Заперечення Голодомору 1932—1933 — Вікіпедія

Заперечення Голодомору 1932—1933

Заперечення Голодомору 1932—1933 — твердження, що Голодомору 1932—1933 років, штучного голоду в Радянській Україні[1], визнаного злочином проти людяності Європейським Парламентом,[2] не існувало[3][4][5][6]. Відповідно до українського законодавства «публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним»[7].

Заперечення та замовчування Голодомору відбувалось в офіційній радянській пропаганді від самого початку і до 1980-тих років. Заперечення Голодомору знайшло підтримку серед деяких західних інтелектуалів та журналістів[4][5][8][9][10]. Заперечення лунало в часи Голодомору від деяких провідних Західних журналістів, зокрема від Волтера Дюранті та Луїса Фішера. Заперечення Голодомору було дуже добре організованою кампанією з дезінформації, що проводилася радянською владою[3][4][5]. Сталіну «вдалось досягти неможливого: придушити всі розмови про Голод… Мільйони помирали, але населення співало хвалу колективізації», зазначив історик та письменник Едвард Радзинський[5].

Роберт Конквест вважає, що заперечення Голодомору було першим вагомим прикладом застосування радянською владою гітлерівської пропагандистської техніки великої брехні. Подібні кампанії здійснювались для відволікання уваги від Московських процесів та системи ГУЛАГ[11].

Замовчування та заперечення у Радянському Союзі[ред. | ред. код]

Замовчування Голодомору[ред. | ред. код]

1930-ті роки[ред. | ред. код]

Радянська влада здійснила масштабні заходи для запобігання поширенню будь-якої інформації про Голодомор, серед іншого, тримаючи в глибокій таємниці передачу інформації. Коли українські селяни почали тікати на північ до Росії в пошуках хлібу, Йосип Сталін та В'ячеслав Молотов надіслали секретну телеграму місцевим керівникам партії та органів внутрішніх справ з наказом повертати втікачів назад[12], заявивши, що польські агенти намагаються залякати населення вигаданим голодом. Голова ОДПУ Генріх Ягода згодом доповідав, що понад 200 000 біженців було повернуто назад.

Дружина Сталіна, Надєжда Алілуєва, дізналась про Голод від студентів з України, разом з якими вона навчалась в технічній школі. Вони розповіли про випадки канібалізму[13] та зграї безбатченків. Алілуєва поскаржилась Сталіну, який наказав ОГПУ вичистити всіх студентів, які брали участь в колективізації[14].

Голова ЦВК СРСР Михайло Калінін на пропозиції Заходу надіслати гуманітарну допомогу дав відповідь про «політичних шахраїв, які пропонують допомогти голодуючій Україні» та заявив, що «лише занепадницькі класи можуть створювати такі цинічні елементи»[6][15].

В інтерв'ю Ґаресу Джоунзу, в березні 1933 року, Радянський Нарком зовнішніх справ Максим Літвінов заявив, «Немає жодного голоду», та «Ви маєте подивитись далі. Нинішній голод тимчасовий. При написанні книг треба дивитись далі. Важко буде назвати це голодом.»[16]

За вказівкою Літвінова, Борис Сквірський, консул Радянського посольства в США, оприлюднив листа 3 січня 1934 року, у відповідь на памфлет про голод.[17] В цьому листі, Сквірський заявив, що сама думка про те, що Радянська влада «безтурботно вбивала населення України» є «повним гротеском.» Він заявив, що населення України зростало на 2 відсотки щороку протягом попередніх 5 років та смертність «була найнижчою серед всіх республік Радянського Союзу», завершивши тим, «що вона майже на 35 відсотки нижча, аніж смертність в довоєнні часи царизму.»[18]

Згадування про голод було оголошено карним злочином, який карався ув'язненням на 5 років в ГУЛАГ. Покладання вини на владу каралось на смерть.[6]

1980-ті роки[ред. | ред. код]

В березні 1983 року посол СРСР в Канаді Олександр Яковлєв в секретній аналітичній записці «Деякі міркування щодо рекламного забезпечення експозиції УРСР на Міжнародній канадській виставці „Людина та її світ“» прогнозує, що «в доповнення до провокаційних компаній „на захист національних прав“ України і „прав людини“ в УРСР (насамперед, так званих „українських політв'язнів“, „української гельсінської групи“, „української катакомбної церкви“) українські націоналістичні главарі в наш час[19] активно включилися в американські підривні акції в зв'язку з 50-річчям т. зв. „штучного голоду на Україні“.» Далі Яковлєв запропонував цілу низку конкретних заходів з метою «нейтралізації ворожих ідеологічних акцій українських буржуазних націоналістів»[20].

Зокрема, в квітні 1983 бюро московського Агентства Преси й Новин в Канаді випустило спеціальний прес-реліз, в якому заперечувався факт голоду в Україні. Цю фальшивку було розіслано в усі великі газети Канади, на теле- і радіостанції, в університети країни, а також членам парламенту, відомим політичним і громадським діячам[20].

5 липня 1983 року посольство СРСР в Канаді заявило офіційний протест у зв'язку з наміром Едмонтонського відділу Комітету Українців Канади відкрити на центральному майдані міста пам'ятник жертвам Голодомору в Україні. Воно вимагало від канадської влади вжиття всіх заходів, аби не допустити його спорудження[20].

