Законодавство України — Вікіпедія

Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Ця стаття потребує уваги й турботи фахівця у своїй галузі. Будь ласка, повідомте про це знайомому вам спеціалісту, або виправте її самі, якщо ви володієте відповідними знаннями. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (31 березня 2019) Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (червень 2008) Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (березень 2019)

Правова система України заснована на рамках цивільного права та належить романо-германській правовій традиції. Основним джерелом юридичної інформації є кодифіковане право. Звичаєве та прецедентне право не настільки поширені, хоча прецедентне право часто використовується на підтримку писаного права, як у багатьох інших правових системах. Історично на українську правову систему в першу чергу вплинули французький цивільний кодекс, римське право та традиційне українське звичаєве право^{[джерело?]}. На нові книги з цивільного права (прийняті 2004 року) значно вплинуло німецьке цивільне уложення^{[джерело?]}.

Основним законотворчим органом є Верховна Рада України, яка також називається законодавчою владою. Повноваження робити закони може бути делеговано нижчим урядам або конкретним органам Держави, але лише для заданої мети. В останні роки набуло поширення для законодавчої влади створювати «рамкові закони» та делегувати створення докладних правил міністрам або нижчим урядам (наприклад, провінційним або муніципальним)^{[джерело?]}. Після публікування законів у Голосі України наступного дня вони офіційно набувають чинності^[1].

Українські політики й аналітики описують систему правосуддя України як «гнилу до ядра»^[2][3].

Галузі[ред. | ред. код]

Українське право зазвичай поділяється на публічне, приватне та міжнародне. Ці галузі правової системи далі поділяються на цивільне (включно з сімейним, спадкувальним, договірним і комерційним, зобов'язальним, майновим, інтелектуальної власності, корпоративним, земельним і деліктним правом^[en]), кримінальне, конституційне (включно з законами про структуру держави), адміністративне та міжнародне права.

Цивільне право[ред. | ред. код]

Цивільне право регулює повсякденне життя громадян й інших юридичних осіб, як-от корпорацій. Основним кодексом українського цивільного права є Цивільний кодекс України. Він містить положення, що регулюють власність, права інтелектуальної власності, договори, делікти, облігації, спадкове право та визначення юридичних осіб. Кодекс вводить нові типи бізнес-контрактів до юридичної практики, включно з факторингом, франчайзингом, орендою послуг і договори про успадкування. Цивільні судові процеси регулюються Цивільним процесуальним кодексом України.

Кримінальне право[ред. | ред. код]

Кримінальне право — це сукупність правових норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які види та межі покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.Кримінальне право має справу з переслідуванням і покаранням за кримінальні злочини. Кримінальний кодекс України містить написані кримінальні закони України. ^[4]В Україні немає смертної кари. Максимальним кримінальним покаранням є довічне позбавлення волі, яке може бути знижено указом Президента України до 25 років ув'язнення, але лише після 20 років відбування покарання. Парламент України має владу амністії для в'язнів, які не відбувають покарання^[5]. Кримінальні провадження, слідство та судовий розгляд у кримінальних процесах регулюються Кримінальним процесуальним кодексом України, який не змінювався з 1962 року, коли Україна була республікою Радянського союзу, до прийняття Верховною Радою України нового Кримінального процесуального кодексу у квітні 2012 року^[6][7]. Джерелом крімінального права є Конституція України, Кримінальний кодекс України.

Конституційне право[ред. | ред. код]

Конституційне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що пов’язані з основами конституційного ладу, державним і територіальним устроєм, правовим статусом людини і громадянина. Воно регулює повноваження демократичних інститутів, організацію виборів і поділ влади між центральним і місцевим урядом. Див. також статтю про Конституцію України. Норми конституційного права мають забов’язальний, заборонний та дозвільний характер. Лише Конституційному Суду України дозволено визначати конституційність законів, створених законодавчою владою.

Адміністративне право[ред. | ред. код]

Адміністративне право — галузь права, що регулює функціювання різних рівнів українського уряду, включно з процесом оскарження людьми й юридичними особами рішень уряду. Цей кодекс називається Адміністративним кодексом України.

Міжнародне право[ред. | ред. код]

Міжнародне право, також називається Законом націй, передбачає застосування міжнародних законів в Україні. Міжнародні угоди, ратифіковані Парламентом України, є частиною українського законодавства. Конституція України дозволяє пряме застосування більшості міжнародних законів в українських судах. Якщо міжнародна угода України передбачає інші правила, ніж установлені Законом України, то застосовуватимуться правила цієї міжнародної угоди. Закони регулюють юрисдикцію з міжнародним аспектом, наприклад, тому що партії з інших країн не є частиною міжнародного закону, але утворюють певну гілку цивільного права.

