French
DeutschЖозефіна Бейкер — Вікіпедія
| Жозефіна Бейкер | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Жозефіна Бейкер у Гавані (Куба) 1950 року | ||||
| Ім'я при народженні | англ. Freda Josephine McDonald азерб. Frida Jozefina Makdonald | |||
| Народилася | 3 червня 1906 Сент-Луїс, Міссурі, США | |||
| Померла | 12 квітня 1975 (68 років) Париж, Франція | |||
| Поховання | Monaco Cemeteryd[4][5] і Пантеон[6] | |||
| Національність | афроамериканці[7][8] | |||
| Громадянство |  США/ Франція | |||
| Релігія | католицтво | |||
| Діяльність | акторка, співачка, танцівниця | |||
| Роки діяльності | 1921 — 1975 | |||
| У шлюбі з | Jo Bouillond | |||
| Діти | Akio Bouillond | |||
| IMDb | ID 0001927 | |||
| Автограф | .png) | |||
| Нагороди та премії | ||||
 | ||||
| | ||||
 Жозефіна Бейкер у Вікісховищі | ||||
Жозефі́на Бе́йкер (англ. Josephine Baker, до шлюбу Фрі́да Джозефі́н МакДо́нальд, англ. Freda Josephine McDonald; 3 червня 1906, Сент-Луїс, Міссурі, США — 12 квітня 1975, Париж, Франція) — американо-французька танцівниця, співачка та акторка.
Життєпис[ред. | ред. код]
Позашлюбна донька музиканта-ударника єврейського походження Едді Карсона (за деякими даними) та чорної прачки Керрі Макдональд. 1907 року народився брат Жозефіни Річард, а батько покинув сім'ю. 1911 року мати Жозефіни вдруге вступила в шлюб, в якому народила ще двох сестер Жозефіни. Вітчим Жозефіни та Річарда Артур Мартін усиновив дітей.
2 липня 1917 року сім'я Жозефіни пережила різанину, в результаті якої за різними даними в Сент-Луїсі загинуло більше сотні людей. Ці події дуже вплинули на Жозефіну, і згодом вона стала затятою борчинею з расизмом.
13-річною дівчинкою Жозефіну видали заміж за набагато старшого за неї Віллі Велса ("шлюб" протримався кілька тижнів). Того ж року Жозефіна вперше виступає статисткою в театрі «Букер Вашингтон» (англ. Booker Washington Theatre) в Сент-Луїсі.
1921 року Жозефіна одружилася з провідником на залізниці Віллі Бейкером. Розлучившись 1925-го, залишила собі прізвище Бейкер.
1941 року Бейкер народила мертву дитину, після чого була змушена перенести гістеректомію. Протестуючи проти расизму, Бейкер усиновила 12 дітей[9]: Маріанну, народжену у Франції, Стелліну, народжену в Марокко, та 10 хоопчиків: Акіо, корейського походження, Жанно, японського походження, Луїса, колумбійського походження, Ярі, нар. у Фінляндії, французького походження Жана-Клода і Ноеля, Мойса, ізраїльського походження, Брагіма, івуарійського походження та Мара венесуельського походження[10][11]. Певний час Бейкер жила з дітьми та великою кількістю персоналу в замку Шато-де-Міланд у провінції Дордонь.
Є свідчення бісексуальности Бейкер. Її син Жан-Клод і співавтор Кріс Чейс у книзі «Жозефіна: голодне серце» (англ. Josephine: The Hungry Heart) стверджують, що Жозефіна брала часть у численних лесбійських сценах, як до, так і після весілля. Вони навіть перерахували імена її партнерок: Клара Сміт, Евелін Шеппард, Бейсі Еллісон[en], Ада Сміт[en] і Мілдред Смалвуд були чорношкірими, знайомились під час гастролей. Є докази роману Бейкер з Фрідою Кало[12].
8 квітня 1975 року відбулась прем'єра шоу «Жозефіна», яким знаменита танцівниця відсвяткувала 50-річчя сценічної діяльності. Незабаром у Жозефіни Бейкер стався крововилив у мозок, від наслідків якого вона померла 12 квітня того ж року[13][14]. Жозефіна Бейкер стала першою американкою, похованою у Франції з військовими почестями, в Монте-Карло[13].
