Заслужений артист Української РСР — Вікіпедія

Заслужений артист Української РСР M:

Країна СРСР

Заслужений артист Української Радянської Соціалістичної Республіки — почесне звання, присвоювалося Президією Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки і було однією з форм визнання державою і суспільством заслуг громадян.

Це звання було введено в Кодексі законів про народну освіту УСРР, затвердженому ВУЦВК 22.ХІ.1922 року (до 1937 — заслужений артист УСРР) одночасно зі званнями заслужений художник УСРР, народний артист УСРР та народний художник УСРР.[1]. Почесні звання присвоювалися Президією ВР УРСР за поданням народних комісаріатів та Управління у справах мистецтва при Раднаркомі УРСР.

Присвоювалося видатним діячам мистецтв, які особливо відзначилися у справі розвитку театру, музики, кіно, цирку, режисерам, композиторам, диригентам, концертмейстерам, художнім керівникам музичних, хорових, танцювальних та інших колективів, іншим творчим працівникам, музикантам-виконавцям за високу майстерність і сприяння розвитку мистецтва.

Наступним ступенем визнання було присвоєння звання «Народний артист Української РСР», потім «Народний артист СРСР».

З розпадом Радянського Союзу в Україні звання «Заслужений артист Української РСР» було замінене званням «Заслужений артист України», однак зважаючи на заслуги громадян України, нагороджених державними нагородами колишніх СРСР і Української РСР, за ними збереглися права і обов'язки, передбачені законодавством колишніх СРСР і Української РСР про нагороди.

Нагородження

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Державні нагороди України. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 1 листопада 2019.
  2. Указ Президії Верховної ради України від 30 жовтня 1991 року № 1733-XII «Про присвоєння почесних звань республіки працівникам культури і мистецтва». Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 2 лютого 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Нагороди України: історія, факти, документи у 3-х томах / Д. В. Табачник, І. Д. Безгін, В. Й. Бузало ; [та ін.]. — К.: Українознавство, 1996. — т. 2.
  2. Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: Наукова думка, 2004. — 688 з.: іл.