Заборонені барви — Вікіпедія
Обкладинка українського видання | |
Автор | Юкіо Місіма |
---|---|
Назва мовою оригіналу | 禁色 (Kinjiki) |
Ілюстрації | Є. В. Вдовиченко |
Мова | японська |
Серія | «Карта світу» |
Жанр | ЛГБТ-тематика в літературіd |
Видавництво | Фоліо, Харків |
Видано | 1953 |
Видано українською | 2011 |
Перекладач(і) | Дмитро Москальов |
Сторінок | 670 |
ISBN | 978-966-03-5429-6 |
«Заборонені барви» (яп. 禁色, Kinjiki) — роман японського письменника Юкіо Місіми (справжнє і'мя Хіраока Кімітаке), що став найбільш гомоеротичним і масштабним одкровенням автора. Своєрідною основою для роману послужила новела Томаса Манна «Смерть у Венеції»[1].
Сюжет[ред. | ред. код]
Відомий старий письменник Сюнсуке, що вже давно списався, зустрічає юнака, на ім'я Юїті Мінамі і відкриває у ньому ту красу, про яку сам Юїті спершу не здогадувався. Відбувається своєрідне відкриття Нарциса стороннім спостерігачем. Письменник, усвідомлюючи, що юнак володіє тим, чого йому все життя бракувало, – красою, здатністю причаровувати – прагне перетворити Юїті на знаряддя моральних тортур, аби помститися жінкам, які не покохали його, Сюнсуке. Те, що юнак спроможний кохати тільки юнаків, лише розпалює уяву старого. Дивний вчинок і страшний вчинок – життя Юїті круто змінюється, з волі Сюнсуке він бере шлюб, і водночас перетворюється на світського лева, завойовника жіночих сердець. Це фальшиве амплуа гнітить Юїті, він відчуває провину перед дружиною. Він – іграшка в руках Сюнсуке. Йому хочеться втекти, і тут виявляється, що є інший світ – світ, заселений такими, як він сам. Юїті занурюється у цей світ непримітних для широкого загалу барів і особняків, де геї так само прагнуть володіти його красою, як і жінки, яких він не може кохати. Він легко міняє коханців, дозволяє собі вередування, зверхність, але аромат розквітлого Нарциса виявляється отруйним і для нього, і для близьких людей.
У фіналі Юїті вирішує навідатися до Сюнсуке і віддати йому чек, виписаний на його ім'я старим другом письменника Кавадою, що був закоханий в Юїті, щоб стати абсолютно вільним від старого. По дорозі до його будинку Юїті бачить пожежу: знак, що постійно зустрічався юнакові з дня його першого гомосексуального зв'язку.
Він застає Сюнсуке зненацька: той працював над автобіографічним есе і не чекав гостя. Обоє почали відчувати присутність когось третього, іншого Юїті. Після випитого вина Сюнсуке вирішив подрімати і попросив Юїті розбудити його через 20-30 хвилин. Письменника знаходять мертвим. Лікар пояснює, що смерть настала в результаті суїциду (летальна доза павіналу). Сюнсуке залишив заповіт: увесь його статок відтепер належить Юїті.[2][3]
Переклади[ред. | ред. код]
Українською роман вийшов у 2011 році у видавництві «Фоліо» у перекладі Дмитра Москальова.
Екранізації[ред. | ред. код]
- Першим твором була екранізація роману «Кіндзікі» Тацумі Хіджіката, прем'єра якого відбулася в 1959 році.
Цікавий факт[ред. | ред. код]
Назва роману була використана британським музикантом Девідом Сільвіаном та композитором Рюіті Сакамото для назви пісні на головну музичну тему саундтреку до фільму «Щасливого Різдва, містере Лоуренс» (1983), дія якого відбувається в японському таборі для військовополонених на Яві та містить дослідження гомоеротичної тематики. Девід Сільвіан (автор тексту пісні) записав вокальну версію «Forbidden Colours»[en], яка була випущена як сингл.
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Бестселлеры июля [Архівовано 20 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- Дмитро Княжич. Юкіо Місіма: Тернистий шлях до вітчизняного читача. Літакцент. 2011-06-20. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 жовтня 2014.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Новиков, Александр Владимирович. Эстетика Мисимы Юкио и европейские представления о красоте. Научная электронная библиотека disserCat. 2005. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 20 жовтня 2014. (рос.)
- ↑ Дмитро Княжич. Юкіо Місіма: Тернистий шлях до вітчизняного читача. ЛітАкцент. 2011-06-20. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 жовтня 2014.
- ↑ Краткое содержание романа Мисимы «Запретные цвета» [Архівовано 20 жовтня 2014 у Wayback Machine.] // Брифли (рос.)
|
|