У вересні 2005 року було прийнято Закон України про міжнародне приватне право^[8]. Закон установлює процедуру регулювання приватних правовідносин, які є предметом інших правових систем, крім таких України.

Комерційне право[ред. | ред. код]

Господарський кодекс України описує деталі щодо дотримання положень Конституції України для комерційної діяльності. Кодекс регулює основи комерційної діяльності, включно з суб'єктами господарювання, майновою основою, відповідальністю за порушення, особливостями правового регулювання та регулюванням зовнішньої торгівлі.

Типи корпорацій[ред. | ред. код]

• Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — англ. Limited liability company з обов'язковим статутним капіталом
• Приватне Підприємство (ПП) — англ. Privately held company без обов'язкового статутного капіталу
• Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — англ. Additional liability company
• Приватне акціонерне товариство (ПрАТ), раніше Закрите (ЗАТ) — англ. Private joint-stock company
• Публічне акціонерне товариство (ПАТ), раніше Відкрите (ВАТ) — англ. Public joint-stock company

Юридична відповідальність[ред. | ред. код]

Українська юридична відповідальність включає конституційну, яка накладається на Президента чи Депутата (члена Парламенту) Парламентом України, кримінальна, яка накладається місцевими судами у вигляді вироку, громадянська, яка накладається місцевими судами у вигляді рішення, адміністративна, яка накладається адміністративними судами у вигляді рішення, та дисциплінарна, яка накладається вищими посадовими особами чи спеціально створеними організаціями.

Призначення посад[ред. | ред. код]

Судді призначаються Верховною Радою України. Адвокати призначаються Дисциплінарною комісією. Нотаріуси призначаються Міністерством юстиції України. Прокурори призначаються регіональними вищими посадовими особами. Полісмени призначаються вищими посадовими особами.

Список актів парламенту[ред. | ред. код]

Конституція України є вищим законом України. Закони й інше законодавство повинні прийматися на її основі та відповідати їй.

Оскільки українська правова система заснована на кодексах, існує ряд кодексів законів в основних сферах національного законодавства. До них належать:

• Кодекс законів про працю України
• Житловий Кодекс України
• Кодекс України про адміністративні правопорушення
• Господарський процесуальний кодекс України
• Лісовий кодекс України
• Кодекс України про надра
• Кодекс торговельного мореплавства України
• Водний кодекс України
• Кримінальний кодекс України
• Земельний кодекс України
• Сімейний кодекс України
• Господарський кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Кримінально-виконавчий кодекс України
• Цивільний процесуальний кодекс України
• Кодекс адміністративного судочинства України
• Бюджетний кодекс України
• Податковий кодекс України
• Повітряний кодекс України
• Митний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Кодекс цивільного захисту України
• Кодекс України з процедур банкрутства
• Виборчий кодекс України

Лише Парламент України має право видавати нормативні акти у вигляді законів. Закони України є вищими нормативними актами в України^[9].

Другорядне законодавство України складається з інших нормативних актів, включно з указами, резолюціями та розпорядженнями, виданими Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним Банком України, міністерствами й іншими державними установами. Вони приймаються на основі та в реалізації загальних положень закону.

Судова система[ред. | ред. код]

Судова система України широко розцінюється як корумпована^[10]. Українських суддів заарештовують при отриманні хабарів^[11].

Суди в Україні поділяються за юрисдикцією на конституційні, загальні (кримінальної та цивільної), економічні й адміністративні^[en]. Також є Конституційний Суд України, Верховний Суд України, апеляційні (в кожній області України) та районні в кожному місті, містечку чи районі. Також є Вищий адміністративний суд України, місцеві адміністративні суди в кожному адміністративному окрузі, як правило, області, Вищий господарський суд України, місцеві господарські суди в кожному адміністративному окрузі, як правило, області, та військовий суд^[en] у кожному апеляційному суді в кожній області. Також є третейський суд, створений відповідно до закону «Про третейські суди»^[12] та зареєстрований у Міністерстві юстиції України.

Щоби стати суддею в Україні, треба досягти 30^[13]-річного віку. Новопризначені судді призначаються Президентом України та служать п'ять років. Після цього судді обираються довічно Верховною Радою України. Судді не обираються громадянами, як практикується в багатьох західних країнах. Судова гілка влади в Україні не повністю незалежна. Для затримання чи арешту судді необхідний спеціальний дозвіл Вищої ради правосуддя^[14].

Судді не повинні відноситися до політичних партій і профспілок, а також брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші платні посади, чи робити будь-яку іншу платну роботу за винятком такої, що є науковою по природі, має навчальне чи творче значення. Відповідно до закону, суддя, виконуючи правосуддя, повинен дотримуватися Конституції й законів України та забезпечувати повний, ретельний і об'єктивний розгляд справ, дотримуючись умов, установлених законом. Вони також зобов'язані вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому поширенню інформації, яку держава та / або комерційна організація вважає таємною, чи яка є конфіденційною та стає відомою йому чи їй у процесі виконання службових обов'язків. Більше того, Закон вимагає від судді утримуватися від дій, які зневажають суддю та можуть викликати сумнів у його чи її об'єктивності, неупередженості чи незалежності.

