Жінки в Ізраїлі — Вікіпедія

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (червень 2018)
Частина серії
Жінки в суспільстві
Символ Венери
Портал Проєкт Стиль

Положення жінок, які живуть або походять з держави Ізраїль, заснованої 1948 року, не регулюється Конституцією, але в Декларації незалежності Ізраїлю зазначено: «Держава Ізраїль … буде забезпечувати повну рівність соціальних і політичних прав усім людям, незалежно від віросповідання, раси або статі».

Ізраїльський закон забороняє дискримінацію за статтю у сфері зайнятості та заробітної плати, та надає для колективного позиву форму; не дивлячись на це, все одно є скарги про суттєві відмінності в оплаті праці чоловіків і жінок. 2012 року Ізраїль займав 11 місце з 59 розвинених країн за працевлаштуванням жінок та 24 — за кількістю жінок, які обіймають керівні посади[1].

Права жінок[ред. | ред. код]

Випускниці ізраїльських курсів пілотів

Ще до утворення держави на ізраїльській землі були борчині за права жінок, наприклад, жінки в новому Ішуві (частині єврейського населення в Палестині до створення держави Ізраїль). Новий Ішув належить тим, хто почав будувати будинки за межами старих міських стін Єрусалиму в 1860-х. У 1919 році була створена перша національна жіноча партія в новому Ішуві (Союз єврейських жінок за рівні права в Ерец-Ісраель). Керівницею партії стала Роза Рант-Страус, яка емігрувала туди в тому ж році (перебувала на посаді аж до своєї смерті)[2][3][4][5].

1926 року харедіми, які вважали за краще не стикатися з можливістю плебісциту, покинули Асамблею представників ішуву, і того ж року була оголошена офіційна декларація (ратифікована урядом 1927 року), що підтверджувала «рівні права жінок в усіх сферах життя ішува — цивільній, політичній, і економічній»[6].

Ізраїль став третьою країною у світі, яку очолила жінка-прем'єрка Голда Меїр, і у 2010 році парламентарки в Ізраїлі посідали 18 % місць, що вище арабського світу (в середньому на 6 %) і дорівнює Конгресу США.

У Кнесеті було створено "Комітет з питань статусу жінок" для розгляду жіночих прав. Заявлена мета комітету: запобігання дискримінації, боротьба з насильством проти жінок та заохочення рівності у політиці, життєдіяльності та освіті. 1998 року Кнесет прийняв закон «про запобігання сексуальним домаганням».

2013 року міністр у справах релігій і головні рабини виступили із заявами проти примусового огляду жінок на міквах[7].

2018 року ізраїльтянка Рут Бейдер Гінзбург, отримуючи премію «Генеза» за життєві досягнення, з жалем відмітила сегрегацію жінок в державних університетах Ізраїлю, порівнюючи цю практику з дискримінаційними "окремими, але рівними" законами, які колись застосовувалися до чорношкірих у США[8][9].

Закони про шлюб і розлучення[ред. | ред. код]

З моменту створення держави, ізраїльське законодавство дає юрисдикцію з питань, що стосуються особистого статусу для євреїв, включаючи шлюб і розлучення, раввіністичні суди[10].

1947 року Давид Бен-Гуріон погодився з тим, що авторитетом в питаннях шлюбу і розлучення людей зареєструвавшись як євреї будуть інвестовані в руках головного Рабинату Ізраїлю, і було підписано угоду про те, що (серед іншого), відомий як «статус-кво лист»[11]. У 1953 році Кнесет прийняв юрисдикції Раввинских судів (Одруження і розлучення) Законі, 5713 — 1953[12]. Стаття 1 цього Закону говорить: «питання шлюбу і розлучення євреїв в Ізраїлі, бувши громадянами або постійними мешканцями держави, повинні бути під виключну юрисдикцію раввинских судів». Основне положення статті 2 цього закону сказано: «шлюби й розлучення євреїв, проводяться в Ізраїлі відповідно до єврейського релігійного закону» (Дін Тора).

У раввіністичні суди, які діють відповідно до галахи (Тора, закон), а Єврейська жінка має право ініціювати шлюборозлучний процес, але її чоловік повинен дати свою згоду на розлучення остаточний. Якщо чоловік зникає або відмовляється дати розлучення, дружина вважається «agunah» (лит. «скуті одним ланцюгом жінки») і не може вступити в шлюб або народити halakhically законних дітей. Раввінатскі суди можуть, і іноді роблять, санкція чоловік відмовився від розлучення, але все-таки не давати згоду на розлучення без її згоди.

