French
DeutschЕтимологічний словник української мови (Рудницького) — Вікіпедія
 Обкладинки тому 1 (синя) та тому 2 (жовта) | |
| Автор | Ярослав Б. Рудницький |
|---|---|
| Назва мовою оригіналу | An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language |
| Країна | .svg){kind=small} Канада |
| Мова | англійська |
| Жанр | етимологічний словник |
| Місце | Вінніпег (Т.1), Оттава (Т.2) |
| Видавництво | Ukrainian Free Academy of Sciences (Т.1), Українська Могилянсько-Мазепинська Академія Наук та Ukrainian Language Association (Т.2) |
| Томів | 2 |
| Сторінок | 968 (Т.1), 1128 (Т.2) |
Етимологічний словник української мови Я. Рудницького — перший друкований етимологічний словник української мови Ярослава Рудницького (An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language by J. Rudnyc'kyj), що виходив англійською мовою окремими випусками з 1962 до 1977 року (вип. 1-16 на літери А-Ж), які згодом були перевидані у двох томах з додатком авторських робочих матеріалів на решту літер. Перший том словника містить слова на літери А—Ґ, другий — на літери Д—Ж та опубліковані на правах рукопису слова на З-Ь. Кожне гасло будується за однією формулою: слово кирилицею, його літературні й діалектні різновиди, семантика, синоніми та переклад англійською мовою, порівняння з відповідниками в інших мовах, вичерпна історія слова. До словника включено значну кількість запозичень різного часу, етноніми, топоніми та власні імена.
А найголовнішою працею Ярослава Рудницького є його фундаментальний «Етимологічний словник української мови». Його обсяг близько двох тисяч сторінок друку. Завдання полягало у створенні синтетичної праці, яка б охоплювала всі ділянки української лексики — історичний, літературний і діалектний.
Цей задум вченого був підтриманий польським славістом Александром Брюкнером. Зате професор Макс Фасмер, зросійщений німець, який народився й здобув освіту у Петербурзі, поставився до цього негативно, бо вважав українську мову діалектом російської. За словами Ярослава Рудницького, чи не найголовнішим у словнику був розділ «Топоніміка». Ось як вчений, скажімо, розгадує таємницю у назві «Київ». Ця назва старша за саме місто. Її корені в балтослов'янськім епосі, де вживане «куїс», «куй» перейшло у слов'янське «кий», що означає «палісада». Отже, Київ — «прадавнє городище, оточене оборонною палісадою». Легенда про Кия, Щека і Хорива — то вже вторинне пояснення походження Києва, — вважав Рудницький.
На цю працю вчений поклав майже сорок літ життя. Свого часу подаровані кілька примірників цього 2-томового видання суто мовознавчої праці були в УРСР заборонені й опинилися у спецфондах. Адже професор розглядав українські терміни в історичному, етнічному, естетичному, мовознавчому аспектах. Він, зокрема писав, що «вони віддзеркалюють ідеали українського духу, засвідчують історичне минуле українського народу в його європейській Батьківщині, вони, врешті, вказують на умови демократичного ладу, де такі назви, як „Мазепа“, „Петлюра“, „Шептицький“ та інші, в Україні заборонені, знайшли собі вільне місце на канадській землі», Цікавий висновок вченого щодо топоніма «Україна»: «Ніхто.., при сучасному стані науки не може виводити назви „Україна“ від „окраїни“, так як узагалі не можна чогось, що було скоріше (пріор), виводити від чогось, що було пізніше (постеріор)… Назва „Україна“ походженням в'яжеться з словом „україна“, що первісно визначало „країну, межівну землю“. Коли ж розглядати назву „Україна“ із становища її суспільно-політичної функції, то перестає бути сутнім питанням, яке походження, чи первісне значення назви».
http://litopys.org.ua/djvu/rudnycky_slovnyk.htm [Архівовано 14 вересня 2017 у Wayback Machine.] https://parafia.org.ua/person/rudnytskyj-yaroslav-bohdan/ [Архівовано 29 лютого 2020 у Wayback Machine.]