Також КПРС доручила канадським комуністам підготувати контрпропагандистський матеріал під заголовком англ. «Fraud, Famine and Ukrainian Fascism» (Шахрайство, голод і український фашизм). Книжка була написана журналістом Дуґласом Тоттлом, видана 1987 року в канадському видавництві «Progress Books»[21]. Рецензенти з Києва погоджувалися з канадськими в тому, що в книзі переконливо показано, що «авторами антирадянських вимислів та інсинуацій є в абсолюнтній більшості „кримінальні злочинці“, фашистські прислужники, ренегати». Також рецензенти просили змінити назву книжки, оскільки «українського фашизму як такого не було»[22].

Фальсифікація та приховування доказів[ред. | ред. код]

Акти громадського стану в СРСР реєструвались нечітко. Є ряд документів, які свідчать про те, що смерті від голоду не реєструвались в державних органах.[23][24][25][26][27][28][29][30] В деяких випадках смерті від голоду не реєструвались, оскільки родичі померлих таємно вивозили трупи на кладовища.[31] Трупи випадкових померлих від голоду знаходили на дорогах населенних пунктів, що унеможливлювало їх облік.[32][33][34][35] Навіть на найвищому державному рівні визнавались факти незадовільного обліку реєстрацій смертей та великий недооблік смертей в актах громадського стану СРСР[36][37] і також було виявлено, що давались негласні вказівки записувати в документи заявлені родичами смерті від голоду словом «невідомо».[38] Загалом радянська державна статистика характеризувалася замовчуваннями, перекрученнями та фальсифікаціями.[39] Існуює ряд радянських документів, які свідчать про незадовільний стан обліку померлих від голоду та вказівки влади не вказувати причини смертей від голоду.[40] Зокрема, спеціальний кореспондент газети «Правда», маючи владні повноваження, заперечив секретарю сільради села Дорогінка Фастівского району Київської області записані в книгах причини смертей від голоду та вилучив книги, в яких були записи смертей від голоду, стверджуючи, що жодного голоду в селі нема.[41] Однак, відповідно до даних Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні у Київській області, в селі Дорогінка загинуло від голоду десятки жителів цього села.[42]

Справжня кількість померлих приховувалась. Кремлівське керівництво заборонило державним органам та закладам фіксувати в документах справжню причину смерті людей від голоду. 6 лютого 1933 р. з'явилася партійно-державна директива: «Категорично заборонити будь-якій організації вести реєстрацію випадків опухання та смерті в результаті голодомору, крім органів ОДПУ». Сільрадам дали розпорядження при реєстрації смерті не вказувати причини. В 1934 р. поступило нове розпорядження: всі книги ЗАГСів про реєстрацію смертей за 1932—1933 р.. відправити в спецчастини.[43][44] Радянська влада вилучала та знищувала метричні книги записів смертей 1932—1933 рр. та архівні документи з інформацію про смерті від голоду.[45] СРСР застосовував політику інформаційної блокади та дизінформації щодо масового голоду.[46] Наприклад, в Київській медичній інспекції замість 9 472 тіл померлих було зареєстровано лише 3 997. Були поширені подібні фальсифікації офіційних даних.[6]

Перепис населення в січні 1937 року, перший за 11 років, мав показати досягнення правління Сталіна. Перепис показав, що зростання кількості населення, особливо в Україні, не відповідало офіційним параметрам — викриваючи, в такий спосіб, високу смертність від голоду та спричинених ним демографічних наслідків. Тих, хто займався збиранням даних, провідних працівників статистичного відомства з десятиліттями досвіду роботи, було заарештовано та страчено, як і трьох голів радянського Держкомстату поспіль. Самі ж дані залишались в переховані протягом 50 років в Російському Державному Економічному Архіві[47][48].

Наступний перепис 1939 року було навмисно спотворено так, аби кількість населення була завищеною. Переписом було встановлено населення в 170,6 мільйонів людей, цифри, озвученої Сталіним в доповіді XVIII Всесоюзному з'їзді Комуністичної партії в березні того ж року. Наступний перепис був зроблений лише в 1959 році.

На початку 1980-х КДБ СРСР здійснював провокативні заходи, націлені проти поширення правди про Голодомор на міжнародній арені[49][50]. Підтвердженням цьому можуть бути документи, з яких був знятий гриф таємності та які були оприлюднені громадськості[джерело?].[51]

Апологети радянщини заявляють, що Голодомор був спричинений неурожаєм, але замовчують факти, що в інші роки при ще меншому урожаї голоду не було, що радянська влада під час Голодомору конфісковувала продукти харчування у селян, включаючи малопридатні та непридатні до споживання сурогати їжі, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, здійснювала експорт зернових за кордон та зберігала значні запаси зерна в резервах, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону[52], замовчувала та заперечувала факти масового голоду і загибель людей від нього. Вони також називають деякі інші фактори Голодомору, як, наприклад, колективізацію, надмірний план хлібозаготівель, шкідництво ворогів радянської влади і т. д. з метою, щоб відвернути увагу від вище вказаних справжніх причин Голодомору та таким чином виправдати сталініський режим.

Прихильники радянщини стверджують, що, відповідно до численних документів та свідчень, багато селян загинуло не від голоду, а тільки від хвороб. Однак вони не враховують те, що саме масове голодування, викликане конфіскацією продуктів харчування радянською владою, та пов'язані з ним стреси значно ослаблювали організм голодуючих та сприяли поширенню хвороб, які разом з голодом спричинювали масову смертність людей, що навіть підтверджується радянськими документами.[53][54][55][56][57]

Від гласності до краху СРСР[ред. | ред. код]

У відкритому листі Михайлу Горбачову, в серпні 1987 року В'ячеслав Чорновіл написав про заперечення Голодомору:[58]

«Найбільшою та найганебнішою білою плямою в радянській історії України є глухе мовчання понад 50 років про організований Сталіним і його опричниками (на кшталт Постишева, якого сватають у наші національні герої…) справжній геноцид української нації — страшний голод 1932—1933 рр.,що забрав мільйони людських життів. В одному 1933 році мій народ утратив більше, ніж у цілій Другій світовій війні, що кілька років плюндрувала нашу землю…»

В цей період гласності радянські чиновники визнали, що аграрна політика мала прямий вплив на появу Голоду.

