Енергія іонізації — Вікіпедія

Енéргія іонізáції — найменша енергія, потрібна для того, щоб вирвати електрон із фізичної системи й віднести його на нескінченну віддаль.

У випадку ізольованих атомів чи молекул електрони з найбільшою енергією, які найлегше відриваються, зазвичай розташовані на валентних оболонках. У випадку твердих тіл, металів чи напівпровідників, електрони з найбільшою енергією належать до валентних зон.

Адіабатна енергія йонізації[ред. | ред. код]

Найменша енергія, необхідна для видалення електрона з атома, йона або молекули в газовій фазі. Визначається як різниця між енергіями утворюваного йона та вихідної молекулярної частинки в основних їх енергетичних станах.

Другий потенціал йонізації[ред. | ред. код]

Енергія, потрібна для вилучення електрона з ізольованого йона з зарядом +1. Енергія третьої йонізації буде енергією, що необхідна для видалення електрона з ізольованого +2 йона.

Вертикальна енергія йонізації[ред. | ред. код]

Найменша енергія, потрібна для відриву одного електрона від ізольованої молекулярної частинки (в основному коливальному стані) у газовій фазі у випадку, коли утворена молекулярна частинка набуває коливальної енергії відповідно до принципу Франка – Кондона (котрий стверджує, що електрон відривається без зміни геометрії частинки). Синонім — вертикальний потенціал іонізації.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Білий М.У. (1973). Атомна фізика. Київ: Вища школа.
Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім.. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет — Донецьк: «Вебер», 2008. — 758 с. ISBN 978-966-335-206-0