Залізничний транспорт України — Вікіпедія

Залізничний транспорт України
Оператори
Приналежність Україна Україна
Основні оператори Укрзалізниця
Статистика
Пасажиропотік 149,6 млн/рік (2019)
Вантажні перевезення 312,4 тонна/рік (2019)
Протяжність залізничної лінії
Загальна 19 787 км
Електрифікована 9 319 км
Колія
Основна колія Російська колія
1520 мм
Електрифікація
Загальна 25 кВ, 50 Гц ЗМ, 3 кВ, Пост.
Особливості
Станцій 1404
Карта

Залізни́чний тра́нспорт в Украї́ні — залізничний транспорт загального користування, підпорядкований АТ «Укрзалізниця», та залізничні під'їзні колії різних форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування. Залізничному транспорту належить провідна роль у транспортній системі України.

За довжиною мережі залізниць Україна посідає третє місце в Європі (19 787 км залізниць, з яких 9 319 км електрифіковано).

Історія[ред. | ред. код]

Історія будівництва залізниць України
Мапа Балаклавської залізниці
Залізничні шляхи північної частини України на мапі Київського військового округу (1913 рік)
Мапа Південної залізниці. 1943

Першими залізницями в Україні стали Інкерманська залізниця (1843), Балаклавська залізниця (1855), Перемишль — Львів (1861) на заході й Одеса — Балта (1865) на півдні країни. Вже з 1868 р. будувалися багато залізниць.

До кінця XIX ст. залізнична мережа України в основному вже сформувалася. Щільність залізничних шляхів сполучення в Україні становить 38 км на 1 тис. км, у Франції, наприклад, 65 км на 1 тис. км (1983 р.). На початок 1901 року довжина залізниць Східної Галичини досягла 3859 км, що сприяло розвитку торгівлі й промисловості[1]. Мережа залізниць найщільніша на південному сході (Донбас), а також на заході країни. Загальна довжина залізничних шляхів загального користування — 22,3 тис. км, з них 10,1 тис. км, або 47,4 %, електрифіковано, 8,5 тис. км, або 36 %, є дво- і багатоколійними.

На території України перші залізничні колії були прокладені в середині та другій половині ХІХ століття, на кінець ХІХ століття припадає найбільш активний період будівництва залізниць:

У другій половині 19 століття почалося інтенсивне будівництво залізниць у Донбасі, Придніпров'ї, Кривбасі, що сприяло розвиткові промисловості в цих районах.

До 1900 залізниці на території Україні в основному зв'язали промислові та управлінські центри з землеробськими районами, а також з головними морськими і річковими портами. Проте протяжність (на 1913 в Україні довжина залізниць становила 15 600 км) була недостатньою, а парк рухомого складу складався з малопотужних паровозів і двовісних вагонів вантажопідйомністю 15,2 т.

У післяреволюційний період залізничний транспорт України розвивався як складова частина транспорту Союзу. У 1935 році розпочато роботи з електрифікації залізниць України. Першою електрифіковано ділянку Довгинцеве — Запоріжжя. Жваво велося будівництв нових залізниць. За роки довоєнних п'ятирічок побудовано понад 5 тис. км нових залізничних шляхів. Проведена реконструкція рухомого складу: на транспорті з'явилися нові потужні паровози, великовантажні вагони, широко впроваджувалася автозчеплення, автоблокування, удосконалювалася ремонтна база. У підсумку, вантажообіг залізниць виріс 1940 року порівняно з 1913 в 3,3 рази.

Величезний збиток залізничному транспорту був нанесений в часи Другої Світової війни, коли було зруйновано тисячі кілометрів залізничних шляхів, мостів, станцій, депо тощо.