Кар'єра[ред. | ред. код]
Творчу кар'єру Жозефіна Бейкер почала у 16 років у «Стандарт Театрі» (англ. Standard Theatre) у Філадельфії. Пізніше вона переїхала у Нью-Йорк і отримала роботу у водевілі, з яким півроку гастролювала країною. З 1923 по 1924 року Бейкер — хористка в музичній комедії «Shuffle Along» в Нью-Йорку та виступала в чорному ревю «The Chocolate Dandies». Після виступів у нью-йоркському клубі «Plantation Club» Бейкер отримала роботу в «La Revue Nègre», прем'єра якого відбулася в Парижі 2 жовтня 1925 року в «Театрі на Єлисейських полях».
Своєю хореографією Жозефіна Бейкер стрімко завоювала визнання паризької публіки, яка в її виконанні вперше побачила чарльстон. У 1926—1927 роках Бейкер стала зіркою Фолі-Бержер. Вона виступала в двох ревю у своїй знаменитій банановій спідниці. Після виступу в Берліні німецькі нудисти, для яких Бейкер стала символом свободи, запропонували їй відвідати їх співтовариство, на що отримали ввічливу відмову[15].
Через неймовірні костюми і танці Бейкер було заборонено виступати у Відні, Празі, Будапешті та Мюнхені, що робило артистку ще привабливішою для публіки. На борту корабля «Джуліо Чезаре» (Giulio Cesare) Бейкер співала в каюті Ле Корбюзьє, який малював її оголеною, а після цього створював свої нові будівлі в дусі її танців. Після зустрічі з Бейкер Корбюзьє побудував віллу «Савой» (фр. Villa Savoye).
1934 року Бейкер зіграла провідну роль в опері Жака Оффенбаха 1875 року в театрі «Маріні» (фр. Marigny) на Єлисейських Полях у Парижі, прем'єра якої відбулась у грудні того ж року.
1937 року Бейкер, повернувшись у Францію після гастролей у США, одружилася з Жаном Ліоном, євреєм за походженням, і отримала французьке громадянство[16].
Бейкер полюбила нову батьківщину, і з початком Другої світової війни погодилась шпигувати на користь Франції в антигітлерівській коаліції. Популярність допомогла їй у розвідці: Бейкер відвідувала кафе, посольства, де завжди могла почути потрібну інформацію.
Після війни Бейкер за свою підпільну діяльність з рук генерала Шарля де Голля отримала медаль «медаль Опору», а також стала кавалером Ордена Почесного легіону[17].
У січні 1966 року Фідель Кастро запросив Бейкер на Кубу для виступу в музичному театрі в Гавані. У квітні того ж року на її виступ прийшла рекордна кількість глядачів. 1973 року Бейкер відкрила Карнегі-хол. 1974 року вона з'явилась на вечорі Royal Variety Performance[en] у театрі «Лондон Палладіум».
Правозахисна діяльність[ред. | ред. код]
У Франції Бейкер підтримувала рух за цивільні права у США в 1950-х. Вона усиновила 12 сиріт різного походження, протестуючи проти расизму[9].
1951 року Бейкер звинуватила Шермана Біллінгслі в Мангеттені за відмову в обслуговуванні[18][19]. Пізніше журналіст газети «Нью-Йорк Таймс» зв'язався з сином Бейкер Жаном-Клодом, який читав справу матері, ведену ФБР, і вважав чутки про інцидент з матір'ю перебільшеними[20].
Бейкер працювала в Національній асоціації сприяння прогресу кольорового населення (англ. National Association for the Advancement of Colored People). 1963 року вона виступила на марші у Вашингтоні на боці Мартіна Лютера Кінга[21]. Одягнена у форму Вільної Франції, з медаллю ордена Почесного легіону, вона була єдиною жінкою на мітингу[22]. Після вбивства Кінга його вдова Коретта Скотт Кінг запропонувала Бейкер зайняти його місце. Після багатоденних роздумів Бейкер відмовилась з аргументом, що її діти «надто малі, щоб втрачати матір»[23].