Закон установлює систему гарантій професійної діяльності судді, необхідної для затвердження неупереджених й об'єктивних рішень. Закон гарантує суддям їх особистий імунітет, таємність судових рішень, правовий захист, а також матеріальне та соціальне забезпечення. Закон також забороняє будь-яке не передбачене законом утручання в діяльність судді щодо виконання правосуддя, затримання чи арешт судді без згоди Вищої ради правосуддя до виконання судом обвинувального висновку щодо нього чи неї.

Юридичні школи[ред. | ред. код]

Україна зробила кроки з реформування своїх освітніх рамок у відповідності з Болонським процесом. До середини 2000-х університети почали надавати ступені бакалавра права (близько трьох років денної форми навчання та чотирьох — заочної) та магістра права (близько п'яти років денної форми навчання та шести — заочної). У радянські часи лише ступінь бакалавра (після 10 років середньої освіти) був п'ятирічним дипломованим спеціалістом із вимогою дисертації, зазвичай розміщуючи його десь між ступенями бакалавра та магістра на Заході. Ступені присуджуються органами державної екзаменаційної комісії університету. Університетський ступінь дає людям право займатися професійною правовою діяльністю в Україні як юридичний радник. Однак, судді та кримінальні адвокати повинні скласти додатковий державний ліцензійний іспит.

Післядипломна освіта[ред. | ред. код]

Післядипломну систему не було реформовано. Правовими науковими ступенями в Україні є кандидат (CSJ) і доктор наук юриспруденції (DSJ), еквівалентні доктору наук права^[ru] (L.Sc.D.). Диплом присуджується після успішного захисту дисертації (дипломної роботи) вищою атестаційною комісією. Повний текст усіх захищених дисертацій зберігається у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.

Сфери навчання[ред. | ред. код]

Наукові ступені, що присуджуються Вищою атестаційною комісією, класифікуються в усталений список спеціальностей, згрупованих у наступні основні розділи.

• 12.00.01 Теорія права
• 12.00.02 Конституційне право
• 12.00.03 Цивільне право
• 12.00.04 Господарське право
• 12.00.05 Трудове право
• 12.00.06 Земельне право
• 12.00.07 Адміністративне право, Фінансове право
• 12.00.08 Кримінальне право
• 12.00.09 Кримінальний процес
• 12.00.10 Судова система
• 12.00.11 Міжнародне право
• 12.00.12 Філософія права

База даних усіх практикуючих докторів наук правознавства підтримується Міністерством освіти і науки України.

Доценти університетів[ред. | ред. код]

Доцент університету — той, хто має право навчати. Кваліфікація включає одну дисертацію (кандидатський ступінь, CSJ) та демонстрацію компетентності самостійного проведення наукових досліджень.

Професори університетів[ред. | ред. код]

Професор університету — той, хто має право навчати. Кваліфікація включає одну дисертацію (докторський ступінь, DSJ) та демонстрацію компетентності самостійного проведення наукових досліджень.

Академіки[ред. | ред. код]

Звання академіка позначає повне членство в Національній академії наук права.

Члени-кореспонденти[ред. | ред. код]

Існує також звання нижчого рангу, яке по-різному перекладається як член-кореспондент або асоційований член Національної академії наук права^[15].

Юристи та юридичні фірми[ред. | ред. код]

Право практикується в Україні юристами (юридичними консультантами, радниками, адвокатами), професіоналами, нагородженими дипломом після закінчення юридичного факультету університету. Юридичні офіси підтримуються правниками, котрі реєструють їх як юридичну фірму в Міністерстві юстиції та нагороджуються державною сертифікацією.

Конституція України визначає роботу адвокатури як «забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні». В даному випадку Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає адвокатуру як добровільне професійне громадське об'єднання.

Для захисту особи, звинуваченої у кримінальному злочині, особа повинна бути адвокатом. Адвокатом, згідно з Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», може бути особа з вищою юридичною освітою, зазначеною дипломом України чи, відповідно до міжнародних договорів України, дипломом іноземної країни, досвідом роботи в галузі права не менш як два роки, що вільно володіє державною мовою, склала кваліфікаційний іспит, отримала сертифікат на право юридичної практики та прийняла присягу адвоката України.

Закон визначає, що адвокати не можуть мати судимість. Закон також передбачає, що адвокат не може працювати в суді, прокуратурі чи нотаріаті, органах внутрішніх справ, службі безпеки чи органах державного управління.