У післявоєнні роки залізничний транспорт інтенсивно відновлювався і вже до 1950 року його вантажообіг досяг рівня 1940 року. Були реконструйовані ряд станцій, мостів, вокзалів та ін. У широких масштабах здійснювалася електрифікація залізниць, впроваджені на всіх вантажонапружених лініях електровозна і тепловозна тяги. З 1951 року Луганський паровозобудівний завод був перепрофільований на випуск тепловозів і став найбільшим тепловозобудівним заводом у Європі. Входять в обіг великовантажні 4-, 6- та 8-вісні вантажні вагони вантажопідйомністю 60—125 т. Збільшувався парк спеціалізованих вагонів (цементовози, рефрижератори, думпкари та ін.). На індустріальні методи ремонту були переведені локомотивні та вагонні депо. Великі роботи проведені щодо посилення залізничної колії: понад 90 % залізничних шляхів укладені рейками важкого типу на ​​баласт зі щебеню, удосконалюються конструкції підрейкових підстав. Широко впроваджується диспетчерська централізація, автоматична локомотивна сигналізація з автостопами, радіозв'язок, телемеханіка, обчислювальна техніка для планування та управління роботою транспорту.

Широке поширення отримали маршрутні перевезення, поліпшилася робота сортувальних, вантажних дільничних станцій, удосконалюється механізація вантажних операцій, запроваджені єдині технологічні процеси роботи під'їзних колій та станцій примикання.

Бурхливе зростання залізничного транспорту визначено такими його перевагами:

  • Можливістю створення прямих транспортних зв'язків між великими підприємствами, розташованими в будь-якому районі (нині понад 80 % вантажів вантажаться і вивантажуються на коліях промислових підприємств)
  • Велика пропускна і провізна спроможність (електрифікована одноколійна магістраль здатна пропустити в одному напрямку 20—30 млн т вантажу на рік, а двоколійна з автоблокуванням — більш як 100 млн т на рік);
  • Великою вантажопідйомністю транспортних засобів досить високою швидкістю їх пересування і можливістю перевозити будь-які вантажі;
  • Можливістю спорудження залізниць у будь-якому напрямку і в будь-якому районі країни, забезпечення стійких зв'язків між районами;
  • Незалежність від пори року, доби і умов погоди, висока регулярність.

В Україні історично склалася широтно-меридіальна мережа магістральних доріг, які поділяються на шість доріг: Південно-Західна (з управлінням у Києві), Львівська, Південна (управління у Харкові), Донецька (від 2014 управління у Лимані), Придніпровська (управління у Дніпрі) й Одеська.

Перший рух поїздів у межах тогочасної Південно-Західної залізниці відкрито 1870; сполучала Донбас, Криворіжжя й Придніпров'я з центральною й західною частинами УРСР, з'єднувала, зокрема, Київ з Москвою; мала 5 відділків, загальна довжина 4637 км,

Південна (в тогочасних межах організована 1901); зв'язувала в єдиний народногосподарський вузол Донбас і Придніпров'я з промисловими районами центру та європейської півночі СРСР з Кавказом; 5 відділків, загальна довжина 3493 км,

Львівська (організована 1939; 1953 об'єднана з Ковельською залізницею та Чернівецьким відділком Кишинівської залізниці); здійснювала транзитні зв'язки з багатьма європейськими державами; 5 відділків,

Донецька (створена 1953 шляхом об'єднання Північно-Донецької та Південно-Донецької залізниць); сполучала райони Кавказу та Нижнього Поволжя з р-нами Півдня, Південного Заходу, Заходу та центру СРСР; 7 відділків, загальна довжина 2860 км,

Одеська (перша в Україні залізниця); виконувала експортно-імпортні перевезення — взаємодіяла з Одеським, Іллічівським, Миколаївським, Херсонським, Ізмаїльським портами; заг. довжина 4090 км,

Придніпровська зв'язувала Донбас з Криворізьким залізорудним басейном, курорти Криму з усією мережею залізниць СРСР; 4 відділки. У 1950–1960-х як Південна, так і Південно-Західна залізниці були повністю електрифіковані, почалося їх забезпечення тепло- й електровозами, а від 1971 — системами автоблокування й напівавтоблокування.

