French
DeutschЖан-Люк Меланшон — Вікіпедія
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (липень 2022) |
| Жан-Люк Меланшон Jean-Luc Mélenchon | ||||
.jpg) | ||||
| ||||
|---|---|---|---|---|
| 27 березня 2000 — 6 травня 2002 | ||||
| Прем'єр-міністр: | Ліонель Жоспен | |||
| Президент: | Жак Ширак | |||
| Попередник: | Клод Аллегре | |||
| Спадкоємець: | Люк Феррі | |||
| Ім'я при народженні: | фр. Jean-Luc Antoine Pierre Mélenchon | |||
| Народження: | 19 серпня 1951 (72 роки) Танжер, Марокко | |||
| Країна: |  Франція | |||
| Релігія: | атеїст | |||
| Освіта: | Університет Франш-Конте | |||
| Ступінь: | baccalauréatd (1969) | |||
| Партія: | 1) Міжнародна комуністична організація 2) Соціалістична партія 3) Ліва партія | |||
| Діти: | дочка | |||
| Автограф: |  | |||
| Нагороди: |  | |||
Жан-Люк Меланшон (фр. Jean-Luc Mélenchon; нар. 19 серпня 1951, Танжер, Марокко) — французький проросійський державний і політичний діяч лівого спрямування, журналіст. Міністр професійної освіти Франції в уряді Ліонеля Жоспена з 2000 по 2002 рік. Член Сенату Франції від департаменту Ессонн (1986—2000; 2004—2010). Депутат Європейського парламенту з 2009 до 2017 року (фракція Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі). Один із засновників і голів «Лівої партії», голова «Франції нескореної[en]». Депутат Національної асамблеї Франції з 2017 до 2022 року.
Брав участь у президентських виборах 2012 року, 2017 та 2022 року[⇨].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в Танжері (Марокко, що входило тоді до складу як колонія Французької Республіки). Батьки — держслужбовці. У 1962 році з матір'ю переїхав до Франції. За освітою філософ, навчався в університеті Франш-Конте. Викладав у середніх навчальних закладах. Рано був залучений до ліворадикального молодіжного руху, перебував у лавах Національної спілки французьких студентів, брав участь у протестах «Червоного травня» 1968 року. Усередині французького троцькістського руху Меланшон приєднався до «ламбертістів» — послідовників П'єра Ламбера з Міжнародної комуністичної організації. Брав участь у профспілковій роботі в Безансоні.
Однак 1977 року вступив до Соціалістичної партії Франції, порвавши з троцькістами. Активно підтримував президента Франції Франсуа Міттерана. З 1988 року Жан-Люк Меланшон обирався до Національної ради і Національного бюро Соціалістичної партії. Разом з однодумцями організував «Соціалістичну ліву» (антикапіталістична течія в лавах Соціалістичної партії). З 2000 до 2002 року обіймав посаду міністра професійної освіти в уряді соціаліста Ліонеля Жоспена. Був сенатором від департаменту Ессонн (1986—2000 і 2004—2010). Також він працював на муніципальному рівні в департаменті Ессонн.
У межах референдуму з прийняття Конституції Євросоюзу разом із лівими внутрішньопартійними течіями соцпартії та іншими лівими організацію виступав «проти» її ратифікації. Тоді як керівництво партії виступило «за» її ратифікацію. Участь у кампанії проти, на думку лівих політиків, неоліберальної Конституції ЄС зблизила Меланшона з Компартією Франції і троцькістами.
2008 року покинув Соціалістичну партію через суперечності з її керівництвом (включно із Сеголен Руаяль), яке він критикував за соціал-ліберальний курс і відхід від лівих ідей. Виступив ініціатором створення «Лівої партії» (за зразком німецьких «Лівих» з відсиланням на ідеї Жан Жореса); став її першим головою. У роботі з її створення взяв участь і його соратник Марк Доле. 2010 року співголовою партії стала лідер внутрішньопартійної фракції партії зелених, що покинула саму партію — Мартін Біллард. 2009 року обраний депутатом Європарламенту за списком групи Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі. Ліва партія бере участь у коаліції «Лівий фронт»; Меланшон був одним з його співголів.
Участь у президентських виборах 2012 року[ред. | ред. код]
У міру наближення президентських виборів 2012 року, Французька комуністична партія припускала виставити свого кандидата на них (найбільш вірогідним був Ален Боке). Однак на її з'їзді, який проходив 16-18 червня 2011 року, Жан-Люк Меланшон отримав 59,12 % голосів делегатів з'їзду і був висунутий кандидатом (у цьому голосуванні брали участь і члени інших партій, які входять до «Лівого фронту». Меланшон, таким чином, став єдиним кандидатом від цього альянсу). За результатами опитувань, проведених 2012 року, перед виборами рейтинг Меланшона становив від 6 до 15 %. За всю президентську кампанію за даними деяких соцопитувань він зумів піднятися з п'ятої позиції на третю за кількістю виборців, готових віддати за Меланшона свій голос, обігнавши тим самим Марін Ле Пен і Франсуа Байру.
Основною особливістю його програми було проголошення «Шостої Французької республіки» за допомогою зміни конституції Франції. У своїх виступах він неодноразово посилався до історії Великої французької революції і Паризької комуни. Він закликав своїх прихильників до мирної «громадянської» революції — перевороту, який робить не робочий клас, але всі громадяни, які вболівають за свою країну.
За підсумками першого туру Меланшон отримав 3 985 089 голосів (11,1 % від загального числа виборців), зайнявши тим самим четверте місце. Це значно вище, ніж у кандидата від Компартії в 2007 році — Марі-Жорж Бюффе (її результат був 1,93 % голосів виборців).
