French
DeutschЖермен Бофран — Вікіпедія
| Жермен Бофран | |
|---|---|
| фр. Germain Boffrand | |
 | |
| Народження | 1667 Нант, Лотарингія |
| Смерть | 19 березня 1754 |
| Країна |  Франція |
| Навчання | Нантський університет |
| Діяльність | архітектор, інженер доріг і мостів, письменник, скульптор |
| Праця в містах | Париж, Нансі, Люневіль, Коммерсі, Нант |
| Архітектурний стиль | пізнє бароко, рококо, ранній класицизм |
| Найважливіші споруди | низка палаців в Парижі (перебудови), інтер'єри отелю Субіз, перебудови і збільшення замків герцога Лотарингії та Люневіля, мисливський замок Коммерсі, план замку-палацу Ступініджі, вівтарів катедральних соборах Нансі і в Нанті |
| Нереалізовані проєкти | Шато де Мальгранж |
| Членство | Лондонське королівське товариство і Академія архітектури Франції |
| Учні | Етьєн Луї Булле і François Dominique Barreau de Chefdevilled |
| Нагороди | |
| Батько | Jean Boffrandd |
 Жермен Бофран у Вікісховищі | |
Жермен Бофран(фр. Germain Boffrand; 1667, Нант — 19 березня 1754, Париж) — уславлений французький архітектор і дизайнер інтер'єрів кінця XVII — середини XVIII ст.
Життєпис.Ранні роки в Лотарингії[ред. | ред. код]
Народився в місті Нант. Походить з родини архітектора і скульптора герцога Лотарингії Жана Бофрана. Мати з родини Кіно́, французький поет і драматург Філіп Кіно (Philippe Quinault) — її рідний брат.
Хлопчик був другим сином з дванадцяти дітей родини. Перші художні навички отримав в майстерні батька. Статки родини дозволили навчати старшого сина Жана та молодшого Жермена в Нантському університеті. По закінченні навчання в Нанті, мати вивезла 1682 року здібного Жермена в Париж, аби використати підтримку брата — Філіпа Кіно заради кар'єри сина.
У Парижі[ред. | ред. код]
Жермен Бофран починав художню кар'єру в Парижі як скульптор в майстерні Франсуа Жирардона. Дядя ( Філіп Кіно) ввів здібного юнака в коло тодішніх аристократів (майбутніх замовників) і з відомими діячами мистецтв. Згодом Жермен обрав головною сферою власних зацікавлень архітектуру.
Серед перших робіт молодого архітектора — Оранжерея в Версалі (ремонти). Він працює креслярем на будівництві Вандомської площі в Парижі з 1686 року, де відповідав за перші проєкти, та в монастирі капуцинів[1].
Конкуренція серед архітекторів в Парижі була надзвичайною, тому в період між 1699—1709 рр. незадіяний архітектор покинув Париж і працював в Лотарингії, котра ще не була захоплена Францією і була самостійною державою, та в Нідерландах. 1709 року він повернувся в Париж. В цей період відбулося формування архітектурного стилю Жермена Бофрана, пов'язаного з особливостями пізнього бароко Лотарингії та Південних Нідерландів, пишного, важкуватого і монументального в деталях і формах.
Експериментував Бофран і з дахами. У Франції, де полюбляли різновеликі дахи і башточки, він давав варіанти як з типовими високими дахами, майже середньовічними (замок д'Аруе, замок в Люневілі, Отель Субіз, герцогський замок в Нансі, власний замок Château de Thuillières), так і дахи пласкі, повністю приховані парапетом зі скульптурами (проєкт замку Мальгранж.)
