Заболотний Семен Федорович — Вікіпедія

Заболотний Семен
отаман
Загальна інформація
Народження 1892(1892)
Ананьїв, Херсонська губернія
Смерть 1922(1922)
Громадянство Російська імперія
УНР
Військова служба
Приналежність Російська імперія
УНР
Рід військ піхота, кіннота
Війни / битви Українська революція
Командування
начальник 5-го повстанського району
Повстанської армії УНР

Семен Федорович Заболотний (нар. 1894 — пом. 1922) — український військовий діяч часів російсько-української війни 19181922 р.р., організатор антибільшовицького повстанського руху на Одещині, командир полку Чорних гайдамаків, начальник 5-го повстанського району Повстанської армії УНР[1], ватажок «Чорноморського повстанського козацького війська».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у місті Ананьїв Херсонської губернії, нині Одеської області. За іншими даними — в селі Тридуби Балтського повіту (нині Кривоозерського району Миколаївської області) у родині волосного писаря. Точна дата народження невідома. Сучасники отамана оповідають, що він народився 1892 (за іншими джерелами 1894), служив єфрейтором у кінній гвардії російської армії, брав участь у Першій світовій війні, де відзначився хоробрістю.

Лютнева революція 1917 року висунула С. Заболотного в число найбільш знаних людей Балтського повіту — земляки поважали його за те, що він був серед ініціаторів справедливого росподілу між селянами колишніх поміщицьких земель. Принципове відстоювання прав селянства додавали йому авторитету і підтримку населення. У другій половині 1919 року С. Заболотний формує збройне угруповання повстанців і очолює боротьбу проти білих і червоних. Від 1919 року Семен Заболотний відомий як командир полку Чорних гайдамаків, ватажок Балтсько-Ольгопільського повстанського загону, полковник, організатор і командир Наддніпрянської бригади четвертої повстанської дивізії війська УНР.

У січні 1920 року він власними наявними силами очистив від білогвардійців-денікінців Балтський повіт і виступає керівником і координатором більшості українських повстанських загонів в Одеській і частині Подільської губернії.

Після встановлення на Одещині влади більшовиків, у 1920 році почалися примусові реквізиції і продрозверстка, жорстокі грабунки, контрибуції і розстріли заручників з числа тих, хто не хотів віддавати хліб. Це викликало спротив українського селянства. Козаки-повстанці відбивали конфісковане у селян збіжжя і худобу, повертали їх власникам, знищували продподаткову документацію, нападали на продзагони і військові об'єкти, ліквідовували радянський аппарат, здійснювали терор щодо представників радянської влади і чекистів. Повернення повстанцями зерна та інших конфіскованих продуктів зміцнювало авторитет і підтримку повстанського руху серед місцевого населення.

Багато сил та засобів було витрачено органами ЧК на те, щоб позбутися Семена Заболотного і тим самим обезголовити супротив. Численні агенти в 1922 році вистежили отамана. 7 лютого ЧК інформувало, що «Одеська губернська ЧК заарештувала відомого петлюрівського отамана, командира „Чорноморської повстанської групи військ“ Заболотного разом із членами повстанського штабу. Група діяла у Балтському повіті Одеської губернії. Серед заарештованих — уповноважений закордонного штабу Ю. Тютюнника — Китайський.»

З розсекречених архівів відомо, що він відмовився здаватися, тоді чекісти застосували тактику, яку згодом перейняли німецькі нацисти в боротьбі проти партизанів — зігнали заручників з числа мирних жителів, пообіцявши їх розстріляти. Заболотний був змушений здатися. Невдовзі він був страчений.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. В'ячеслав Василенко. Південні група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання. — с. 97 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.

Література[ред. | ред. код]