У другому Меланшон підтримав кандидатуру Франсуа Олланда, попри те, що через суперечності з ним він 2008 року покинув Соціалістичну партію.
Подальша діяльність[ред. | ред. код]
Спробував стати депутатом Національних зборів Франції в 2012 від 11 виборчого округу департаменту Па-де-Кале за списком «Лівого фронту». Однак за результатами першого туру виборів він набрав 21,48 % голосів і посів третє місце, поступившись лідеру Національного фронту Марін Ле Пен (42,36 % голосів) і Філіпу Кемел, кандидату від соціалістів (23,5 % голосів). Таким чином Меланшон не зміг отримати право поборотися за мандат депутата.
Навесні 2016 року оголосив про намір брати участь у президентських виборах удруге та заснував ліву політичну партію «La France insoumise» (укр. Франція нескорена)[1].
На президентських виборах 2017 року посів четверте місце із 19.58 %, поступившись Еммануелю Макрону (24,01 %), Марін Ле Пен (21,30 %) і Франсуа Фійону (20,01 %)[2].
На парламентських виборах 2017 року балотувався від «Франції нескореної» на 4-му виборчому окрузі Буш-дю-Рон, посів перше місце у першому турі, здобувши 34,3 %[3].
Обраний депутатом Національної асамблеї у другому турі, посівши друге місце із 58,95 % проти Корінн Версіні від «Вперед, республіко!» із 40,15 %[4].
Брав участь у президентських виборах у Франції 2022 року, на яких здобув 21,95 %, посівши третє місце у першому турі після Емманюеля Макрона та Марін Ле Пен[5]. Закликав не голосувати за Ле Пен у другому турі[6].
На парламентських виборах 2022 року не висував свою кандидатуру на 4-му окрузі Буш-дю-Рон, замість нього висувався депутат Європарламенту Мануель Бомпар[7].
У травні 2022 року очолив альянс NUPES[en], метою якого було позбавити Макрона більшости в парламенті та заблокувати його програму[8].
За результатами парламентських виборів альянс здобув 131 місце в Альянсі[9].
Позиція щодо України[ред. | ред. код]
Меланшон підтримав російську анексію Криму 2014 року, заявивши, що «…кримські порти [були] життєво важливі для безпеки Росії», і що Росія вживає «…захисних заходів проти авантюрної путчистської влади», також стверджуючи, що Україна «перебувала під впливом неонацистів»[10]. 2015 року він говорив про «розпад країни, яка намагається бути єдиною», маючи на увазі Україну. Виступив проти європейських санкцій проти Росії у відповідь на анексію Криму та як депутат Європарламенту голосував проти будь-якої співпраці з Україною, навіть у сфері науки[11]. 2019 року виступив проти членства України та Грузії в НАТО і закликав припинити «антиросійську істерію» в Європі[12]. За тиждень до повномасштабного вторгнення Росії до України заявив, що «Франція має бути позаблоковою», «росіяни не повинні перетинати кордони України, які потрібно поважати, а американці не повинні приєднувати Україну до НАТО»[13]. Виступив проти постачання зброї до України[14]. Звинуватив НАТО у «просуванні до російських кордонів», заявивши, що «це небезпека, яку росіяни ніколи не приймуть»[15].
Приватне життя[ред. | ред. код]
Меланшон був одружений, однак шлюб розпався. Є донька.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Profile: Jean-Luc Mélenchon, the far-left candidate shaking up the French election. The Conversation (англійською) . 19 квітня 2017. Процитовано 30 липня 2022.
- ↑ Election présidentielle 2017 : résultats globaux du premier tour. Міністерство внутрішніх справ Франції (французькою) . 24 квітня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Premier tour des législatives : Jean-Luc Mélenchon arrive largement en tête à Marseille (résultats). Europe 1 (французькою) . 12 червня 2017. Процитовано 30 липня 2022.
- ↑ Législatives 2017 : Jean-Luc Mélenchon s'impose à Marseille. Le Parisien (французькою) . 18 червня 2017. Процитовано 30 липня 2022.
- ↑ Макрон і Ле Пен вийшли у другий тур виборів президента Франції: офіційні результати. Європейська правда (українською) . 11 квітня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
- ↑ Вибори у Франції: Меланшон закликав не голосувати за Марін Ле Пен. УНН (українською) . 11 квітня 2022. Процитовано 30 квітня 2022.
- ↑ Législatives 2022 : Jean-Luc Mélenchon ne se représentera pas et laisse sa place à Manuel Bompard. Capital (французькою) . 12 травня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
- ↑ French Socialist party agrees alliance with far left for June elections. The Guardian (англійською) . 4 травня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
- ↑ Макрон втратив абсолютну більшість в парламенті: результати виборів у Франції. УНН (українською) . 20 червня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
- ↑ Mélenchon dénonce un nouveau "pouvoir putschiste aventurier" à Kiev. Le Point (французькою) . 1 березня 2014. Процитовано 31 липня 2022.
- ↑ Mélenchon surges in the polls despite proud remarks on Ukraine in the past. Le Monde (англійською) . 14 березня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
- ↑ Лідер французьких лівих виступив проти членства України в НАТО. Європейська правда (українською) . 13 травня 2019. Процитовано 31 липня 2022.
- ↑ Ukraine war puts France’s NATO-sceptic presidential candidates in a tight spot. France24 (англійською) . 4 березня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
- ↑ Jean-Luc Mélenchon regrette la fourniture d'armes à l'Ukraine par l'UE. France24 (французькою) . 1 березня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
- ↑ Ukraine war puts France’s NATO-sceptic presidential candidates in a tight spot. France 24 (англійською) . 4 березня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
Посилання[ред. | ред. код]
- Блог Жана-Люка Меланшона [Архівовано 25 квітня 2013 у Wayback Machine.] (фр.)
|
