Жук-арлекін — Вікіпедія

Acrocinus longimanus

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Надродина: Церамбікоїдні (Cerambicoidea)
Родина: Вусачі (Cerambicidae)
Триба: Acrocinini
Рід: Acrocinus
Біноміальна назва
Acrocinus longimanus
(Linnaeus), 1758
Посилання
Вікісховище: Acrocinus longimanus
Віківиди: Acrocinus longimanus
EOL: 351109

Жук-арлекін (Acrocinus longimanus) — вид твердокрилих комах родини вусачі. Ендемік Центральної Америки і північної частини Південної Америки. Занесений до Червоного списку МСОП як вразливий вид. Володар найдовших ніг серед комах.

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Довжина тіла — до 76 мм. У імаго верх тіла вкритий густим опушенням і має складний візерунок з чорних, червонувато-жовтогарячих та зеленувато-жовтих плям різної форми[1][2]. Візерунку властива індивідуальна мінливість, на підставі якої виділяють декілька підвидів. Інколи своєрідний візерунок на тілі жука трактують як камуфляж на тлі відмерлих стовбурів дерев, які впали і вкриті сухим листям, лишайниками, грибами[3].

Антени 11-членикові, чорні, значно довші, ніж тулуб, з невеличкими жовтогарячими плямами на стиках між члениками. Стегна пласкі, чорні, з малесенькими жовтогарячими поперечними плямками на стиках з гомілками. Найхарактернішою рисою жука є його надвичайно довгі передні ноги. У самців вони сягають 17 см, тобто вдвічі довші, ніж тулуб. Тож жук-арлекін є володарем найдовших ніг серед усіх комах.

Жукам притаманий статевий диморфізм: самці більші, їх передні гомілки на вершинах досить сильно (у самок лише трохи) загнуті до середини. У самців на кожному з боків передньоспинки є видовжений загострений бугорець із шипом на вершині, спрямований назовні; у самок він невеличкий або зовсім відсутній[2][4][5].

Етимологія назви[ред. | ред. код]

Наукова видова назва longimanus, яка дана жуку К. Ліннеєм, перекладається з латини як «довгоногий». Вернакулярне ж ім'я «арлекін» відображає пістряве забарвлення комахи, що нагадує одяг з різнокольорових клаптиків у Арлекіна, давнього театрального персонажа. Таку саму назву жук має у англійській, французькій, іспанській, німецькій, російській та інших мовах.

Географічне поширення[ред. | ред. код]

Природний ареал виду охоплює частину Неарктики: від Півдня Мексики[6] до Півночі Аргентини і включає також Карибські острови[2].

Поширення жука-арлекіна. Кольоровими цяточками позначені місця його знахідок[2]

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Жуки мешкають у субтропічних та тропічних дощових лісах на висоті до 2150 метрів[6]. Активні вдень[3][7], хоча вночі прилітають до джерел штучного світла[5]. За іншими даними, жуки активні, навпаки, у темну пору доби, від смеркання до світання[2]. Пересуватися по шерехатій корі їм допомагає надзвичайна довжина ніг та зазубленість внутрішньої поверхні гомілок[8]. Завдяки цьому комахи в змозі триматися на пласкій вертикальній поверхні (див. фото:[9]).

Харчуються жуки деревинною корою та сапротрофними грибами, що оселюються на мертвій або вмираючій деревині, а також соком зі стовбурових поранень. Вже за кілька годин після падіння дерева арлекіни летять до нього, орієнтуючись за запахом соку, що витікає[4]. Їжею для них можуть бути також екскременти інших тварин[10].

Кормовими рослинами цих комах стають різні види принаймні 11 родів (фікуси, Parahancornia fasciculata, Bagassa guianensis, Brosimum та інші)[6] дев'яти родин[3].

Життєвий цикл[ред. | ред. код]

В період розмноження потужні щелепи стають у пригоді самцям жуків-арлекінів у сутичках із суперниками

В період розмноження самцям властива певна територіальність: вони знаходять і охороняють від самців-конкурентів ділянки стовбурів, найпридатніші для відкладання яєць. При цьому між самцями виникають запеклі сутички, під час яких використовуються довжелезні ноги і потужні щелепи, якими жуки здатні пошкоджувати кінцівки та антени супротивника[4]. Вважають, що, крім іншого, видовжені ноги самця допомагають йому успішно здійснити парування[11].

Після парування самиця вигризає заглиблення (8 × 20 мм) у вологій корі, що гниє, і відкладає у ямку яйце. В тропіках це припадає на сезон дощів, коли стовбур рясно вкритий лишайниками та грибами. Вони камуфлюють місце яйцекладки від хижаків. Протягом двох-трьох днів самиця відкладає 15–20 яєць. Личинки живляться деревиною, прогризаючи у ній тунелі на глибину до 13 см. У них вони через сім-вісім місяців і заляльковуються. Ще через чотири місяці дорослі жуки вигризають собі вихід назовні[8].

Загалом життєвий цикл (яйце → імаго) триває до 12 місяців[1].