Крім того, мусульманин чоловік має привілей розлучення дружині без її згоди та без звернення до суду. Якщо жінка-мусульманка має шлюбний договір, що передбачає обставини, за яких вона може отримати розлучення без згоди чоловіка, вона може лише заяву на розлучення через Шаріатські суди, і якщо її чоловік вирішить не давати згоди, вона втрачає розлучення відсутність певних умов, і якщо ці теж не вистачає, вона стає прикутою жінки, заважають рухатися вперед зі своїм життям заснований виключно на її стать.

Християни в Ізраїлі можуть домагатися офіційного поділу або розлучення тільки через церковні суди від конфесії, до якої вони належать. Гендерна дискримінація в таких судах не настільки жорстка, або кодифікованим як за шаріатом або ортодоксальний рабин правила.

У 2010 році Ізраїль прийняв закон Громадянського Союзу, що дозволить кілька пар на шлюб і розлучення громадянську в Ізраїлі, чоловіки й жінки користуються рівними правами[13] цивільний шлюб це право поширюється тільки на дуже невелику кількість пар, в яких жодна людина зареєстрований як член якої-небудь релігії. Опитування, проведене Тель-Авівського університету у 2009 році, показало, що 65 % єврейського товариства підтримали наявності цивільного, гендерно-нейтральний шлюб, хоча 70 % опитаних висловилися, що релігійна церемонія була раніше особисто важливо для їх власного весілля.[14]

У 2015 році Tzohar (релігійні Сіоністські єврейські організації в Ізраїлі), поряд з ізраїльською колегією адвокатів, представив шлюбний договір, який покликаний допомогти забезпечити розлученим дружинам отримати вам; за договором чоловік зобов'язується платити високу суму грошей в день у випадку розлучення з дружиною[15].

Права арабських жінок[ред. | ред. код]

Міра Авад, ізраїльсько-арабська співачка, акторка, авторка пісень

Арабо-ізраїльські жінки беруть активну участь у державному і громадському житті. Надя Hilou була другою ізраїльсько-арабською жінкою-членкинею Кнесету[16].

Політичне керівництво[ред. | ред. код]

Голда Меїр, єдина жінка-прем'єрка Ізраїлю

З моменту заснування Держави Ізраїль деякі жінки засідали в ізраїльському уряді, і ще менше працювали в провідних міністерських кабінетах. Ізраїль є однією з небагатьох країн, де жінка була прем'єр-міністеркою. Ізраїль відстає від більшості західних країн щодо представленості жінок у парламенті та уряді.

Хоча Декларація Незалежності держави Ізраїль говорить: «держава Ізраїль (…) буде забезпечити повну рівність соціальних і політичних прав усім людям, незалежно від віросповідання, раси або статі», Харедим політичні партії (шас і Об'єднаний юдаїзм Тори) ніколи не допускали жінок у свої списки в Кнесет вибори[17][18]. Проте у грудні 2014 року жінок-активісток в товаристві Харедим погрожують бойкотом Харедим партій в майбутніх виборах, якщо жінки не включеними у виборах Сланці[19].

Станом на 2016, жінки становили 26,7 % від Ізраїлю 120 членів Кнесету, помістивши його 54-й зі 185[20] країн, в яких жінок у законодавчому органі. Для порівняння, частка жінок у Скандинавії складає понад 40 %, в Європейському Союзі в середньому становить 17,6 %, в той час, як в арабському світі становить 6,4 %[21].

Жінок істотно розрізняються по демографії: більшість жінок-політиків представляли світських вечірок, в той час, як небагато хто з них приходять з релігійних єврейських чи арабських партій[22][23].

У січні 1986 року ізраїльська вчителька Лія Shakdiel було надано членство в релігійному Раді міста йерухам, але міністр релігійних справ Zvulun молоток скасували її членство на тій підставі, що жінки не повинні виступати в цій якості. На початку 1987 року була подана петиція у Верховний Суд Ізраїлю щодо цього інциденту. Верховний Суд прецедент був одноголосно прийнятий в Shakdiel користь, і в 1988 році Shakdiel стала першою жінкою в Ізраїлі служити в релігійний рада[24].

У 2015 році, перший ізраїльської політичної партії, присвячений ультраортодоксальних жінок був відкритий, називається «у'Bizchutan: Харедим жінки змін»[25].

Жінки в армії[ред. | ред. код]

Офіцерки Армії оборони Ізраїлю в 1950 році

Ізраїль є однією з небагатьох країн у світі з обов'язкової військової служби, вимога для жінок.[26][27][28][29] жінок взяли участь в ізраїльських військових до і після заснування держави в 1948 році[30][31] з жінками, яка в даний час охоплює 33 % всіх солдатів ЦАХАЛ і 51 % офіцерів,[32] виконуючи різні ролі в межах Сухопутних, флоту та повітряних сил. У 2000 рівності поправка до військової служби закон говорить, що «право жінок служити у якої-небудь ролі в ЦАХАЛІ рівні права чоловіків.» 88 % всіх ролей в Армії оборони Ізраїлю відкриті для кандидатів жіночої статі, в той час як жінки можуть бути виявлені в 69 % всіх позицій.

