Захаров-Чеченець Петро Захарович — Вікіпедія

Захаров-Чеченець Петро Захарович

Народження 18 вересня 1816(1816-09-18)[1]
Даді-юрт, Гудермеський район
Смерть 15 вересня 1846(1846-09-15)[1] (29 років)
  Москва, Російська імперія
(туберкульоз)
Поховання Ваганьковське кладовище
Країна  Російська імперія
Жанр портрет
Навчання Петербурзька академія мистецтв і Зауервейд Олександр Івановичd
Діяльність художник
Покровитель Pyotr Yermolovd
Роботи в колекції Ермітаж, Воронезький обласний художній музей імені І. М. Крамського і Третьяковська галерея
Автограф
CMNS: Захаров-Чеченець Петро Захарович у Вікісховищі

Петро Захарович Захаров-Чеченець (1816, Даді-юрт — серпень 1846, Москва) — російський живописець — портретист, академік Імператорської Академії мистецтв. Єдиний у ХІХ столітті професійний художник чеченського походження.

Біографія[ред. | ред. код]

У 1819 році, на початку Кавказької війни, російські солдати знайшли мертву жінку і немовля в чеченському аулі Даді-юрт, знищеному російськими військами за наказом генерала Олексія Петровича Єрмолова. Немовля вижило і було віддано на виховання козаку Захару Недоносову зі станиці Бороздіновської, у якого виховувався до 1823 року. На ім'я Недоносова дитина отримала своє прізвище та по батькові, ім'я йому вибрав сам Олексій Петрович[2]. Пізніше Петро додав до свого прізвища слово «Чеченець»[3].

Згідно з іншими джерелами, документи про долю Захарова до 1825 відсутні[4].

Підрослого Захарова взяв на виховання генерал Петро Миколайович Єрмолов. Здібності прийомного сина дивували його: "Дивний хлопчик Петрушка! Я про мого чеченця. Крім навчання грамоті, він малює все, що трапляється під руку. Мабуть, буде митець, і непоганий…", писав він своїй матері[2]. Якийсь час вони жили в Тифлісі[5]. Потім, вийшовши у відставку і переїхавши з сім'єю до Москви, Єрмолов віддав свого прийомного сина на навчання до художника-портретиста Лева Олександровича Волкова. У 1833 році Петра Захарова зарахували до Петербурзької академії мистецтв. Статут Академії не дозволяв приймати «інородців» і кріпаків, тому він був прийнятий вільним слухачем. У 1836 Петро Захаров закінчив Академію мистецтв, отримав атестат, право почесного потомственого громадянина і звання вільного художника[3]. Ставши художником, він став підписувати свої картини «Захаров из чеченцов», «Захаров-Чеченец»[3] чи «Захаров-Дадаюртский»[4].

У серпні 1834 року був удостоєний Другої срібної медалі за картину «Стара, що ворожить у карти». Його популярність як художника швидко зростала. Він, як добрий портретист, був рекомендований, зокрема, Н. Н. Муравйову та Є. О. Арсеньєвій, яка хотіла замовити портрет свого онука — Михайла Лермонтова[6]. Відомий художник Карл Брюллов називав Захарова своїм наступником у галузі портретного живопису[7].

Захаров товаришував із Михайлом Юрійовичем Лермонтовим. Є припущення, що саме непроста доля Петра Захарова надихнула Лермонтова на створення поеми «Мцирі»[8][9][10].

1836 року Петро став доглядати Глафіру Львівну, дочку художника Лева Волкова, у якого навчався живопису. Захаровим було написано портрет своєї коханої. Але батьки визнали цю партію для своєї дочки невдалою. Глафіру відвезли на Кавказ і видали заміж за французького емігранта Бертьє де-ла-Гарда[11].

Щоб поправити матеріальне становище, у 1840 році Захаров вступив на службу до департаменту військових поселень Військового міністерства як рисувальника. «Втративши здоров'я і при тому надії бути відправленим за кордон, я підкорився долі, вирішив обрати хоч трохи, але вірний шматок хліба», — писав він у 1841 році. Але наступного року хвороба загострилася, і Захаров змушений був залишити службу[3].

У 1843 Захаров виконав поясний портрет генерала Олексія Єрмолова, за який Академія мистецтв удостоїла його золотої медалі і присвоїла звання академіка[3][12].