Після колапсу Радянського Союзу, Україна офіційно визнала Голодомор актом геноциду Українського народу.

Тогочасне заперечення за межами СРСР[ред. | ред. код]

Волтер Дюранті та The New York Times[ред. | ред. код]

На думку Патрика Райта[59], Роберта Такера[60], Євгена Лайонса[61], Мони Чарен[62] та Томаса Вудса[63], Волтер Дюранті був одним з перших на Заході, хто заперечував Голодомор.[64] В той час, коли лютував Голод, він писав на сторінках The New York Times що «Будь-яке повідомлення про голодування в Росії наразі є перебільшенням або шкідливою пропагандою» та «Нема голоду або голодних смертей, однак підвищена смертність через хвороби від недоїдання.»[61]

У своїх репортажах Дюранті применшував вплив браку харчів на Україну, хоча в приватних розмовах він розповідав Євгену Лайонсу та повідомляв до Британського посольства про те, що населення України та низов'їв Волги «зменшилось» на 6—7 мільйонів.[65] У той час як інші західні журналісти намагались повідомляти про Голод найповніші обсяги інформації, які були можливі за умов існуючої радянської цензури та обмежень на відвідування регіонів вражених Голодом, репортажі Дюранті часто повторювали офіційну позицію Радянської влади. Як написав Дюранті з Москви 1933 року, «Умови важкі, але Голоду немає… Але, грубо кажучи, неможливо зробити омлет не розбивши яйця»[66].

У своїх статтях Дюранті заперечував факт Голодомору в Україні. Він також спростовував повідомлення про Голодомор інших, називаючи їх реакціонерами та звинувачуючи в пропаганді антибольшевизму. Дюранті повторював Радянську пропаганду без перевірки на правдивість. За словами New York Times:

Дослівне сприйняття радянської пропаганди абсолютно вводило в оману, як могло показати навіть елементарне спілкування з простими росіянами того часу[66].

В серпні 1933, кардинал Теодор Інніцер з Відня закликав по допомогу, стверджуючи, що Голод в Україні забирав життя «схоже що мільйонів» та примушував тих, хто вижив до дітовбивства та канібалізму. 20 серпня 1933 року The New York Times надрукувала заклик Інніцера та офіційне радянське спростування: «в Радянському Союзі нема ані канібалів, ані кардиналів». Наступного дня було надруковане ще й спростування від Дюранті.

Деякі історики вважають репортажі Дюранті вирішальним фактором, який вплинув на рішення Франкліна Делано Рузвельта офіційно визнати Радянський Союз в 1933 році.[67] За словами большевика Карла Радека, в цьому і була основна справа.[4]

Британський журналіст Малкольм Маггерідж писав про Дюранті, що «завжди насолоджувався його товариством; було щось енергійне, життєрадісне, абсурдне в його недбалості, що робило його постійну брехню захоплюючою».[68] Маггерідж назвав Дюранті «найбільшим брехуном, якого зустрічав протягом 50 років журналістської кар'єри.»[69] Інші називали Дюранті «корисним ідіотом номер один спочатку для Леніна, а згодом для Сталіна.»[70]

У 1986 році було розпочато кампанії з вимогою відібрати Пуліцерівську премію The New York Times. Видання, однак, відмовилось повертати приз, заявивши, що Дюранті отримав нагороду за репортажі за декілька років до Голодомору.[71] Однак The New York Times була вимушена визнати, що «деякі з редакторів критикували його репортажі як тенденційні» та що «колективізація була основною причиною Голоду, який вбив мільйони людей в Україні, житниці Радянського Союзу, в 1932 та 1933 роках — через два роки після отримання призу Дюранті.»[66]

Комуністична партія США[ред. | ред. код]

Українська спільнота в США організувала марші протесту в декількох містах в листопаді та грудні 1933 року проти визнання американським урядом Радянського Союзу, який прирік мільйони українців на голодну смерть.[72][73] Американські комуністи вдались до насильства в спробі примусити замовчати українців.[72][73][74][відсутнє в джерелі] 18 листопада 1933, в Нью-Йорці, 8000 українців пройшли колоною від Вашингтон Сквер Парку до 67-ї вулиці, а близько 500 комуністів бігли за парадом та намагались нападати на учасників ходи.[72][73] Постраждало п'ятеро учасників.[72] Лише присутність 300 піших та кінних поліцейських, які супроводжували акції протесту, змогла запобігти серйозним проблемам.[72][73]

17 грудня 1933, в Чикаго, кількасот комуністів влаштували масову атаку на колонну з 5000 українців, завдавши поранень понад 100 учасників. The New York Times назвала ці події «найгіршими заворушеннями протягом років».