8 листопада 1995, будучи студенткою аеронавтики в Техніоні в рамках академічного резерву, Аліса Міллер звернулася в ізраїльський Верховний суд після того, як відхилив для експериментального підбору фази в ізраїльських ВПС льотна академія. Наступне її звернення президент Ізраїлю Езер Вейцман, колишній командувач ВПС Ізраїлю, шовіністично прокоментував висміюванням ідеї жінок як льотчиць-винищувачок: «Слухай maideleh, ви коли-небудь бачили людину, яка в'яже шкарпетки? Ви коли-небудь бачили жінку-хірурга або жінку-диригента оркестру? Жінки не здатні витримати тиск, необхідний для льотчиків-винищувачів».[33] ізраїльський Верховний Суд у підсумку вирішив у 1996 році, що МАФ не міг виключити кваліфікованих жінок від підготовки пілотів. Хоча Міллер не скласти іспити, інцидент став переломним, відкриваючи двері для жінок в ЦАХАЛІ. Після цієї заяви, військові частини почали прийом жінок, в тому числі ізраїльські ВПС льотна академія, військово-морські сили Ізраїлю офіцерські курси, різні артилерійські курси, ізраїльські ППО і прикордонної поліції Ізраїлю. Рівність поправка до військової служби закон, прийнятий в січні 2000 року, завершили постанова Верховного Суду, як це визначено право жінок-солдатів добровольців для бойових професій. Цей закон заявив, що «право жінок служити у якої-небудь ролі в ЦАХАЛІ рівні права чоловіків.» поправки, підготовлені жінки-депутати надані рівні можливості для жінок і фізично, і особисто підходить для роботи. Питання про те, хто і що був «підходящий» був залишений на розсуд військового керівництва в кожному конкретному випадку.

Ізраїльські військовослужбовиці

Жінки почали застосовувати для бойової підтримки та легких бойових ролей в корпусної артилерії, піхоти і танкових дивізій. У Каракале батальйон був сформований, який дозволив чоловікам і жінкам разом служити в легкій піхоті. Багато жінок приєдналися до прикордонної поліції. багато ізраїльські жінки були прийняті, щоб пілот етап відбору в ізраїльських ВПС льотна академія деякі завершили його успішно. Перша жінка-пілот реактивного винищувача, Роні Цукерман, отримавши свої крила в 2001 році.[34] до 2006 року, перша жінка-пілоти і штурмани закінчив МАФ навчальний курс, і кілька сотень жінок увійшли бойові одиниці, насамперед, у підтримці ролей, як інтелект збирачі, інструкторів, соціальних працівників, медиків та інженерів. Коли друга ліванська війна вибухнула, жінки взяли участь у польових операціях нарівні з чоловіками. ВДВ вертольота інженер-сержант-майор (рез.) Керен Тендлер була першою жінкою-бойової солдатів, щоб бути вбитим в бою. У листопаді 2007 року ВВС призначений його першою жінкою, заступник командира ескадрильї.[35]

Тим не менш, є ще пости в Армії оборони Ізраїлю, які закриті для жінок. У 2003 році Яара Штольберг подали петицію до Верховного Суду Ізраїлю проти Цахалу рішення не дозволяють жінкам служити в Machbet зенітне підрозділ. Близько шести місяців після Штольберг завершив свою дворічну обов'язкову військову службу, суд відмовив у клопотанні, заявивши, що вона стала «неактуальною і теоретичної».[36]

23 червня 2011 року Орна Barbivai стала першою жінкою — генерал-майор в Армії оборони Ізраїлю на її просування на роль командира кадрового Директорату. Вона є другою жінкою, щоб служити в Генштабі.[37][38]

У відповідь на кілька випадків, коли православні єврейські солдати заперечували проти жінки співають під час проведення військових ритуалів, ЦАХАЛ начальника штабу управління постановив, що солдат не може піти від військових зборів на знак протесту жінки співають, але може просити про звільнення від проведення культурних заходів на цих підставах.[39][40] У жовтні 2011 року, жінки-солдати попросили покинути офіційний захід з нагоди закінчення Сімхат Тора свято і танець в окремій зоні. У листопаді 2011 року, 19 відставних генералів направив лист міністру оборони Ехуд Барак і начальник Генштабу Цахалу Бені Ганц, закликавши їх не поступатися вимогам релігійних солдатів.[41]