Могила подружжя Захарових

Згодом митець переїхав до Москви, де зблизився з сім'єю відомого лікаря І. П. Постнікова. 14 січня 1846 року у церкві Покрови Богородиці у Кудрині Захаров вінчався із сестрою Постнікова Олександрою Петрівною. Шафером на весіллі був генерал Олексій Петрович Єрмолов. Через кілька місяців О. П. Постнікова померла від сухот, і 15 червня її відспівали в тій же церкві[13].

Наприкінці літа 1846 року у Москві помер від сухот і сам художник. Він був похований на Ваганьківському цвинтарі[14][15]. Місце поховання художника та його дружини довгий час вважалося загубленим, однак у липні 2017 року могила подружжя Захарових була виявлена дослідницею біографії Захарова, кандидатом філологічних наук Мадіною Хасмагомедівною Шахбієвою[16][9][17].

Роботи[ред. | ред. код]

Із робіт Захарова відомі написані маслом портрети генерала А. П. Єрмолова, доктора Ф. І. Іноземцева (1844), професора Тимофія Грановського (1845) і Постникова (1845) і мальовані олівцем портрети сімейства Постнікова, доктора Івана Петровича Матюшенкова, композитора Петра Булахова, самого художника та ін. Усі ці твори перебувають у Третьяковській галереї, у Москві. Писав Захаров-Чеченець переважно портрети.

Портрет черкеса. Помилково вважався автопортретом. У 1843 році Захарову 27 років, зображений далекий від цього віку.

Поширена думка, що портрет горця у бурці є автопортретом Захарова. Людмила Маркіна заперечує це твердження. Вона вказує на той факт, що в 1843 році, коли писалася картина, Захарову було 27 років, а горець, зображений на портреті, явно старший[4].

Малюнки обмундирування, озброєння і прапорів, виконані Захаровим під час роботи у Департаменті військових поселень можна побачити у книзі А. У. Вісковатова «Історичний опис одягу та озброєння російських військ» (СПб., 1841—1862)[11]. Із 60 малюнків, зроблених ним за цей період, до 2011 було знайдено 37[4].

У 1929 кілька робіт Захарова з колекції Третьяковської галереї були передані в Чечено-Інгуський республіканський краєзнавчий музей у Грозному[18]. У 1962—1963 роках ще кілька картин («Чеченець у бурці», «Портрет невідомого», три малюнки) було передано до новоствореного музею образотворчих мистецтв Чечено-Інгушетії. Усі вони вважаються зниклими в 1990—2000-х роках під час першої та другої російсько-чеченських воєн[4].

1944 року, після депортації чеченців та інгушів, Захаров також був «репресований» — створений ним портрет Лермонтова приписали пензлю Філіпа Будкіна. Але після реабілітації вайнахів було «реабілітовано» і справжнього автора портрета[13].

У 2012 році портрет Краєвського роботи Захарова було продано на аукціоні Сотбіс більш ніж за один мільйон фунтів[10].

У травні 2013 року в Парижі було виявлено раніше невідомий портрет Олексія Миколайовича Кірєєва (1843) пензля Петра Захарова[10]. У березні 2018 року було знайдено виконаний аквареллю раніше невідомий портрет роботи Петра Захарова, на якому зображено ад'ютанта великого князя Михайла Павловича Якова Ростовцева[19]. У грудні 2018 року знову придбано портрет родички М. Ю. Лермонтова Катерини Столипіна, виконаний техніці літографії. Оригінал картини зберігається у Художньому музеї імені Ц. З. Сампілова в Улан-Уде[20].

У 1977 було відомо близько 100 його робіт[3].

Галерея[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ескіз картини Григорія Чернецова «Парад 6 жовтня 1831 року у Петербурзі».

Петра Захарова зображено на нарисі Михайла Скотті «Вірменин Нерсесов і чеченець Захаров» (1836)[4].

Як показало дослідження М. Х. Шахбієвої, Захаров зображений на картині пейзажиста Григорія Чернецова «Парад 6 жовтня 1831 в Петербурзі». Список осіб, які мали бути зображені на картині, затверджувався особисто імператором Миколою I. В опублікованому згодом списку персонажів із числа глядачів Захаров фігурував під номером 204[6].

До початку першої чеченської війни у Грозному працював Чечено-Інгушський республіканський музей образотворчих мистецтв імені Петра Захарова.

1961 року в республіканському музеї образотворчого мистецтва пройшла фотовиставка робіт художника, присвячена 145-річчю від дня його народження. З цієї нагоди видавництвом «Грозненський робітник» було випущено буклет виставки[21].

У тому року в СРСР було випущено художній маркований конверт «Художник академік П. З. Захаров. 1816—1846».