Барокові корені мистецтва Бофрана[ред. | ред. код]
-
Лоренцо Берніні. Проєкт добудов до палацу Лувр (?) -
Луї Лево. Коллеж Чотирьох Націй, головний фасад. -
Ж. Бофран. Замок Мальгранж, проєкт
В арсеналі французьких архітекторів важливе місце посіла тричастинна композиція — центральний (високий) корпус, два бічні павільйони і галереї, що пов'язують все в єдине ціле. За цією схемою побудовані -
- Люксембурзький палац, головний фасад (арх. Соломон де Брос)
- замок Шеверні(арх. Жак Буйє де Блуа)
- Колеж чотирьох націй (арх. Луї Лево)
Звертався до цієї схеми і відомий майстер римського бароко — Лоренцо Берніні. З його творами пов'язаний головний фасад невідомої споруди, яку роспізнають як варіант добудов палацу Лувр. Схема отримає характер канонічної для низки архітекторів XVIII і навіть XIX століття. За нею будуватимуть прибічники рококо і класицизму в Швеції (Дроттнінгхольм, Китайський будиночок-палац. ) За цією схемою побудована низка садиб в Російській імперії, митці якої надзвичайно спростували чи взагалі відмовившись від декору фасадів.
Але ні у кого, окрім Жермена Бофрана, не відчувались так сильно барокові корені його мистецтва. Це доводить проєкт замку Мальгранж та його порівняння з бароковим проєктом добудов Лоренцо Берніні. В обох заокруглений центральний об'єм, бічні павільйони і напівциркульні галереї, котрі пов'язуюсь композицію в єдине ціле. У Бофрана бароковий характер споруди підсилюють великі волюти центральної вежі, запозичені архітектором у барокових церков і скульптури на парапетах, котрі візуально закінчують волюти і пілястри (типова деталь барокових споруд). І лише вигладжені фасади галерей та бічних павільйонів, прикрашених тільки вікнами та пілястрами, свідчать про впливи класицизму.
Народження рококо[ред. | ред. код]
.JPG)
Початок XVIII століття в Парижі був відзначений народженням стилю рококо. До формування нового стилю в живопису були причетні художники француз Антуан Ватто й італійка з Венеції Розальба Кар'єра, діяльно підтримані багатієм і меценатом П'єром Кроза. Жермен Бофран став першою значною фігурою серед дизайнерів інтер'єрів, започаткувавших рококо в палацовому декорі численних готелів (приватних міських маєтків французьких аристократів). Овальна зала готелю Субіз стала зразком нового стилю — з його відмовою від класичної тектоніки і колон-пілястр, з арочними вікнами, рослинним декором, що оплітав картини-вставки і переходив на стелю[2]. Ордерний декор заміняють на дерев'яні панелі, картини і дзеркала вплітають в чудернацькі звивисті орнаменти, легкі і примхливі. Важливою особливістю інтер'єрів стають легкі й зручні меблі, котрі витісняли пишні і важкі меблі бароко. Примхливі орнаменти і низка дзеркал ламали реальні кордони приміщень і перетворювали їх на ілюзорні, майже казкові помешкання. (Роботи проведені з 1732 року, інтер'єри знищені).
Архітектурна практика і кар'єра Ж. Бофрана[ред. | ред. код]
-
Ж. Бофран. План палацу д'Амело для Парижа. 1712 рік. -
Ж. Бофран. Поземний план замку-палацу Мальгранж для міста Нансі, 1711-1715 рр. -
Ж. Бофран. Мисливський замок Ступініджі, Турин, план. -
Замок Мальгранж, розріз -
Ж. Бофран. План мисливського замку Бошфор у Брюсселі -
Ж. Бофран. Розріз замку Бошфор в Брюсселі -
Ж. Бофран. Замок-палац д'Альнуа.
Ще сміливішим був Жермен Бофран у власних архітектурних проєктах. Не відмовляючись від важкуватої монументальності барокового класицизму Франції, він сміливо поєднує гнучкі й ефектні барокові форми зі знахідками архітекторів-попередників на кшталт Франсуа Мансара, Жака Буйє де Блуа чи Луї Лево. Компромісно поєднані об'єми, взяті із барокових церков, з житловими блоками дали незвичний для французького класицизму XVII століття ефект пишної імпозантності і репрезентативності. Цей ефект особливо відчутний в споруді замку-палацу в Люневілі чи в проєкті замку-палацу Мальгранж. Бофран сміливо ігнорував архітектуру Версаля, котру почали розглядати як зразок і майже канонізували. Архітектурні споруди Бофрана розглядались як неможливі в проєктах для короля, але були цілком принадними для приватних палаців аристократії, як французької, так і західноєвропейської. Саме цей прошарок французького суспільства разом з багатіями третього стану (незнатні буржуа) сприймали його сміливі проєкти і реалізовували їх.