Гендерна сегрегація та дискримінація в громадських місцях[ред. | ред. код]

Автобус з написом «типу '» Бней-браці

У 2013 році генеральний прокурор Ізраїлю Йегуда Вайнштейн порадив міністрам уряду, щоб покласти край гендерної сегрегації в громадських місцях. Якщо вони будуть реалізовані, керівництво повинно змінити багато аспектів повсякденного життя в Ізраїлі, де гендерна сегрегація допускається на автобусах, на похоронах, в охороні здоров'я і по радіо ефіру. Генеральний прокурор рекомендації, однак, не є обов'язковими.[42]

В ортодоксальному юдаїзмі є певні ситуації, в яких гендерний поділ практикується з релігійних і соціальних причин, суворі правила на змішення чоловіків і жінок. Перш ніж вони були заборонені в 2011, типу автобусів, що експлуатуються на дорогах з великим населенням, з сидіннями спереду, відведені для пасажирів чоловіків.[43][44][45][46] У 2006 році, жінка Міріам, американська єврейська жінка, стверджує, що вона зазнала нападу ультраортодоксів чоловіків після відмови перейти до задньої частини автобуса.[47] критики порівнювали з «типу » лінії для расової сегрегації в Сполучених Штатах, з допомогою Міріам по порівнянні з афро-американської ікони «Роза Паркс».[48] у липні 2004 року, американо-ізраїльська письменниця Наомі Рейджен стверджує, що її переслідували за відмову перейти до задньої частини автобуса.[49]

Єврейська щоденна газета зазначила, що гендерна сегрегація була традицією в Ізраїлі і наразі вона на підйомі, подекуди охопивши гендерну сегрегацію в ліфтах.[50] У деяких частинах Єрусалиму, де живуть ультраортодокси, рекламні оголошення та афіші не мають фотографій жінок, а деякі супермаркети мають різні годинники для чоловіків та жінок. У деяких клініках також є окремі годинники для чоловіків і жінок.[51]

Схожі проблеми гендерної сегрегації такі авіакомпанії, як Ель Аль, де ультраправославні пасажири чинили тиск на жінок, щоб ті пересіли, бо викликають у них неправедні помисли, в результаті чого літаки були затримані. В інтерв'ю для Таймс Анат Гофман аналізує явище, відзначаючи, що IRAC почали кампанію, що закликає ізраїльських жінок не відмовлятися від своїх місць. «У мене сто історій», — сказала Гофман.[52] У 2017 році Єрусалимський світовий суд постановив, що співробітники авіакомпанії не змогли запитом пасажирки пересідають на свої місця просто тому, що чоловіки хочуть їх.[53]

Була й дискусія дискримінації щодо жінок у громадських місцях. Жінки стіни боролися за право жінок молитися в їх моди на Західній стіні, в тому числі носити молитовні хустки, співати і диригувати священичого благословення дочки жрецької касти. Жінки також були позбавлені права співати в будь-яких громадських заходах, таких як панахиди і в Кнесеті. Полеміка концентрується на тому, "що забороняє жінкам співати - образливий акт неприпустима дискримінація або жест чутливості і уваги ортодоксальним єврейським чоловікам, які вважають, що слухати жіночий спів - це для них порушення релігійного закону". Деякі вважають таку політику підтримуємо релігійного фундаменталізму і мовчання жінок, або обмежити їх свободу в суспільному житті.[54]

В 2016 жінки протестували проти дискримінації, якої зазнали у День пам'яті Голокосту. У Бар-Іланському університеті, наприклад, оголошувалося, що жінкам дозволять прочитати уривки з тексту і грати на музичних інструментах в День пам'яті, але заборонено співати, щоб не образити ортодоксальних єврейських чоловіків. Місто Сдерот і спільнота жінок співає на публічних заходах, щоб заспокоїти релігійних чоловіків. Інші організації, такі як Пе'emanei Тора у Avodah (НТА), заявили, що співати в народних обрядах є ізаїльсьским звичаєм, і про те, що ортодоксальний релігійний закон не виноситься на суд широкої громадськості.[55]

Громадське переслідування[ред. | ред. код]

Месники «патрулів скромності» переслідували жінок, яких вважали нескромно одягненими, в кварталах Харедім. У 2010 році поліція заарештувала двох Харедім, чоловіки в Західній стіні Плаза за підозрою, що вони кидали стільці на жінок, які молилися вголос. 28 вересня 2010 року ізраїльський верховний суд заборонив державну гендерну сегрегацію в Єрусалимському районі Меа Шеарім районі у зв'язку з клопотанням щодо екстремістських Харедім чоловіків, які фізично задівали і ображали жінок, які прогулювались дорогою, призначеною лише для чоловіків.