Заперечення Голодомору відомими відвідувачами Радянського Союзу[ред. | ред. код]

Провідні британські письменники, як-от Бернард Шоу та Герберт Уеллс, які відвідували Радянський Союз в 1934 році, також заперечували існування Голоду в Україні.[5][75]

Маніпуляції досягли висоти під час візиту французького прем'єр-міністра Едуара Еріо до України з 26 серпня до 9 вересня 1933, котрий заперечив будь-який голод та порівняв Україну з «садом, який розквітнув»[3]. За день до його візиту, всіх жебраків, волоцюг, безбатченків та голодуючих було прибрано з вулиць. Вітрини місцевих магазинів були заповнені їжею, купувати яку було заборонено, а всіх, хто підходив до вітрин надто близько, арештовували. Вулиці були вимиті. Як і решта західних відвідувачів, Еріо зустрічався з фальшивими «селянами», обраними комуністами або комсомольцями, які показували йому здорову худобу.[76] Еріо заявив для преси, що жодного голоду в Україні нема, він не бачив жодного свідчення про його існування, і що це доводило, що критики Радянського Союзу поширювали плітки. «Коли хтось вірить в те, що Україна спустошена голодом, дозвольте мені знизати плечима», заявив він. У випуску від 13 вересня 1933 Правда могла написати, що Еріо «категорично відкинув брехню буржуазної преси про голод в СРСР»[77].

Брак знань про геноцид українців був помічений Джорджем Орвелом, котрий зазначив, що «великі події подібні Голоду в Україні 1933 року, від якого померло мільйони людей, насправді пройшли повз увагу більшості англійських москвофілів.»[78] В 1945 році Орвел написав:

Вважалось однаково правильним поширювати інформацію про голод, якщо він траплявся в Індії та замовчувати його, коли він трапився в Україні. І якщо це було вірним до війни, атмосфера серед інтелектуалів не набагато краща зараз.[79]

Найджел Колі описував вплив Голодомору та його заперечення Дюранті на книжку Орвела «Колгосп тварин».[80]

Даґлас Тотл[ред. | ред. код]

1987 року в про-комуністичному видавництві Progress Publishers була надрукована книжка канадського профспілкового діяча та активіста Даґласа Тотла (Douglas Tottle) «Fraud, Famine, and Fascism: the Ukrainian Genocide Myth from Hitler to Harvard» (Шахрайство, голод та фашизм: міф про геноцид українців від Гітлера до Гарварду)[21]. Книжка з'явилась майже одночасно з публічним визнанням факту Голодомору лідером КПУ Володимиром Щербицьким в грудні 1987 року. Як наслідок книжку було вилучено з продажу[81]. Тим не менш вона все ще доступна в інтернеті й вважається «дуже важливою» зокрема Спілкою Сталіністів у Великій Британії.

У книзі написано, що твердження про навмисність організації голодомору з метою геноциду українців є «шахрайством» та «вигадкою нацистських пропагандистів». Також применшується роль «помилок» правління Сталіна та «аматорського радянського планування» та пропонується покласти відповідальність за невдачі на саботажників колективізації в Україні. Також істотні зусилля направлені на доведення несправжності фотографій голоду, припускаючи змову[82]. Тому лише незначна частина книжки присвячена саме Голодомору, оскільки більша її частина містить закиди у змові та фашистському фальшуванні[82].

Президент Міжнародної комісії з розслідування Голоду в Україні Якоб Сандберг дійшов висновку, що без допомоги Радянського Союзу наявні в книзі матеріали отримати пересічному громадянинові неможливо[83].

Сучасні заперечення[ред. | ред. код]

Російська Федерація[ред. | ред. код]

Докладніше: Комісія з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії

Згідно з документами, оприлюдненими Wikileaks, президент Азербайджану Ільхам Алієв розповів британському Принцу Ендрю наступний факт шантажу з боку Президента Росії на Азербайджан з метою запобігти офіційному визнанню геноциду українців[84], в документі йдеться:

Алієв отримав листа від президента Медведєва, в якому зазначено, що якщо Азербайджан визнає Большевистський штучний голодомор в Україні геноцидом в ООН, «то ви маєте забути про Нагірний Карабах взагалі»

Такі безпрецедентні й ганебні факти втручання російських політиків/урядовців в політичні та міждержавні стосунки країн сусідів — непоодинокі, що й засвідчує Принц Ендрю[85].

Також в оприлюднених WikiLeaks документах зазначається, що в розмові з міністром зовнішніх справ Ізраїлю Авігдором Ліберманом міністр зовнішніх справ Російської Федерації Сергій Лавров назвав «історичним ревізіонізмом» офіційне визнання Ізраїлем Голодомору[86].

14 листопаді 2008 р. Президент Росії Дмитро Медведєв направив послання президентові України Віктору Ющенку, в якому, зокрема, було сказано:

Голод 1932—1933 років у Радянському Союзі не був спрямований на знищення будь-якої окремої нації. Він став наслідком посухи і насильницької колективізації та розкуркулення, що проводилися відносно всієї країни, а не однієї тільки України. Загинули мільйони жителів Середнього і Нижнього Поволжя, Північного Кавказу, Центрального Чорнозем'я, Південного Уралу, Західного Сибіру, Казахстану, Білорусі. Ми не виправдовуємо репресії сталінського режиму щодо всього радянського народу. Але говорити про те, що існувала мета знищення українців, — це значить суперечити фактам і намагатися додати націоналістичний підтекст загальній трагедії. Міркування ж про якісь «якісні відмінності» голоду в Україні від голоду в Росії та інших регіонах СРСР, на наш погляд, просто цинічні й аморальні[87][88].

Російські ЗМІ постійно публікують матеріали, в яких заперечується Голодомор як геноцид, фальсифікуються та перекручуються історичні факти.

Велика Британія[ред. | ред. код]

7 листопада 2017 р. у Вестмінстері з цього приводу відбулися спеціальні парламентські слухання. З ініціативою визнати Голодомор геноцидом виступила депутат від керівної Консервативної партії Полін Латам.