З французом Бофраном радиться архітектор-італієць, котрий будує мисливський замок Ступініджі в П'ємонті - з його двома курдонерами, діагональними флігелями, котрі надзвичайно активно втручаються в природне оточення. З паризьким митцем радиться курфюрст Баварії Максиміліан Еммануїл II, в замку якого створені фонтан і мисливський павільйон за проєктами Бофрана. З паризькою зіркою радився німецький архітектор Бальтазар Нейман під час свого перебування в столиці Франції. Деякий час Бофран бере участь в будівництві палацу-резиденції князя-єпископа в місті Вюрцбург, що сприяє розповсюдженню стилю регенства по князівським резиденціям в Європі. За проєктами Бофрана було виконано декор анфілади парадних залів.
З 1709 року він — академік Королівської академії архітектури. Вже через рік після прибуття в Париж Бофрана 1710 року запросили на перебудову палацу Бурбон. Архітектор брав участь в конкурсі на створення площі короля Луї XV. З 1711 року його призначили на посаду надвірного архітектора герцога Лотарингії. В 1712—1715 роках він вибудував палацик в новому кварталі Парижа Фобур Сент-Оноре, котрий згодом став відомий як Отель де Дюрас. Жермен Бофран перебудував низку приватних замків в провінціях Франції.
1724 року Бофран головний архітектор будівництва шпиталів і лікарень — серед його робіт Виховний будинок-прихисток в Іль де ла Сіте і Будинок для позашлюбних дітей ( 1727 рік, знищений). Жермен Бофран добудовував комплекси лікарень Сальпетріер, Отель Дьє та Бісетр.
Помер в Парижі на 87 році життя.
Учні архітектора Ж. Бофрана[ред. | ред. код]
- Шарль-Луї Клеріссо ( Charles-Louis Clérisseau, 1721—1820 ), відомий дослідник давньоримської архітектури
- Еммануель Гера ( Emmanuel Héré de Corny, 1705—1763 ), будівничий барокової церкви Сен Жак в місті Люневіль і комплексу палацу короля Станіслава в Нансі.
- Домінік Франсуа Бар Шефдевілле ( François Dominique Barreau de Chefdeville, 1725—1765 )
Родина Бофрана[ред. | ред. код]
Жермен Бофран був одружений. Два його сини працювали в архітектурній майстерні батька. Але вони померли раніше за батька (перший в 1732, другий в 1745 р.)
Вибрані твори[ред. | ред. код]
- Арсенальна бібліотека (Париж, перебудови і збільшення)
- Готель Субіз, інтер'єри в стилі рококо
- Готель де Віллар
- Готель де Брольї
- Готель де Майєн
- Готель Малий Люксембург
- Готель Лебрен
- Готель де Месм, перебудови
- Готель Феррарі, Нансі
- Готель Бово-Краон
- Замок д'Аруе, перебудови
- Замок Альнуа (Château d'Aulnois)
- Замок Герцога Лотарингії, добудови, Нансі
- Шато де Люневіль
- Мисливський замок, Коммерсі, Лотарингія
- Палац Юстиції
- Церква Сент Меррі, каплиця
- Катедральний собор Нансі, вівтар
- Катедральний собор в Нанті, вівтар
- Палац Ступініджі, Турин, Італія, план палацу
- Палац, Вюрцбург, Німеччина, парадні сходи та ін.
Друковані видання[ред. | ред. код]
- («Книга архітектури»), 1745 рік
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Michel Gallet, Jörg Garms: Germain Boffrand, Paris 1986.
- Jean-Francois Bovy: «Le pavillon de chasse de Maximilien-Emmanuel de Bavière à Boitsfort par Germain Boffrand». Brüssel 1998.
- Кузьмина М.Т. Мальцева Н.Л. «История зарубежного искусства», М. «Искусство», 1971
