Забашта Василь Іванович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Забашта.
Забашта Василь Іванович
Народження 18 липня 1918(1918-07-18)
Бабенкове, Ізюмська волостьd, Ізюмський повіт, Харківська губернія, УНР
Смерть 20 квітня 2016(2016-04-20) (97 років)
  Київ, Україна
Країна  УНР → СРСР СРСР → Україна Україна
Жанр портрет
Навчання Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури і Харківське державне художнє училище
Діяльність художник
Вчитель Трохименко Карпо Дем'янович, Костецький Володимир Миколайович і Меліхов Георгій Степанович
Відомі учні Мельничук Ігор Юліанович, Добровольський Дмитро Олегович, Марченко Ніна Яківна, Головко Володимир Петрович, Басанець Олександр Олександрович, Колісник Прокіп Миколайович, Горбатий Геннадій Іванович, Козик Віктор Георгійович і Білик Павло Вікторович
Працівник Київський державний художній інститут
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Слави 2 ступеня Орден Слави 3 ступеня
Народний художник України заслужений діяч мистецтв УРСР

Васи́ль Іва́нович Заба́шта (* 18 липня (в деяких джерелах 10 червня) 1918, хутір Бабенків — нині Ізюмського району Харківської області — † 20 квітня 2016, м. Київ) — український довгожитель, живописець, народний художник. 1979 — заслужений діяч мистецтв УРСР, 1980 — професор Київського художнього інституту, 1999 — народний художник України.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Ордени Слави II і III ступеня (1944) та медалі.
  • Срібна (2007) та золота (2008) медалі АМУ.

Життєпис[ред. | ред. код]

Був молодшим із одинадцяти дітей у родині, батько походив зі старовинного чумацького роду. В 1937—1939 роках навчався в Харківському художньому училищі, займався в мистецькому гуртку Володимира Яковенка, згодом — із Володимиром Савиним.

Учасник радянсько-фінської війни — радист, у першому ж бою важко поранений, багато місяців лікувався; та Другої світової війни — Південно-Західний, Брянський, Український фронти.

21 липня 1944 гвардії старшина Забашта провів розвідку боєм під містечком Глиняни, знищив вогневу точку, захоплено штабного офіцера.

В часі війни нацисти вбили матір, старший і молодший брати не повернулися з фронтів.

Навчався в 1946—1947 — у Харківському художньому інституті. 1951 року закінчив Київський художній інститут, його педагогами були Карпо Трохименко, Володимир Костецький, Георгій Меліхов. Проходив аспірантуру під керівництвом В. Костецького.

З 1949 року брав участь у республіканських, 1954 — всесоюзних, 1955 — зарубіжних виставках.

Став членом НСХУ(1951).

Перебував у складі першої творчої групи радянських художників у Китаї з листопада 1956 до квітня 1957 року.

З 1952 року працював у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Керував художньою студією Жовтневого палацу культури (Київ, 1952–76). Працював у Товариствіві охорони пам'яток історії та культури України (1972–85). Співорганізатор та член правління Всеукр. громад. орг-ції «Зелений світ» (1989–94).

В 1972—1978 роках займав посаду декана живописного, графічного та скульптурного факультетів. З 1993 року керує навчально-творчою майстернею пейзажного живопису.

Майстер історично-жанрових картин, портрета, пейзажу та натюрморту. Живописна манера еволюціонувала від мінорно-хроматичної до мажорно-світлоносного колориту, акцентованої звучності барв. Надавав естетичної самоцінності барвистому, багатошаровому пастозному малярству.

Став Народним художником України (1999).

Від 2001 року — почесний громадянин міста Ізюм.

Автор низки статей, книги спогадів «Світ очима художника» (К., 2009). Серед учнів — І.Вишеславська, Т.Голембієвська, В. Гурін, П. Колісник, О. Морозова, О. Одайник, О.Голуб, В. Реунов, М. Романишин та ін.

Батько Галини та Ростислава Забашт.[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Забашта Василь Іванович. Енциклопедія Сучасної України К.: Ін-т енциклопед.досл. НАНУ, 2010, Т.10 [1] [Архівовано 13 листопада 2020 у Wayback Machine.]

Роботи[ред. | ред. код]

  • 1949 — «„Язика“ привели»,
  • 1951 — «С. Гулак-Артемовський і М. Глинка» — дипломна робота,
  • 1954 — «П. І. Чайковський у М. В. Лисенка»,
  • 1956 — «У роки окупації» — присвячена Лялі Убийвовк,
  • 1959 — «М. Лисенко і Леся Українка»,
  • 1964 — «Спогади про Україну»,
  • 1967 — «Олександр Пархоменко»,
  • 1968 — «Автопортрет»,
  • 1969 — «Портрет професора М. Шарлеманя»,
  • 1971 — «Куркульська помста»,
  • 1975 — «Салют Перемоги» (1978 перероблено),
  • 1977 — «В гостях»,
  • 1984 — «Мати. З походу не вертаються сини»,
  • 1988 — «Апостол правди і свободи»,
  • 1989 — «Портрет С. А. Таранушенка»,
  • 1990 — «Мати»,
  • 1992 — «Захід сонця»,
  • 1995 — «Бабине літо»,
  • 1995 — «Сагайдачний та Гальшка Гулевичівна»,
  • 1997 — «Літнє небо»,
  • 1990—1999 — «Кирило-Мефодіївське братство»,
  • 2000 — «Бандурист Г. Ткаченко».
  • 2000 — «Прометей духу», Намалював серію пейзажів із краєвидами Криму, Седнєва, околиць Києва.

Серед його учнів — заслужений художник України Мельничук Ігор Юліанович.

Погляди[ред. | ред. код]

Член Народного Руху України, Товариства охорони пам'яток історії та культури України, Товариства української мови.

Написав книгу спогадів «Шлях до творчості» з трьох частин — «Ангел на греблі», «Мої вчителі та друзі», «Творчість».

Джерела[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Забашта_Василь_Іванович&oldid=38181204