Еміліо Греко — Вікіпедія

Еміліо Греко
Emilio Greco
При народженні	Emilio Greco
Народження	11 жовтня 1913; Катанія
Смерть	5 квітня 1995 (81 рік)
	Рим, Італія
Національність	італієць
Країна	Італія
Жанр	дрібна пластика, портрети, медалі, садово-паркова скульптура
Діяльність	скульптор, медальєр, дизайнер, графік, ілюстратор
Напрямок	реалізм
Роки творчості	1930—1994
Роботи в колекції	Національна галерея Вікторії, Оклендська галерея мистецтвd, Фінська національна галерея, Тейт, Національна галерея Канади, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Музей Креллер-Мюллер, Музей Ізраїлю, Музей скульптур просто неба Мідделгейм, Королівські музеї витончених мистецтв, Collection Sports Heritage NOC*NSFd, Національна галерея Косова і Picker Art Galleryd
	Еміліо Греко у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Греко.

Еміліо Греко (італ. Emilio Greco; 11 жовтня, 1913, Катанія — 5 квітня, 1995) — італійський скульптор XX століття, що працював у стилістиці реалізму.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Катанії. Початкову освіту отримав у школі колишнього монастиря Сан Пласідо. Працював каменярем.

Мав хист до мистецтва, багато малював. З 1940-х рр. розпочав пошук власного стилю в скульптурі. Відсахнувся від руйнівних течій мистецтва XX століття, працював у реалістичній манері.

Перший значний успіх мав його монумент на честь книжкового персонажа Піноккіо (Піноккіо і Фея) для міста Коллоді. Займався створенням скульптурних портретів, але з часом перейшов до узагальнених образів, що дало змогу використовувати його скульптури для оздоблення інтер'єрів, у відкритих садах, на міжнародних виставках. Своєрідна подача образів, сміливе відтворення навіть неідеальних фігур при збереженні гостроти першого враження зробили його популярним скульптором з міжнародною славою.

У деяких країнах купували цілу низку його скульптур і створювали відкриті сади з його творами (сад скульптур Хаконе, Японія, сад скульптур, Брюссель, Бельгія), частку скульптур митець дарував сам.

Серед творів Еміліо Греко — бронзові двері собору в Орв'єто та надгробок папи римського Івана ХХІІІ в соборі Св. Петра в Римі.

Відомий графік[ред. | ред. код]

Упродовж усього творчого шляху не покидав малювання з натури. Плідно займався графікою, робив офорти. Об'єми фігур в офортах створював системою перехресних ліній, що нагадувало манеру висікання скульптур в мармурі. Улюблений сюжет — закохані пари.

У цій галузі теж мав успіх, що відбилося придбанням його малюнків та офортів у музейні колекції світу (музей графіки, Наро, музей Ермітаж, Санкт-Петербург тощо.)