Злочини проти жінок[ред. | ред. код]

Зґвалтування, включаючи подружнє зґвалтування, є кримінальним злочином в Ізраїлі, карається 16 роками в'язниці. Закон подвоює штраф, якщо ґвалтівник є родичем постраждалої.[56] Існує 9 кризових центрів зґвалтування, які працюють на 24-годинній кризовій лінії для жертв сексуального насильства. Ізраїльське Міністерство соціальних справ забезпечує жіночі притулки і гарячу лінію порушень звітності. Поліція має кол-центр для інформування жертв. Жіночі організації надають консультування, кризове втручання, правову допомогу та притулки.

Головним мотивом для вбивств в Ізраїлі є насильство проти жінок (включаючи вбивства честі в мусульманських сім'ях).[57] Деякі вбивства честі відбуваються в ізраїльській арабській громаді щорічно.

Обвинувальний висновок та обвинувальний вирок екс-президенту Моше Кацаву до двох пунктів звинувачення у зґвалтуванні та інших був витлумачений як перемога для ізраїльського жіноцтва.[58] До кразових центрів зґвалтування після вироку надійшла рекордна кількість дзвінків.[59]

Сексуальні домагання є протизаконними, але, як і раніше, широко поширені. Закон вимагає поінформованості передбачуваних потерпілих про їх право на допомогу. Штрафи за сексуальне домагання залежать від тяжкості діяння і наявності шантажу; діапазон від 2 до 9 років позбавлення волі.

У 1998 році ізраїльський закон про сексуальні домагання трактує сексуальні домагання широко і забороняє таку поведінку як дискримінаційну практику, обмеження волі, посягання на людську гідність, порушення права кожної людини на елементарну повагу і порушення права на приватне життя. Крім того, закон забороняє залякування або помсту, які вміщують сексуальні домагання. Залякування або помста, пов'язані з сексуальними домаганнями, визначаються законом як «упереджене ставлення».[60]

За даними обстеження Міністерства промисловості, опублікованого в 2010, від 35 до 40 % жінок заявили, що стикалися з сексуальними домаганнями на роботі, третина з яких пережили його протягом останніх 12 місяців. Серед жінок, які повідомляли про випадки переслідування, 69 % сказали, що вони отримали «пропозиції», 47 % зауваження сексуального характеру, 22 % фізичне порушення, 10 % приниження, і 7,7 % вимагання і погрози.

Ізраїль, у відповідності до західної етики, зробив багатоженство незаконним[61][62]. З метою надання можливості існуючим полігамним сім'ям, які прибули з країн, де ця практика була законною, були прийняті окремі положення[63].

Жіноче здоров'я[ред. | ред. код]

Станом на 2008, показник материнської смертності в країні склав 7 на 100 000 живонароджень (один з найнижчих у світі). Жінки і чоловіки мали рівний доступ до послуг з діагностики та лікування захворювань, що передаються статевим шляхом.

Жінки в робочій силі[ред. | ред. код]

Доріт Beinisch, перша жінка-президент Верховного суду Ізраїлю

Дослідження Інституту розвитку менеджменту[en], опубліковане в 2012 році, розмістило Ізраїль на одинадцятому місці з 59 розвинених країн для участі жінок на робочому місці. У тому ж опитуванні Ізраїль посів 24 місце за часткою жінок на керівних посадах. Законодавство Ізраїлю забороняє дискримінацію за статтю у сфері зайнятості та заробітної плати і передбачає класу позовів; тим не менш, є скарги про суттєві відмінності в оплаті праці чоловіків і жінок. ОЕСР повідомили, що в 2016 році розрив у рівні доходів між чоловіками жінками в Ізраїлі особливо висока в порівнянні з іншими країнами ОЕСР. У середньому, чоловіки в Ізраїлі зробити на 22 відсотки більше, ніж жінок, що ставить Ізраїль в числі чотирьох ОЕСР (після Японії, Естонії та Південної Кореї) з найвищою заробітній платі між чоловіками і жінками. ОЕСР в середньому складає 15 відсотків[64].

Уряд ухвалив низку програм щодо поліпшення становища жінок на робочому місці і в суспільстві. Управління з поліпшення становища жінок при канцелярії прем'єр-міністра виділяє стипендії для здобуття вищої освіти для друзьких, бедуїнських і черкеських студенток в країні Півночі. Влада проводить професійні навчальні курси в арабських, друзьких і черкеських населених пунктах.

У 2013 році Малка Європи[хто?] стала першою жінкою-деканом Харедім в Ізраїлі: Іланському університеті на факультеті точних наук[65].

У 2013 році головний раввинат Ізраїлю пообіцяв усунути перешкоди, що заважають жінкам працювати в якості керівниць держави кошер сертифікація система, і Емуна оголосив перший керівник сертифікаційний курс для жінок в Ізраїлі[66].