Природні вороги[ред. | ред. код]

Основними природними ворогами жуків-арлекінів є птахи, ящірки та жаби. Дошкуляють їм також дрібні паразитичні кліщі, які мешкають попід надкрилами комах. Там же живуть три види псевдоскорпіонів, які живляться цими кліщами[12]. Для позбавлених крил кліщів та псевдоскорпіонів жуки є активними розселювачами (форезія).

Значення у природі та житті людини[ред. | ред. код]

Подібно до інших біологічних видів, жук-арлекін є невід'ємною ланкою природних екосистемах, споживаючи рослинні тканини і стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Вид важливий у лісових біомах як потужний редуцент, що прискорює розкладання відмерлої органіки.

Арлекін включений до Червоного списку МСОП як вразливий вид. Основними факторами зниження його чисельності і скорочення ареалу є масове вирубування дощових лісів у тропіках. Крім того, жуків виловлюють для продажу колекціонерам, прикрашання інтер'єру, виготовлення сувенірів; купляють для утримання вдома як кімнатних тварин.

В тілі жуків знайдено білки, які мають високу активність у пригніченні паразитичного грибка Candida glabrata[en]¬, небезпечного для здоров'я та життя людини[13], а також проти інших мікроорганізмів[14][15]. Поглибені дослідження цих сполук можуть у перспективі стати основою для створення ефективних лікувальних засобів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Harlequin Beetle. In Encyclopedia Britannica. 2014. — URL: http://www.britannica.com/EBchecked/topic/708166/harlequin beetle
  2. ↑ а б в г д Valle, N. G., Chatellenaz, M. L. & Damborsky, M. P. Acrocinus longimanus (Linnaeus, 1758) (Coleoptera: Cerambycidae): first record from the province of Corrientes, Argentina // Check List, 2017, 13 (6):987–991
  3. ↑ а б в Hubweber, L. Longhorn beetles (Coleoptera: Cerambycidae) of the Golfo Dulce region, Costa Rica // Stapfia, 2008. 88:249–256
  4. ↑ а б в Zeh, D., Zeh, J., & Tavakilian, G. Sexual Selection and Sexual Dimorphism in the Harlequin Beetle Acrocinus // Biotropica, 1992, 24(1): 86-96
  5. ↑ а б Contreras-Roque, J. R. & S. D. Rнos. Presencia, distribuciyn, ecobiologнa y adaptaciones de Acrocinus longimanus (Linnaeus, 1758) (Coleoptera: Cerambycidae: Lamiinae: Acrocinini) en el Paraguay // Historia Natural 2018, 8(2):47–64
  6. ↑ а б в Guzmán-Vásquez, H. M. & Sanchez Garcia, J. A. New state records of the harlequin beetle, Acrocinus longimanus (Linnaeus, 1758) (Coleoptera: Cerambycidae), in Mexico // The Pan-Pacific Entomologist, 2020, 96(2): 75–78. — URL: https://www.researchgate.net/publication/342720800
  7. ↑ Ramdeen, Th. The Online Guide to the Animals of Trinidad and Tobago. Acrocinus longimanus (Harlequin Beetle), 2015. — URL: https://sta.uwi.edu/fst/lifesciences/sites/default/files/lifesciences/images/Acrocinus%20longimanus-%20Beetle%2C%20Harlequin.pdf
  8. ↑ а б Chemsak, J. A. Acrocinus longimanus (Arlequin, Harlequin Beetle). — In: Janzen, D.H. (ed.), Costa Rican Natural History. University of Chicago Press, 1983, Chicago: 678—679
  9. ↑ Лобанов А. Арлекин. — URL: https://www.zin.ru/ANIMALIA/COLEOPTERA/rus/world18.htm [Архівовано 26 липня 2019 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Rainforest-alliance.org. 2015. Harlequin Beetle (Acrocinus Longimanus). Rainforest Alliance. — URL: http://www.rainforest-alliance.org/kids/species-profiles/harlequin-beetle [Архівовано 15 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Tippmann F.F. Eine Harlekinade am Rio Tulumayo // Entomologische Zeitschrift, 1951—1952, 61: 137—142, 147—152, 155—157
  12. ↑ Zeh, D. W., J. A. Zeh & M. M. Bonilla. Phylogeography of the giant harlequin beetle (Acrocinus longimanus) // Journal of Biogeography, 2003, 30:747–753
  13. ↑ Solution structure of Alo-3: A new knottin-type antifungal peptide from the insect Acrocinus longimanus// Biochemistry 2003, 42, 49, 14434–14442. — URL: https://pubs.acs.org/doi/pdf/10.1021/bi035400o
  14. ↑ Barbault, F. , Landon, C., Guenneugues, M., Meyer, J. P. , Schott, V., Dimarcq J. L. & Vovelle, F.. Solution structure of Ale-3: a new Knottin-type antifungal peptide from the insect Acrocinus Longimanus // Biochemistry 2003. 42(49): 14434–14442
  15. ↑ Hancock, R. E. W., Brown, K. L. & Mookherje, N. Host defense peptides from invertebratesenergizing antimicrobial strategies // Inmunobiology, 2006, 211(4): 315—322

Америки]]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жук-арлекін&oldid=38181027