Після цього міністерство закордонних справ Британії повідомило, що уряд вирішив не змінювати своєї позиції, згідно з якою термін «геноцид» Лондон офіційно застосовує до злочинів у Сребрениці, Руанді, а також стосовно Голокосту.

Голодомор відбувся до схвалення Конвенції ООН щодо геноциду 1948 року, що визначила геноцид як концепцію міжнародного права, а міжнародне право не можна застосовувати ретроспективно

— зазначають в урядовому роз'ясненні, яке цитує українське посольство.

Британські чиновники наголошують, що Голокост хоч і стосується періоду до 1948 року, «має винятковий статус, бо був підставою для юридичного визначення геноциду конвенцією».

У посольстві України зазначили, що «Лондон у випадку Голодомору міг би піти на політичний крок, визнавши цей злочин геноцидом, або Британія могла б ініціювати судове дізнання у справі Голодомору, щоб кваліфікувати його як геноцид щодо українців».

Водночас диппредставництво схвалило позицію британського уряду, що «невизнання Голодомору геноцидом жодним чином не применшує тяжкості злочину та відповідальності тогочасного радянського керівництва за смерть мільйонів українців»[89].

«Велика брехня» і Голодомор[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення. (грудень 2014)

Роберт Конквест вважає, що заперечення Голодомору було першим вагомим прикладом застосування Радянською владою пропагандистської техніки Великої брехні. Подібні кампанії здійснювались для відволікання уваги від Московських процесів та системи ГУЛАГ.[11].

Закон України про Голодомор 1932—1933 років в Україні[ред. | ред. код]

Докладніше: Закон України про Голодомор 1932–1933 років в Україні

Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» був поданий до Верховної Ради Президентом Віктором Ющенко, ухвалений 28 листопада 2006 р., вступив в дію 1 грудня 2006 р.[7]