Найважливіші магістралі[ред. | ред. код]

Найважливішими залізничними магістралями України є:

Даними магістралями, крім звичайних пасажирських, курсують фірмові та швидкісні поїзди категорії «Інтерсіті» та «Інтерсіті+».

Найбільшими залізничними вузлами з розвиненим станційним господарством є Київ, Львів, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Фастів, Дебальцеве, Ковель, Жмеринка, Сміла, Кривий Ріг, Лозова, Знам'янка, Козятин I, Шепетівка та ін.

Організаційна структура[ред. | ред. код]

Докладніше: Укрзалізниця
Територіальний поділ залізниць України станом на 2014 рік

Управління процесом перевезень і виробничо-господарською діяльністю залізничного транспорту здійснює Державна адміністрація залізничного транспорту України («Укрзалізниця»), до сфери управління якої належить шість залізниць:

Станом на листопад 2009[5]:

  • До складу залізниць України входило 1340 залізничних станцій, 129 пасажирських вокзалів, 57 локомотивних і 48 вагонних депо.
  • На залізничному транспорті працювали понад 390 тис. осіб, що становитло близько 2 % усього працездатного населення країни.

За підсумками 2009 року питома вага залізничного транспорту в загальному вантажообороті всіх видів транспорту становила близько 52 %, а в пасажирообігу — 37 %[6].

Пасажирські перевезення[ред. | ред. код]

ЕКр1 «Тарпан»

Швидкісний рух[ред. | ред. код]

На залізничному транспорті України впроваджується рух пасажирських поїздів зі швидкістю до 160 кілометрів за годину, однак при цьому необхідно вирішити проблему розподілу мережі на лінії з переважно вантажним і переважно пасажирським рухом та підвищити частоту руху пасажирських поїздів. Водночас пропускну спроможність залізниць на Кримському напрямку вичерпано.

Постільна білизна[ред. | ред. код]

Постільна білизна (постіль) на залізничному транспорті України використовується на потягах далекого прямування, у нічних переїздах тощо[7].

Комплекти постільної білизни відрізняються за категоріями поїздів (фірмові, міжнародні і звичайні):

  • Спальні вагони незалежно від категорії поїзда екіпіруються комплектом постільної білизни з високоякісної тканини сатинової групи. До складу комплекту входять підковдра, простирало, 2 наволочки та 2 рушники (махровий і вафельний).
  • До комплекту постільної білизни для купейних вагонів фірмових і міжнародних поїздів входять 2 простирала, наволочка та махровий рушник.
  • Для купейних і плацкартних вагонів звичайних поїздів 2 простирала, наволочка та вафельний рушник[7].

Термін служби постільної білизни в поїздах встановлено від 1,5 року для купейних і плацкартних вагонів та 2 роки — для спальних вагонів[7].

Станом на серпень 2010 року залізниці купували постільну білизну для спального вагона за ціною 242 гривні за комплект, а кількість наданих у користування комплектів по відношенню до кількості пасажирів є стабільним впродовж останніх років і становить близько 83 %[7].

Провідник має надати пасажиру постільну білизну на спальне місце пасажиру та забрати її за 30 хвилин до прибуття пасажира на станцію призначення. Він також має допомагати в застиланні постільної білизни інвалідам, хворим, людям похилого віку та пасажирам з малими дітьми.

Основні вантажі[ред. | ред. код]

Основними вантажами є мінеральні добрива, будівельні матеріали, кам'яне вугілля та руди, зокрема залізні. Важливе місце займають також різноманітні метали та нафтопродукти.

Ці вантажі становлять близько чверті усіх перевезень.

Найбільш напруженими лініями вантажопотоків є:

Законодавча база[ред. | ред. код]

Основу правового регулювання залізничних пасажирських і вантажних перевезень складають Закон України «Про транспорт», Закон України «Про залізничний транспорт»[8] та «Статут залізниць України»[9].

