Експериментальна музика — Вікіпедія

Експеримента́льна му́зика (англ. Experimental Music) — музика, незвичайний інструментарій або нові композиційні принципи якої роблять її неустояну естетику в перспективно-ціннісному відношенні досить невизначеною і спірною.[1]

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Експериментальну музику слід відрізняти від авангардної музики, оскільки: «…в узагальненому вигляді, авангардну музику можна розглядати як ту, що займає екстремальні позиції в межах традиції, в той час як експериментальна музика лежить за її межами.»[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Benitez, Joaquim M. 1978. «Avant-Garde or Experimental? Classifying Contemporary Music». International Review of the Aesthetics and Sociology of Music 9, no. 1 (June): 53-77.
  2. «…very generally, avant-garde music can be viewed as occupying an extreme position within the tradition, while experimental music lies outside it» (David Nicholls, 1998, 318).

Література[ред. | ред. код]

  • Андрей Горохов. Музпросвет. — Екатеринбург: «Кабинетный учёный», 2020.(рос.)
  • Роман Піщалов, Андрій Орел та інші. Аутсайдер. Збірка статей про сучасну музику. — Київ: Бихун В.Ю., 2023. — 183 с.; іл.
  • Татьяна Чередниченко. Музыкальный запас. 1970-е. Проблемы. Портреты. Случаи. — Москва. «Издательство НЛО», 2001.(рос.)
  • Paul Griffiths, Modern Music and After: Directions since 1945, Oxford University Press, 1995; 3rd ed., Oxford University Press, 2010.(англ.)
  • Alex Ross, The Rest Is Noise: Listening to the Twentieth Century, Farrar, Straus and Giroux, 2007.(англ.)
  • Rob Young (ed.), The Wire Primers: A Guide to Modern Music, London: Verso, 2009.(англ.)

Посилання[ред. | ред. код]