Пам'ять[ред. | ред. код]
Місце Жозефіни у Монпарнасі названо її іменем. Її було включено до списку St. Louis Walk of Fame, це список відомих людей з Сент-Луїсу, які зробили внесок у культуру США, а також до Зали відомих людей з Міссурі (Hall of Famous Missourians).
Фільмографія[ред. | ред. код]
- La Sirène des tropiques (1927)
- Zouzou (1934)
- Princesse Tam Tam (1935)
- Fausse alerte (1940)
- Moulin Rouge (1941)
- An jedem Finger zehn (1954)
- Carosello del varietà (1955)
- Grüsse aus Zürich (1963)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118506099 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ https://www.lepoint.fr/societe/monaco-hommage-a-josephine-baker-avant-son-entree-au-pantheon-29-11-2021-2454330_23.php
- ↑ https://www.lefigaro.fr/culture/il-y-a-46-ans-paris-faisait-ses-adieux-a-josephine-baker-20211127
- ↑ https://www.elysee.fr/emmanuel-macron/2021/08/23/pantheonisation-de-josephine-baker
- ↑ Smith J. C. Notable Black American Women
- ↑ BlackPast.org — 2004.
- ↑ а б Josephine Baker. The African American Registry. 2008. Архів оригіналу за 21 січня 2012. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
- ↑ Stephen Papich, Remembering Josephine. pg. 149 [Архівовано 11 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Josephine Baker Biography. Women in History. 2008. Архів оригіналу за 16 липня 2013. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
- ↑ Herrera, Hayden (1983). A Biography of Frida Kahlo. New York: HarperCollins. ISBN 978-0060085896. (англ.)
- ↑ а б African American Celebrity Josephine Baker, Dancer and Singer. AfricanAmericans.com. 2008. Архів оригіналу за 2 січня 2009. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
- ↑ Staff writers (13 квітня 1975). Josephine Baker Is Dead in Paris at 68. The New York Times. с. 60. Архів оригіналу за 2 лютого 2012. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
- ↑ Філіпп Пушен, Ів Ріу (Philippe Pouchain, Yves Riou) (2005). Яскрава Жозефіна Бейкер / Josephine Baker En Couleur. Франція: Cinétévé / Lobster.
{{cite AV media}}:|archive-url=вимагає|archive-date=(довідка); Cite має пусті невідомі параметри:|accessyear=та|accessmonth=(довідка) Архівована копія. Архів оригіналу за 12 березня 2009. Процитовано 22 листопада 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) (фр.) - ↑ Josephine Baker by Susan Robinson, Gibbs Magazine [Архівовано 28 травня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Ann Shaffer (4 жовтня 2006). Review of Josephine Baker: A Centenary Tribute. blackgrooves. Архів оригіналу за 2 жовтня 2011. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
- ↑ Hinckley, David (9 листопада 2004). Firestorm Incident At The Stork Club, 1951. New York Daily News. Процитовано 20 листопада 2011.[недоступне посилання] (англ.)
- ↑ Stork Club Refused to Serve Her, Josephine Baker Claims. Milwaukee Journal. 19 жовтня 1951. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
- ↑ Говард Кіссел (3 травня 2000). Stork Club Special Delivery Exhibit at the New York Historical Society recalls a glamour gone with the wind. Daily News. Процитовано 20 листопада 2011.[недоступне посилання]
- ↑ Bayard Rustin (28 лютого 2006). Profiles in Courage for Black History Month. National Black Justice Coalition. Архів оригіналу за 20 липня 2011. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
- ↑ Kasher, Steven (1996). The Civil Rights Movement: A Photographic History, 1954-1968. New York: Abbeville Press. ISBN 0789201232. (англ.)
- ↑ Baker, Josephine; Bouillon, Joe (1977). Josephine (вид. First). New York: Harper & Row. ISBN 0060102128. (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт [Архівовано 31 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Замок Жозефіни у Франції [Архівовано 17 серпня 2009 у Wayback Machine.]
- Жозефіна Бейкер на сайті Internet Broadway Database (англ.)