У 2016 році оголошено, що Верховний суд дав Міністерству юстиції 30 днів на формулюваня нових правил, щоб дати можливість жінкам на рівних умовах конкурувати з чоловіками на посаду очільниці раввинських судів[67].

Жіночі організації[ред. | ред. код]

На amat (івр. נעמת‎) - найбільша ізраїльська жіноча організація, заснована в 1921 році. Вона налічує 800 000 жінок (єврейок, арабок, друзок і черкесок) і представляє весь спектр ізраїльського суспільства[68]. Організація має філії в 100 містах і селищах по всій країн, дочірні організації в інших країнах, що є частиною Сіоністського руху праці і Всесвітньої сіоністської організації. Асоціація кризових центрів зґвалтування в Ізраїлі є провідною організацією в боротьбі з насильством проти жінок.

Значущі ізраїльтянки[ред. | ред. код]

  • Шахар Пеєр, ізраїльська професійна тенісистка, має найвищий рейтинг серед усіх ізраїльських одиночних тенісисток — № 11 у світі
    Шахар Пеєр, ізраїльська професійна тенісистка, має найвищий рейтинг серед усіх ізраїльських одиночних тенісисток — № 11 у світі
  • Юлія Глушко, триразова чемпіонка Ізраїлю з тенісу.
    Юлія Глушко, триразова чемпіонка Ізраїлю з тенісу.
  • Ципі Лівні, колишня ізраїльська лідерка опозиції, засновниця і лідерка ха-тнуа.
    Ципі Лівні, колишня ізраїльська лідерка опозиції, засновниця і лідерка ха-тнуа.
  • Ада Йонат, кристалографка, першою ізраїльська жінка, що отримала Нобелівську премію, за роботу по структурі рибосоми.
    Ада Йонат, кристалографка, першою ізраїльська жінка, що отримала Нобелівську премію, за роботу по структурі рибосоми.

Див. також[ред. | ред. код]