Можливості розвитку[ред. | ред. код]

Найважливішою проблемою для України при її інтеграції у європейську єдину залізничну систему є звуження ширини української залізничної колії (1520 мм) до європейського зразка (1435 мм), як у сусідніх Польщі, Словаччині, Угорщині та Румунії. Зараз на кордоні з цими державами існують складні системи переведення локомотивів і рухомого складу поїздів з колії на колію, що значно знижує ефективність роботи залізничного транспорту, зокрема в часі.

Залізниці України до останнього часу забезпечували потреби економіки і населення у перевезеннях. Досягалось це, в основному, завдяки надлишку технічних потужностей, створених за часів СРСР за рахунок централізованого бюджетного фінансування. Проте на сьогодні технічний ресурс залізниць практично вичерпано. Існує загроза незабезпечення залізничним транспортом у подальшому потреб економіки України в перевезеннях[10]. Пропускна спроможність окремих дільниць та напрямків залізниць перебуває на критичній межі. З метою ліквідації «вузьких місць» на мережі залізниць України необхідно[10]:

  • збудувати швидкісні залізничні лінії;
  • розвантажити перевантажені ділянки й лінії, перевівши частину потоків на паралельні лінії;
  • збільшити середню масу одного потяга за рахунок підвищення статичного навантаження;
  • підвищити автоматизацію руху (перейти на електронну централізацію стрілок);
  • автоматизувати побудову нових залізниць (завершити будівництво заводу з виробництва шляхових машин у Кропивницькому).
Старий маневровий тепловоз ТЕМ2М-063 на станції Вінниця

Через катастрофічну зношеність рухомого складу, невідповідність між придбанням і списанням вантажних вагонів та локомотивів існує загроза незабезпечення потреб промислових галузей економіки у перевезеннях вантажів. Необхідно[10]:

Майже вичерпано резерви спроможностей через граничну зношеність та низьку продуктивність пасажирського рухомого складу. Невживання дієвих заходів призведе до зниження мобільності населення. Потрібно створити виробничу базу для будівництва сучасних пасажирських вагонів із використанням імпортного устаткування та нових технологій, щоб скоротити технічне й технологічне відставання українських залізниць від залізниць європейських країн[10].

Проте виконання залізницями державних і соціальних функцій (перевезення пільгових категорій пасажирів, утримання малодіяльних збиткових ліній), недостатність власних джерел основних фондів, відсутність державної підтримки інноваційного розвитку залізничної галузі і низький рівень інвестиційної привабливості обмежує можливості техніко-технологічної модернізації залізничного транспорту[10].

Українські ЗМІ залізничної тематики[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. История Украины — Пасечник МС. Архів оригіналу за 16 серпня 2013. Процитовано 4 липня 2013. 
  2. Історія розвитку залізниці Тернополя (1840—1998 рр.) [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] (укр.)
  3. Микола Ткач, Микола Волощук (10.05.2014). Транскарпатська залізниця споруджена 120 років тому. rionews.com.ua. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021. 
  4. ANNO, Kuryer Lwowski (Lemberger Courier), 1894-11-01, Seite 3. anno.onb.ac.at. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021. 
  5. http://www.dt.ua/2000/2675/67776/
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 січня 2013. Процитовано 15 січня 2011. 
  7. а б в г Газета «Магістраль» № 63 14-20 серпня 2010. «Ефект ініціативи». Автор Олеся Вербицька.
  8. Закон України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 Документ 273/96-вр, остання редакція від 04.02.2009 на підставі 885-17, чинний. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 18 квітня 2009. 
  9. Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 № 457 «Про затвердження Статуту залізниць України»
  10. а б в г д Інформація про Українські залізниці. Вебпортал Міністерства інфраструктури України. Архів оригіналу за 15 травня 2017. Процитовано 26 жовтня 2015. 
  11. Сайт газети «Магістраль». Архів оригіналу за 9 жовтня 2017. Процитовано 31 травня 2019. 
  12. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 11 липня 2014. 
  13. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 червня 2009. Процитовано 18 червня 2022. 
  14. Південна Магістраль. Архів.. wwww.pz.gov.ua/pressCenter. Архів оригіналу за 25 січня 2016.