Цим законом Голодомор був визнаний геноцидом Українського народу, а публічне заперечення Голодомору — наругою над пам'яттю мільйонів жертв, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Execution by Hunger: The Hidden Holocaust pp xv By Miron Dolot Published by W. W. Norton & Company, 1985 ISBN 0393304167, 9780393304169
  2. ↑ MEPs recognize Ukraine's famine as crime against humanity. Russian News & Information Agency. 23/ 10/ 2008. Архів оригіналу за 19 лютого 2009. Процитовано 23 жовтня 2008.
  3. ↑ а б в Nicolas Werth, Karel Bartošek, Jean-Louis Panné, Jean-Louis Margolin, Andrzej Paczkowski, Stéphane Courtois, The Black Book of Communism: Crimes, Terror, Repression, Harvard University Press, 1999, ISBN 0-674-07608-7, pages 159—160
  4. ↑ а б в г Richard Pipes Russia Under the Bolshevik Regime, Vintage books, Random House Inc., New York, 1995, ISBN 0-394-50242-6, pages 232—236.
  5. ↑ а б в г д Edvard Radzinsky Stalin: The First In-depth Biography Based on Explosive New Documents from Russia's Secret Archives, Anchor, (1997) ISBN 0-385-47954-9, pages 256—259
  6. ↑ а б в г Robert Conquest Reflections on a Ravaged Century (2000) ISBN 0-393-04818-7, p. 96
  7. ↑ а б Закон України Про Голодомор 1932—1933 років в Україні [Архівовано 18 лютого 2010 у Wayback Machine.], ЗАКОН УКРАЇНИ № 376–V Про Голодомор 1932—1933 років в Україні [Архівовано 10 квітня 2021 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Famine denial The Ukrainian Weekly, July 14, 2002, No. 28, Vol. LXX. Архів оригіналу за січень 18, 2005. Процитовано липень 7, 2010.
  9. ↑ The Soviet Union dismissed all references to the famine as anti-Soviet propaganda. Denial of the terror-famine declined after the Communist Party lost power and the Soviet empire disintegrated @ Encyclopedia of Genocide and Crimes Against Humanity By Dinah Shelton; Page 1055 [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.] ISBN 0028658485
  10. ↑ After over half a century of denial, in January 1990 the Communist Party of Ukraine adopted a special resolution admitting that the Ukrainian Famine had indeed occurred, cost millions of lives… Century of Genocide: Critical Essays and Eyewitness Accounts — Page 93 [Архівовано 4 липня 2014 у Wayback Machine.] ISBN 0415944295
  11. ↑ а б Robert Conquest, The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine Oxford University Press (1987), ISBN 0195051807, p. 308. [1] [Архівовано 3 січня 2014 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Роберт Конквест The Dragons of Expectation. Reality and Delusion in the Course of History, W.W. Norton and Company (2004), ISBN 0-393-05933-2, page 102.
  13. ↑ There were numerous incidents of cannibalism, both killing for food and the consumption of corpses. Davies & Wheatcroft. The Years of Hunger, p 421.
  14. ↑ (Harvest of Sorrow, page 325)
  15. ↑ How Liberals Funked It. Архів оригіналу за 28 вересня 2008. Процитовано 8 липня 2010.
  16. ↑ Gareth Jones, Interview with Maxim Litvinov [Архівовано 30 травня 2010 у Wayback Machine.], March 1933
  17. ↑ Marco Carynnyk, «The New York Times and the Great Famine» [Архівовано 30 жовтня 2007 у Wayback Machine.], The Ukrainian Weekly, September 25, 1983, No. 39, Vol. LI
  18. ↑ James E. Mace, «Collaboration in the suppression of the Ukrainian famine» [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.] (paper delivered at a conference on «Recognition and Denial of Genocide and Mass Killing in the 20th Century», held in New York City on November 13, 1987), The Ukrainian Weekly, January 10, 1988, No. 2, Vol. LVI
  19. ↑ вочевидь, на увазі мається початок-середина 1980-тих
  20. ↑ а б в Сергійчук В. Як нас морили Голодом 1932-1933. — Київ : Київський Національний Університет, 2006. — С. 322-323. — ISBN 966-2911-07-3.
    З посиланням на ЦДАГОУ: Ф. 1. — Оп. 25. — Спр. 920. — Арк. 131—132.
    там же, Спр. 2603. — Арк. 17—22.
    там же, Спр. 2719. — Арк. 20—26.
  21. ↑ а б Douglas Tottle, «Fraud, famine, and fascism: the Ukrainian genocide myth from Hitler to Harvard» [Архівовано 11 квітня 2005 у Wayback Machine.], Toronto: Progress Books, 1987. ISBN 0919396518
  22. ↑ Сергійчук, 2006; с. 328
  23. ↑ Нина Лапчинская. Голодомором непосредственно руководили Молотов и Каганович(рос.)
  24. ↑ Н. Лапчинская. Голодомор 1932—1933 годов в Украине [Архівовано 17 травня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  25. ↑ 27.05.1933. Колективна доповідна записка керівників Ізюмського району до секретаря Харківського обкому КП(б)У Постишева та голови Харківського облвиконкому Шелехеса з проханням надання району продовольчої допомоги («зараз у районі жодних ресурсів немає — усі джерела вичерпані»), з інформацією про голодування в районі понад 15 тисяч сільського населення, зростання смертності по району з 170 осіб — у січні, до 1000 осіб — у травні, при масових випадках поховання померлих без реєстрації смерті, про поширення серед населення захворювань на тиф на грунті голоду, масового викидання батьками дітей на вулицю (за останній місяць підібрано 657 дітей), а також 2 випадки людоїдства. Держархів Харківської області. Ф. П — 2, оп. 3, спр. 3, арк. 44, 45(рос.)
  26. ↑ Докладная записка начальника Киевского областного отдела ОГПУ Розанова и начальника секретно-политического отдела Киевского особого округа Государственного политического Управления Медведева о продовольственных затруднениях и случаях голода на этой почве в Киевской области. Не ранее 20 января 1933 г. Центральный архив ФСБ России. Ф. 2. Оп. 11. Д. 960. Л. 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77. Копия [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  27. ↑ Доповідна записка інформаційного сектора Оргінструкторського відділу Дніпропетровського обкому КП(б)У Про збільшення смертності від голодування в Межівському районі. ДАДО.Ф19.оп.1, спр.703, арк. 110.(рос.)
  28. ↑ Особистий лист начальника Харківського обласного відділу ДПУ голові ДПУ УСРР про продовольче становище у області. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 101, спр. 1281, арк. 49-56 [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  29. ↑ Лист Харківського облвиконкому ЦК КП(б)У про заходи щодо боротьби з дитячою безпритульністю та подання допомоги голодуючим. 30 травня 1933 р. ПА ІІП при ЦК Компартії України Ф. I. Оп. I. Спр. 2130. Арк. 114—117. [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  30. ↑ Із доповідної записки Бахмацького райвідділення ДПУ УРСР секретарю райпарткома про голод в районі. 14 липня 1933 р. [Архівовано 25 травня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  31. ↑ Спецсправка секретно-политического отдела ОГПУ СССР о голоде на Украине по данным на 17 марта 1933 г. [Архівовано 6 грудня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  32. ↑ Спецсправка секретно-политического отдела ОГПУ СССР о голоде на Украине по данным на 17 марта 1933 г.(рос.)