Подальше читання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Lior, Gad (7 березня 2012). Israel ranks 24th in number of women executives. Ynetnews. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 9.3.2012.
  2. ↑ Welt-Straus, Rosa | Jewish Women's Archive. Jwa.org. Архів оригіналу за 21 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  3. ↑ Jewish Women in Pre-State Israel: Life History, Politics, and Culture. Books.google.com. 15 березня 2009. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 21 листопада 2015.
  4. ↑ Searching for the Banner of the Hebrew Woman - Week's End - Israel News - Haaretz Israeli News Source. Haaretz.com. 19 квітня 2013. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 21 листопада 2015.
  5. ↑ Second Aliyah: Women's Experience and Their Role in the Yishuv | Jewish Women's Archive. Jwa.org. Архів оригіналу за 21 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  6. ↑ Pioneers and Homemakers: Jewish Women in Pre-State Israel. Books.google.com. с. 272. Архів оригіналу за 18 травня 2016. Процитовано 21 листопада 2015.
  7. ↑ End to Forced Inspections for Women at Mikveh - Inside Israel - News - Arutz Sheva. Israelnationalnews.com. 26 листопада 2013. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 21 листопада 2015.
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 грудня 2020. Процитовано 22.02.2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. ↑ Ruth Bader Ginsburg Compares Exclusion of Women in Israel to Discrimination Against African-Americans in U.S.[1] [Архівовано 3 грудня 2020 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Graetz, Naomi (1998). Judaism Confronts Wife Beating. Women in Judaism. Архів оригіналу за 9 лютого 2008. Процитовано 27.01.2012.
  11. ↑ Daniel Ben Simon. Israel's Rabbis Keep Lock On Jewish Marriage - Al-Monitor: the Pulse of the Middle East. Al-Monitor. Архів оригіналу за 21 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  12. ↑ Bet Din and Judges. Jewishvirtuallibrary.org. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 листопада 2015.
  13. ↑ Gelfman, Rachael (24 липня 2009). Civil Marriage in Israel. My Jewish Learning. Архів оригіналу за 10 квітня 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  14. ↑ Civil Marriage in Israel. Архів оригіналу за 24 жовтня 2013. Процитовано 18.05.2014.
  15. ↑ Israeli rabbinic, legal groups partner for prenup in bid to prevent agunot | Jewish Telegraphic Agency. Jta.org. 3 березня 2015. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 17 березня 2015.
  16. ↑ [2] [недоступне посилання з 01.11.2015]
  17. ↑ Even China has more female politicians than Israel. Haaretz. 26 серпня 2002. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 13.05.2018.
  18. ↑ Ask the Rabbi: Queen for a day. The Jerusalem Post. 28 листопада 2008.
  19. ↑ Novik, Akiva (5 грудня 2014). 'Female haredi activists to haredi factions: Allow us to run, or we'll boycott. Activists send open letter to haredi party chiefs, calling for 'historic justice'; threaten not to vote unless represented in Knesset.'. Ynetnews.com. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 21 листопада 2015.
  20. ↑ Women in national parliaments. Inter-Parliamentary Union. 1 лютого 2016. Архів оригіналу за 4 жовтня 2017. Процитовано 13.05.2018.
  21. ↑ Report on the Status of Women in Israel (2004). Jewish Virtual Library. 19 листопада 2004. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 листопада 2015.
  22. ↑ Israeli Women In Politics & Public Life. Jewish Virtual Library. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 21 листопада 2015.
  23. ↑ Current Knesset Members. Knesset.gov.il. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  24. ↑ Judicial Power and National Politics: Courts and Gender in the Religious-Secular Conflict in Israel, Patricia Woods, SUNY Press, 2008
  25. ↑ Israel's first ever ultra-Orthodox women’s party makes bold debut. Haaretz.com. 20 січня 2015. Архів оригіналу за 3 жовтня 2015. Процитовано 13.05.2018.
  26. ↑ The World Factbook. Cia.gov. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 21 листопада 2015.
  27. ↑ Statistics: Women’s Service in the IDF for 2010, 25 Aug 2010. Israel Defense Forces. 25 серпня 2010. Архів оригіналу за 7 червня 2015. Процитовано 22.03.2011.
  28. ↑ Lauren Gelfond Feldinger (21 вересня 2008). Skirting history. The Jerusalem Post. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 22 березня 2011.
  29. ↑ Integration of women in the IDF. Israeli Ministry of Foreign Affairs. 8 березня 2009. Архів оригіналу за 14 листопада 2009. Процитовано 23.03.2011.
  30. ↑ Women in the IDF. Israel Defense Forces. 7 березня 2011. Архів оригіналу за 11 березня 2011. Процитовано 22.03.2011.
  31. ↑ 60 Years of Women’s Service in the IDF. Israel Defense Forces. Архів оригіналу за 8 березня 2011. Процитовано 22.03.2011.
  32. ↑ More female officers in more positions in the IDF (Пресреліз). IDF spokesperson. 30 листопада 2011. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 8.12.2011.
  33. ↑ Scoop. Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 26.01.2012.
  34. ↑ First woman pilot in Israeli Air Force dies. The Jewish news weekly of Northern California. 2 червня 2006. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 10 червня 2010.
  35. ↑ Yuval Azoulay (28 листопада 2007). Israel Air Force appoints first female deputy squadron commander. Haaretz.com. Архів оригіналу за 4 березня 2014. Процитовано 10 червня 2010.
  36. ↑ ynet בג"ץ דחה בקשת חיילת לשרת במערך נ"מ קרבי - חדשות. Ynet.co.il. Архів оригіналу за 14 травня 2018. Процитовано 21 листопада 2015.