1976 року в Грозному пройшла науково-практична конференція «Живописець Петро Захаров», присвячена 160-річчю від дня народження художника[22].

Картина Захарова «Пустинні пасовища вдень» згадується у книзі американського фантаста Ентоні Марри[en] «Цар кохання та техніки»[23].

У 2016 році, до 200-річчя художника, ім'я Петра Захарова присвоєно грозненській дитячій художній школі № 2[24], а Спілкою письменників Чечні було випущено ювілейну медаль «Академік Петро Захаров»[25].

У тому ж році в Росії було випущено односторонню поштову картку з автопортретом Петра Захарова[26].

5 жовтня 2017 року у Грозному відкрився сквер імені Петра Захарова[27].

Центри зберігання[ред. | ред. код]

Конверт СРСР 1961 року.

Станом на грудень 2016 року роботи Захарова зберігалися в 17 музеях Росії та 4-х зарубіжних[28]. Серед них: Державна Третьяковська галерея[29], Ермітаж[30], Державний Російський музей[31], Державний музей А. А. З. Пушкіна , Музей Ст. А. Тропініна та московських художників його часу , Національний музей Чеченської Республіки[32], Тамбовська обласна картинна галерея, Орловський музей образотворчих мистецтв[33] та інші.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б http://stavkniga-ru.1gb.ru/date2021/
  2. ↑ а б Портрет жены художника: у героя поэмы Лермонтова «Мцыри» был прототип. vm.ru. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 9 серпня 2019.
  3. ↑ а б в г д е Шабаньянц.
  4. ↑ а б в г д е Маркина.
  5. ↑ Русские художники: Пётр Захарович Захаров. art11.ru. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 9 серпня 2019.
  6. ↑ а б Дош, 2016, с. 63—64.
  7. ↑ Ибрагимов, 2013, с. 7.
  8. ↑ Мцыри. feb-web.ru. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 27 вересня 2017.
  9. ↑ а б Шахбиева.
  10. ↑ а б в Волкова.
  11. ↑ а б Степанов.
  12. ↑ Ахмадов, 2005, с. 237.
  13. ↑ а б Беленький.
  14. ↑ Султанов.
  15. ↑ Андроников, 1977, с. 334—345.
  16. ↑ Хаджиева.
  17. ↑ Альянс.
  18. ↑ Вилков, 2002, с. 8.
  19. ↑ Маршо.
  20. ↑ Обнаружена неизвестная до сих пор картина чеченского художника Захарова. Кавказ. Реалии. 10 грудня 2018. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 10 грудня 2018.
  21. ↑ Летопись печати за 1961 год / Дидигова М. К. (составитель). — Гр. : Чечено-Ингушское книжное издательство, 1963. — 55 с. — 400 прим.
  22. ↑ Ибрагимов, 2013, с. 9.
  23. ↑ Энтони Марра. [1] = The Tsar of Love and Techno: Stories. — Clays Ltd, 2015. — 326 с. — ISBN 978-178-1090275. Архівовано з джерела 6 листопада 2021
  24. ↑ О присвоении детской художественной школе города Грозного имени академика Петра Захарова (PDF). grozgorduma.ru. 23 грудня 2016. Архів оригіналу (PDF) за 29 вересня 2017. Процитовано 29 вересня 2017.
  25. ↑ Ибрагимов, 2013, с. 442.
  26. ↑ Ибриев, 2020, с. 43.
  27. ↑ Хава Кадиева (5 жовтня 2017). В Грозном открылся Сквер им. Петра Захарова. chechnyatoday.com. Чечня сегодня. Архів оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 31 березня 2018.
  28. ↑ Творчество Петра Захарова в музейных коллекциях. Национальный музей Чеченской Республики. 2 грудня 2016. Архів оригіналу за 8 серпня 2019. Процитовано 8 серпня 2019.
  29. ↑ Третьяковка.
  30. ↑ Захаров-Чеченец. hermitagemuseum.org. Эрмитаж. Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 16 квітня 2018.
  31. ↑ Коллекция Государственного Русского музея. Государственный Русский музей. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 8 серпня 2019.
  32. ↑ В Национальном музее ЧР рассказали о жизни и творчестве Захарова. Чечня сегодня. 25 вересня 2015. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 8 серпня 2019.
  33. ↑ [[Орловский музей изобразительных искусств]]. art.oryol.ru. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 16 квітня 2018. {{cite web}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Захаров-Чеченець_Петро_Захарович&oldid=39808811