  33. ↑ Из докладной записки Киевского областного отдела ГПУ о продзатруднениях. 12 марта 1933 г.(рос.)
  34. ↑ Спецсообщение Киевского облотдела ГПУ УССР о голоде. 20 января 1933 г.(рос.)
  35. ↑ Трупы на улицах и толпы голодных сирот. Опубликованы запрещенные и неизвестные фото Голодомора 1932-1933 годов в Украине(рос.)
  36. ↑ Докладная записка заместителя начальника отдела населения и здравоохранения ЦУНХУ Госплана СССР М. В. Курмана начальнику ЦУНХУ И. А. Кравалю о естественном движении населения в период между переписями 1926 и 1937 гг. 14 марта 1937 г. [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  37. ↑ Докладная записка начальника сектора населения и здравоохранения ЦУНХУ Госплана СССР С. Каплуна заместителю начальника ЦУНХУ Госплана СССР И. А. Кравалю об учете естественного движения населения в годы первой пятилетки. 28 ноября 1934 г. [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  38. ↑ Справка заместителя начальника отдела населения и здравоохранения ЦУНХУ Госплана СССР М. В. Курмана о результатах обследования постановки учета естественного движения населения в марте 1934 г. 4 апреля 1934 г. [Архівовано 8 лютого 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  39. ↑ Данилевский И. Н., Кабанов В. В., Медушевская О. М., Румянцева М. Ф. Источниковедение Теория. История. Метод. Источники российской истории. 2004 . — 701 с. — ISBN 5-7281-0090-2. с 596.[недоступне посилання](рос.)
  40. ↑ Голод в СССР 1929—1934. Том 3. Лето 1933—1934 гг. Раздел третий. Демографические потери населения СССР в результате голода М.: МФД, 2011. — 560 с. — (Россия. XX век. Документы). [Архівовано 1 липня 2019 у Wayback Machine.](фр.)
  41. ↑ Отчет о командировке в Киевскую область для ознакомления с работой низовых органов власти по учету населения специального корреспондента газеты «Правда» М. Е. Кольцова. 11 марта 1934 г. [Архівовано 1 липня 2019 у Wayback Machine.](фр.)
  42. ↑ Національна Книга пам′яті жертв Голодомору 1932—1933 pp. в Україні. Київська область / Упорядн. Гай А. І.; Гол. ред. кол. Ульянченко В. І.; Ред. кол.: Бутник В. Г., Гай А. І. (кер. ред.-вид. групи), Даниленко В. П., Єрема P. M. (заст. гол. ред. кол.), Захарченко П. П., Кондрук В. П., Романчишин В. Г. Український інститут національної пам'яті; Київська обласна державна адміністрація. — Біла Церква: МП Вид-во «Буква», 2008. — 1376 с. с. 1101. Архів оригіналу за 1 липня 2019. Процитовано 1 липня 2019.
  43. ↑ Ивницкий Н. А. Голод 1932—1933 годов в СССР: Украина, Казахстан, Северный Кавказ, Поволжье, Центрально-Черноземная область, Западная Сибирь, Урал [Архівовано 14 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  44. ↑ Голодомор 1932—1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ, 9–10 вересня 1993 р.: матеріали / Відп. ред. С. Кульчицький. НАН України. Інститут історії України. — К., 1995. — 199 с., 141 с. Архів оригіналу за 24 січня 2019. Процитовано 14 серпня 2018.
  45. ↑ Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921—1923, 1932—1933, 1946—1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20–21 листопада 2013 р. / Ред. кол.: М. Антонович, Г. Боряк, О. Гладун, С. Кульчицький. НАН України. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи, Інститут історії України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с. Архів оригіналу за 24 січня 2019. Процитовано 14 серпня 2018.
  46. ↑ Діана Дуцик. Відцензурований Голодомор. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 8 квітня 2017.
  47. ↑ Lisa Shymko, «The Politics of Genocide»[недоступне посилання з липня 2019], The American Spectator, November 14, 2007
  48. ↑ Catherine Merridale, «The 1937 Census and the Limits of Stalinist Rule» Historical Journal 39, 1996
  49. ↑ Прорив інформаційної блокади довкола Голодомору. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 5 січня 2013.
  50. ↑ Голодомор 1932—1933 років в Україні за документами ГДА СБУ: Анотований довідник (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 лютого 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
  51. ↑ Кульчицький, Станіслав (2007). Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення (укр.) . Київ: Наш час. с. 424. ISBN 978-966-8174-88-9.
  52. ↑ Роман Якель. «Тінь Голодомору над західними українцями». Архів оригіналу за 28 червня 2013. Процитовано 21 лютого 2015.
  53. ↑ Докладная записка начальника Днепропетровского облотдела ГПУ Я. К. Крауклиса председателю ГПУ УССР В. А. Балицкому о голоде в Днепропетровской области по данным на 5 марта 1933 г. [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  54. ↑ Сводка ГПУ УССР о «продовольственных трудностях» в пораженных голодом районах Украины. 12 марта 1933 г. [Архівовано 21 липня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  55. ↑ 27.05.1933. Колективна доповідна записка керівників Ізюмського району до секретаря Харківського обкому КП(б)У Постишева та голови Харківського облвиконкому Шелехеса з проханням надання району продовольчої допомоги («зараз у районі жодних ресурсів немає — усі джерела вичерпані»), з інформацією про голодування в районі понад 15 тисяч сільського населення, зростання смертності по району з 170 осіб — у січні, до 1000 осіб — у травні, при масових випадках поховання померлих без реєстрації смерті, про поширення серед населення захворювань на тиф на ґрунті голоду, масового викидання батьками дітей на вулицю (за останній місяць підібрано 657 дітей), а також 2 випадки людоїдства. Держархів Харківської області. Ф. П — 2, оп. 3, спр. 3, арк. 44, 45.(рос.)
  56. ↑ Особистий лист начальника Харківського обласного відділу ДПУ голові ДПУ УСРР про продовольче становище у області. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 101, спр. 1281, арк. 49-56. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
  57. ↑ Fátima Morales. Sergio Montserrat-de la Paz. Maria J. Leon, and Fernando Rivero-Pino. Effects of Malnutrition on the Immune System and Infection and the Role of Nutritional Strategies Regarding Improvements in Children’s Health Status: A Literature Review(англ.)