  37. ↑ Greenberg, Hanan (26 травня 2011). IDF names first female major general. Yediot Ahronot. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 13.05.2018.
  38. ↑ Israeli Army Celebrates First Female Major General. IDF Spokesperson's Blog. IDF Spokesperson. 23 червня 2011. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 4.7.2011.
  39. ↑ Amos Harel (9 червня 2009). IDF: Religious soldiers can't walk out on women singing. Haaretz. Архів оригіналу за 7 червня 2015. Процитовано 31 грудня 2011.
  40. ↑ Amos Harel (14 вересня 2011). IDF: Soldiers cannot skip ceremonies with women singing. Haaretz. Архів оригіналу за 27 грудня 2011. Процитовано 31 грудня 2011.
  41. ↑ Yair Ettinger (17 листопада 2011). Top settler rabbi: Soldiers will sooner choose death than suffer women's singing. Haaretz. Архів оригіналу за 27 грудня 2011. Процитовано 31 грудня 2011.
  42. ↑ Israel Moves to End Gender Segregation in Public Spaces New York Times, 8 May 2013. Архів оригіналу за 13 травня 2018. Процитовано 13.05.2018.
  43. ↑ Katya Alder (24 квітня 2007). Israel's 'modesty buses' draw fire. BBC News. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 13.05.2018.
  44. ↑ Excluded, For God’s Sake: Gender Segregation in Public Space in Israel (PDF). Irac.org\accessdate=2015-11-21. Архів оригіналу (PDF) за 18 березня 2017. Процитовано 22.03.2022.
  45. ↑ Divide and Rule. Haaretz. 5 листопада 2010. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 13.05.2018.
  46. ↑ Court: No sex segregation in Mea Shearim. Ynet. 17 жовтня 2011. Архів оригіналу за 14 травня 2018. Процитовано 13.05.2018.
  47. ↑ Berman, Daphna (17 грудня 2006). Woman beaten on J'lem bus for refusing to move to rear seat. Haaretz. Архів оригіналу за 14 липня 2009. Процитовано 8 березня 2011.
  48. ↑ Forman, David (21 січня 2007). Destination: Montgomery, 1955. Jerusalem Post. Процитовано 8 березня 2011.[недоступне посилання з квітня 2019]
  49. ↑ Yoaz, Yuval (14 січня 2008). Court to hear petition against segregation of sexes on buses. Orthodox novelist Naomi Ragen says was bullied into giving up seat, state claims arrangement is voluntary. Haaretz. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 березня 2011.
  50. ↑ [Israel Gets Gender-Segregated Elevator — Finally! The Jewish Daily Forward] June 9, 2014
  51. ↑ [Gender segregation on rise in Israel YNETNews] Nov 15, 2011
  52. ↑ When a Plane Seat Next to a Woman Is Against Orthodox Faith, The New York Times, 9 April 2015. Архів оригіналу за 30 квітня 2018. Процитовано 13 травня 2018.
  53. ↑ Goldman, Paul. Israeli Court Rules El Al Airline Cannot Ask Women to Move Seats. NBC News. Архів оригіналу за 10 липня 2018. Процитовано 23 червня 2017.
  54. ↑ Controversy Rages Over Female Singers at Israeli Memorial Ceremonies [Архівовано 4 вересня 2017 у Wayback Machine.] Haaretz, May 4, 2016
  55. ↑ Bar-Ilan Univ. bans women singing in memorial ceremony [Архівовано 28 серпня 2017 у Wayback Machine.] The Jerusalem Post, May 4, 2016
  56. ↑ 2010 Human Rights Report: Israel and the occupied territories. U.S. Department of state. This article incorporates public domain material from this source.
  57. ↑ Looking for ActNow.com.au? | ReachOut.com Australia. Actnow.com.au. 28 травня 2014. Архів оригіналу за 3 травня 2014. Процитовано 21 листопада 2015.
  58. ↑ Zvi Zrahiya; Jonathan Lis; Dana Weiler-Polak; Yuval Azoulay (9 березня 2009). Katsav mum, women's groups welcome rape indictment. Haaretz. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 31 грудня 2011.
  59. ↑ Dana Weiler-Polak (21 листопада 2011). Israeli rape crisis centers get record number of calls following Katsav verdict. Haaretz. Архів оригіналу за 7 червня 2015. Процитовано 31 грудня 2011.
  60. ↑ Kamir, 2005
  61. ↑ Eglash, Ruth (30 жовтня 2008). Israel 2008: State of Polygamy. Fr.jpost.com. Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 13 вересня 2011.
  62. ↑ Aburabia, Sarab. Victims of polygamy. Haaretz.com. Архів оригіналу за 5 липня 2021. Процитовано 13 вересня 2011.
  63. ↑ Polygamy's Practice Stirs Debate in Israel. Архів оригіналу за 14 квітня 2008. Процитовано 29.12.2011.
  64. ↑ Israel's poverty rates highest among OECD nations, Ynetnews.com, 14 January 2016. Архів оригіналу за 14 січня 2016. Процитовано 13.05.2018.
  65. ↑ Malka Schaps Becomes First Female Haredi Dean at Israeli University - National - Israel News - Haaretz Israeli News Source. Haaretz.com. 2 жовтня 2013. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  66. ↑ Rabbinate Opens Kashrut Supervision to Women - National - Israel News - Haaretz Israeli News Source. Haaretz.com. 3 грудня 2013. Архів оригіналу за 20 квітня 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  67. ↑ Israel High Court Rules to Let Women Compete With Men for Rabbinical Court Role. Haaretz.com. Архів оригіналу за 3 травня 2017. Процитовано 13.05.2018.
  68. ↑ HUMAN RIGHTS BRIEF: VIOLENCE AGAINST WOMEN IN ISRAEL — February 1995. Архів оригіналу за 26 квітня 2005. Процитовано 28.12.2011.
  69. ↑ Grace Aguilar. The Women of Israel. Books.google.com. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 21 листопада 2015.
  70. ↑ Sexes: The Women of Israel. TIME. 20 лютого 1978. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 21 листопада 2015.
  71. ↑ Mizrahi Feminism and the Question of Palestine (JMEWS) | Smadar Lavie. Academia.edu. 1 січня 1970. Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 21 листопада 2015.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жінки в Ізраїлі

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жінки_в_Ізраїлі&oldid=41817312