Для захисту особи, звинуваченої у кримінальному злочині, адвокат повинен мати сертифікат на право юридичної практики (підписаний регіональною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури) чи лист довіреності. В Україні є 25 регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури: по одній у кожній області, в Києві та Севастополі.

Список адвокатів зберігається та публікується Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури чи Кабінетом Міністрів України^[16].

Для представлення клієнта в некримінальних справах або бути своїм же адвокатом, особа повинна мати вищу юридичну освіту.

Список юридичних фірм зберігається та публікується на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України^[17].

Список правників київського університету: Список випускників Київського національного університету імені Тараса Шевченка^[en].

Список правників України: Список юристів^[en].

Нотаріуси[ред. | ред. код]

Нотаріус в Україні засновано на настановах, установлених Законом «Про нотаріат»^[18]. Згідно з Законом, нотаріат — система органів і посадових осіб, зобов'язаних посвідчувати права та факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. В Україні нотаріальні операції здійснюються державними чи приватними нотаріусами або службовцями виконавчих органів місцевих (сільських, районних, міських) рад за відсутності в них нотаріусів. Відмінність між державним і приватним нотаріусом полягає в оплаті послуг, нав'язаною приватним і фіксованою державним, тоді як єдиний аспект, який регулюється державою щодо приватних нотаріусів, — нижня ціна.

Будь-яка особа, котра розглядає обіймання посади нотаріуса, повинна бути громадянином України, мати вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут), працювати на випробувальному терміні протягом півроку в державній або приватній нотаріальній конторі, скласти кваліфікаційний іспит і отримати сертифікат, який дозволяє нотаріальні дії. Особа з будь-якою непогашеною судимістю не може бути нотаріусом за законом.

Сертифікат, який дозволяє нотаріальні дії, може анулюватися Міністерством юстиції України в наступних випадках: — за власною ініціативою нотаріуса; — втрата українського громадянства чи виїзд на постійне проживання за межі України; — невідповідність нотаріуса займаній посаді через стан здоров'я, що перешкоджає його нотаріальній діяльності; — набуття чинності обвинувальним вироком суду щодо нотаріуса.

Нотаріусам не дозволяється законом працювати в судах, поліції чи прокуратурах, представляти громадян у судах або будь-яких інших урядових установах. Головна роль нотаріусів в Україні — нотаріально засвідчувати документи та договори між особами відповідно до Цивільного кодексу України. Кожний нотаріально засвідчений документ, угода, договір тощо видається в нумерованому, особливому паперовому вигляді, захищеному ознаками безпеки та зареєстрований у записах нотаріуса, які незалежно зберігаються після завершення в обласних архівах. База даних нотаріусів зберігається та доступна для громадськості на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України. Станом на 2007 рік зареєстровано близько 13 тис. практик нотаріусів в Україні.

Система кримінального правосуддя[ред. | ред. код]

Кримінальні розслідування здійснюється за офіційною владою працівниками правоохоронних органів, як-от поліції^[19], податкової поліції  чи міліції, прокурорами (громадськими обвинувачами)^[20] та Службою безпеки України^[21].

В українській й інших юрисдикціях цивільного права суд присяжних має рівну силу трьох професійних суддів. Присяжні та судді спершу розглядають питання вини. Потім, якщо застосовно, вони розглядають застосовуваний штраф. Присяжні використовуються лише для тяжких кримінальних злочинів із 10-річним або більшим терміном ув'язнення.

Пенітенціарна система[ред. | ред. код]

Державна пенітенціарна служба України наглядає за пенітенціарною системою України^[22].

Станом на 2007 рік загальне в'язничне населення України сягало 240 тис. людей із 48 млн населення.

В'язниці в Україні класифікуються як досудові чи затримувальні (СІЗО), високого, середнього та низького рівнів безпеки.

Обвинувачені у кримінальних правопорушеннях, які тягнуть за собою вироки на три чи більше роки, заарештовуються й утримуються до суду у слідчих ізоляторах протягом періоду слідства, а після вироку переміщуються до в'язниці, вказаних судами в рішеннях про призначення покарання. Застава рідко використовується судами в Україні.

Ідентифікація[ред. | ред. код]

В Україні кожна особа, старша за 16 років, має право носити паспорт або (для іноземців) документ іноземця. Особу, неспроможну надати паспорт, дозволяється заарештувати й утримувати у відділку поліції до 72 годин задля встановлення її особистості.

Див. також[ред. | ред. код]

• Позбавлення волі в Україні
• Конституція України
• Українське громадянство
• Податок на доходи в Україні
• Міністерство внутрішніх справ України
• Авторське право в Україні
• Міністерство юстиції України
• Судова система України

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Законодавство України. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 31 березня 2019.