sweden · Open Directory Project · UK Parliament thesaurus · WordNet · Іспанська Вікідія · Каталанська Вікідія · Французька Вікідія · Namuwiki Нормативний контроль BNE: XX117552 · BNF: 15325772s, 15762736q, 11935232v · FAST: 1219325 · Freebase: /m/02kcz · GND: 4068436-2 · J9U: 987007564526905171 · LCCN: n82047828 · LIBRIS: jgvxwd224s4ltg3 · LIH: LNB:V*9919;=BO · NCF: ncf12005005 · NDL: 00575891 · NKC: ge260032 · NLI: 000992082 · RERO: 02-A000076595 · SELIBR: 144002 · SUDOC: 040814955, 227196007 · UIY: 000075763 · VIAF: 239001081 · WorldCat: lccn-n82047828

п о р  Екваторіальна Гвінея в темах Державний лад Конституція • Парламент (політичні партії) • Прем'єр-міністр • Уряд • Президент • Верховний суд • Конституційний суд • адміністративний поділ • зовнішня політика • збройні сили (Сухопутні війська • ВПС • ВМС) • державні символи (прапор • герб • гімн) Природа місцевий час • кордони • геологія • рельєф • клімат • річки • озера • флора • фауна (ссавці • птахи • плазуни • земноводні • риби) • охорона природи Історія епоха работоргівлі • Іспанська Гвінея • Франсиско Масіас Нгема • Теодоро Обіанг Нгема Мбасого • Плая-Негра Економіка валюта • центральний банк • промисловість • гірнича промисловість • корисні копалини • агровиробництво • енергетика • туризм • транспорт • зовнішня торгівля Населення столиця • міста • фанг • бубі • українська діаспора • мови • релігія • освіта • охорона здоров'я Культура архітектура • кухня • література • мистецтво • музика • кінематограф • ЗМІ • наука • свята • спорт (Олімпіади) • світова спадщина Інше інтернет • пошта • поштові марки • паспорт Категорія • Портал • Проєкт

п о р Співдружність португаломовних країн (CPLP) Члени Ангола Бразилія Гвінея-Бісау Екваторіальна Гвінея Кабо-Верде Мозамбік Португалія Сан-Томе і Принсіпі Східний Тимор Спостерігачі Андорра Аргентина Велика Британія Грузія Італія Люксембург Маврикій Намібія Організація іберо-американських держав Сенегал Сербія Словаччина Туреччина Угорщина Уругвай Франція Чехія Чилі Японія