  58. ↑ «Відкритий лист до генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова»
  59. ↑ Wright, Patrick (2007). Iron Curtain. Oxford University Press. с. 306, 307. ISBN 0199231508. He (Duranty) had become creatures of the Soviet censors
  60. ↑ Tucker, Robert (1992). Stalin in Power. Norton & Company. с. 191. ISBN 0393308693. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 13 липня 2010.
  61. ↑ а б Lyons, Eugene (1991). The Press Corps Conceals a Famine. Assignment in Utopia. Transaction Publishers. с. 572, 573. ISBN 0887388566. Архів оригіналу за 14 червня 2019. Процитовано 13 липня 2010.
  62. ↑ Charen, Mona (2004). Useful Idiots. HarperCollins. с. 87. ISBN 0060579412.
  63. ↑ Woods, Thomas (2004). The New York Reporter who covered up Stalin's crimes. The Politically Incorrect Guide to American History. Regnery Publishing. с. 165. ISBN 0895260476.
  64. ↑ «Correspondence between Markian Pelech and the Board of the Pulitzer Prizes regarding Walter Duranty's 1932 Pulitzer Prize» [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (December 30, 2002-April 28, 2003)
  65. ↑ Embassy dispatch dated 30 September 1933 included the following: «According to Mr. Duranty the population of North Caucasus and the Lower Volga had decreased in the past year by three million, and the population of Ukraine by four to five million» (cited from «Reflections on the ravaged century», p. 123)
  66. ↑ а б в «New York Times Statement About 1932 Pulitzer Prize Awarded to Walter Duranty». Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 13 липня 2010.
  67. ↑ John Berlau, «Duranty's Deception», Insight, July 22, 2003
  68. ↑ Muggeridge, Malcolm: The Green Stick: Chronicles of Wasted Time Volume I Chapter 5 (1972).
  69. ↑ Robert Conquest. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine Oxford University Press (1987), ISBN 0195051807, page 320. [2] [Архівовано 3 січня 2014 у Wayback Machine.]
  70. ↑ Mark Y. Herring, «Useful Idiot» [Архівовано 26 липня 2004 у Wayback Machine.] (a review of Stalin's apologist: Walter Duranty, the New York Times man in Moscow, by S.J. Taylor), Contra Mundum, nr. 15, 1995
  71. ↑ Correspondence between Markian Pelech and the Board of Pulitzer Prizes (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 13 липня 2010.
  72. ↑ а б в г д Collaboration in the suppression of the Ukrainian famine. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 8 липня 2010.
  73. ↑ а б в г Letter to Arthur Sulzberger, Jr., Publisher, NY Times. Архів оригіналу за 7 жовтня 2010. Процитовано 13 липня 2010.
  74. ↑ Dushnyck, Walter. 50 Years Ago: The Famine Holocaust in Ukraine: Terror and Human Misery as Instruments of Russian Imperialism. Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 13 липня 2010.
  75. ↑ Stalin-Wells talk / the verbatim record and a discussion by G.B. Shaw, H.G. Wells, J.M. Keynes, E. Toller and others. Архів оригіналу за 2 вересня 2007. Процитовано 13 липня 2010.
  76. ↑ Reflections, p. 122
  77. ↑ "France, Germany and Austria Facing the famine of 1932-1933 in Ukraine" (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 квітня 2016. Процитовано 13 липня 2010.
  78. ↑ George Orwell, «Notes on Nationalism» in «The Collected Essays, Journalism and Letters of George Orwell» (London, 1968), Vol. 3, p. 370.
  79. ↑ Was Gareth Jones's surname behind George Orwell’s naming of ‘Farmer Jones' in Animal Farm?. Архів оригіналу за 16 липня 2011. Процитовано 13 липня 2010.
  80. ↑ Was Gareth Jones's surname behind George Orwell’s naming of ‘Farmer Jones' in Animal Farm?. Архів оригіналу за 16 липня 2011. Процитовано 13 липня 2010.
  81. ↑ David R. Marples[be-x-old]. Letter from David R. Marples. Архів оригіналу за 27 грудня 2010. Процитовано 1 грудня 2010.
  82. ↑ а б THE LAST STAND OF THE UKRAINIAN FAMINE-GENOCIDE DENIERS [Архівовано 25 листопада 2010 у Wayback Machine.] By Roman Serbyn
  83. ↑ A.J.Hobbins, Daniel Boyer, Seeking Historical Truth: the International Commission of Inquiry into the 1932-33 Famine in the Ukraine, Dalhousie Law Journal, 2001, Vol 24, page 166
  84. ↑ Росія шантажувала Азербайджан і інших через український Голодомор. Українська правда. 30 листопада 2010. Архів оригіналу за 23 травня 2020. Процитовано 1 червня 2021.
  85. ↑ 08BISHKEK1095, CANDID DISCUSSION WITH PRINCE ANDREW ON THE KYRGYZ: PLAYING THE GREAT GAME (BY EXTENSION THE AMERICANS TOO). WikiLeaks. 2008-10-29 12:12. Архів оригіналу за 30 листопада 2010. Процитовано 30 листопада 2010. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=unknown-host (довідка): англ. He stated the following story related to him recently by Azerbaijan’s President Aliyev. Aliyev had received a letter from President Medvedev telling him that if Azerbaijan supported the designation of the Bolshevik artificial famine in Ukraine as “genocide” at the United Nations, “then you can forget about seeing Nagorno-Karabakh ever again.” Prince Andrew added that every single other regional President had told him of receiving similar “directive” letters from Medvedev except for Bakiyev. He asked the Ambassador if Bakiyev had received something similar as well. The Ambassador answered that she was not aware of any such letter.
  86. ↑ ISRAELI FM LIEBERMAN IN MOSCOW: ISRAELI FM LIEBERMAN IN MOSCOW. WikiLeaks. 2009-06-05 13:01. Архів оригіналу за 1 грудня 2010. Процитовано 1 грудня 2010. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=unknown-host (довідка): Lavrov raised Russian concern with «historical revisionism» regarding the Soviet Era and Second World War, which, he said, was particularly acute in Eastern Europe but was also present in Israel. He cited Israel's official recognition of the Holodomor, the 1930s famine that occurred in Ukraine.
  87. ↑ Медведєв вважає, що називати Голодомор 30-х геноцидом українців «цинічно й аморально». Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 9 листопада 2013.
  88. ↑ Послання. Оригінальний текст (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2012. Процитовано 9 листопада 2013.
  89. ↑ Велика Британія відмовилася визнавати Голодомор геноцидом. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 30 квітня 2019.

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Заперечення_Голодомору_1932—1933&oldid=42338258