Екстраординарний професор — Вікіпедія

Екстраординарний професор (лат. professor extraordinarius; від лат. extra — поза + ordo — ряд, порядок і professor — викладач, нім. Außerordentlicher Professor) — посада у системі вищої освіти Німеччини та низки інших європейських країн, чия освітня система була сформована за німецьким зразком. Екстраординарний професор — позаштатний професор, тобто професор без посади в суміжній галузі або підлеглого професора, який обіймає посаду завідувача відділу, катедрою і тому подібного.

Екстраординарний професор не завідував катедрою і не був членом вченої ради факультету.^[1]

Часто успішні дослідники-початківці спочатку отримували посаду екстраординарного професора, щоб надалі отримати посаду ординарного професора^[ru] в іншому університеті.

У Пруссії до Першої світової війни середня зарплата ординарного професора була вдвічі більшою, ніж в екстраординарного, і в дев'ять разів більшою, ніж у професора, який починав свою кар'єру.^[2]

У Російській імперії[ред. | ред. код]

Викладацька посада привласнювалася в XVIII столітті молодим вченим, що недавно отримали докторський ступінь. На відміну від ординарних професорів екстраординарні отримували меншу платню і, зазвичай, не вважалися такими, що посідають кафедру. Першим екстраординарним професором в Московському університеті в 1761 році був призначений німецький історик І. Г. Райхель.^[3]

Примітки[ред. | ред. код]