Захоплення держави — Вікіпедія

Захоплення держави — вид системної політичної корупції, характерною ознакою якого є те, що приватні інтереси визначають політику держави. У країні, що уражена такою формою корупції, державна політика спрямована насамперед на забезпечення інтересів «викрадачів держави».

Термін «захоплення держави» уперше було використано Дж. Хеллменом (ЄБРР) та рядом ін. авторів у 2000 році для опису політико-економічної ситуації в постсоціалістичних країнах[1]. («Усього за десятиліття страх перед державою-левіафаном змінився зростаючою увагою до олігархів, здатних «захопити державу» і змінювати політику, регуляторне та законодавче середовище на свою власну користь, генеруючи концентровану ренту за рахунок решти економіки»[2][3]).

Слід зазначити, що українські вчені також вживають термін «приватизація держави».[4] [5][6]

Визначення стану захоплення держави[ред. | ред. код]

Дж. Хеллман та ін. (2000) визначають захоплення держави як вплив фірм на формування основних правил гри (наприклад, законів, постанов) через підкуп державних посадових осіб, політиків[7]. Дж. Ведел (2001) акцентує увагу на тому, що державу здатні захопити неформальні групи, такі як клани, кліки[8]. Ю. Кіндзерський (2016) пише про феномен приватизації держави олігархатом як наслідок невдалої реформи інституту власності[9]. На думку С. Корабліна (2017), бізнес здатен захопити державу; «захопленню» сприяють неоліберальні реформи[10]. К. Годіньйо та Л. Германус (2018) вважають, що захопленою є та держава, де наявний «політико-економічний проект, в рамках якого державні та приватні суб'єкти вступають у змову з метою створення прихованої мережі, об'єднуються навколо державних органів для накопичення неконтрольованої влади, підриваючи правову державу і суспільний договір, діючи поза сферою суспільної підзвітності»[11].

У літературі відзначається, що захоплення держави як форма політичної корупції є характерним для країн з перехідною економікою, де щойно народжений у приватизації капітал намагається привласнити функції держави з ціллю генерації концентрованої ренти[12][13]. «Захоплення» здійснюють головним чином представники великого бізнесу. Ця згубна для економіки та суспільства в цілому практика може бути зумовлена такими негативними процесами, як олігархізація, монополізація ринків, латифундизація[14][15].

Захоплення держави відрізняється від більшості форм корупції, для яких характерне вибіркове застосування суб'єктами корупційних діянь вже існуючих правових норм. У випадках захоплення держави «викрадачі» змінюють «під себе» правила гри, включаючи законодавство[14]. Захоплення держави, як правило, передбачає проникнення в управлінські структури (наприклад, органи виконавчої влади, ради державних компаній) «агентів «викрадачів держави»[11]. Органи судової влади часто також підпадають під вплив «викрадачів»[16].

Відносини між акторами, що беруть участь в «захопленні», різноманітні і можуть включати патронаж, клієнтелізм, кронізм, непотизм, хабарництво[14][11].

Пострадянська Україна[ред. | ред. код]

В Україні, після розпаду СРСР і відновлення державної незалежності, адміністративно-планова система управління радянського зразка в процесі ринкових перетворень була модифікована у адміністративно-олігархічну систему управління[17]. В країні відбулось «зрощування» бізнесу з політичною владою і підпорядкування дій останньої інтересам першого[18][17]. У цих процесах головну роль відіграла владна і політична верхівка пострадянської України, яка найбільш прибуткові об'єкти власності республіки фактично передала до рук наближених до влади бізнесменів, представників кримінальних структур, «червоних директорів»; суттєву роль, вочевидь, зіграли й ті іноземні організації і радники, які з початку 1990-х років просували в Україні Вашингтонський консенсус[19], певні положення та ідеї якого могли розумітися як «приватизація будь-якою ціною»[20].

На думку Ю. Кіндзерського, головна причина «приватизації» України олігархатом — невдала реформа інституту власності. Він наголошує: «Її наслідком стало передання радянського майна практично задарма колишній партійно-господарській еліті, кримінальним авторитетам, новоспеченим ділкам. Як результат, упродовж 1990х років і І половини 2000х років в Україні виникла і укріпилася кримінально-олігархічна модель держави, в якій політичну і економічну владу дефакто і деюре здобула ця нечисленна група осіб, перетворившись на олігархів, [...] усе це призвело до автономізації та відокремлення держави від суспільства, до повного ігнорування першою інтересів другого та зміцнення не представницької, а “фасадної” демократії. Виник феномен приватизованої (олігархією) держави, сформувались явища неефективного та нелегітимного власника, розмитих і незахищених прав власності з поширенням неправомірного (“рейдерського”) відчуження власності, тіньових економіки та політики, “проїдання” власності»[4]. Дослідник зауважує, що у цій ситуації існує загроза «реприватизації» України на користь іноземних бізнес-груп[17].

С. Кораблін вважає, що «Україна виявилася “приватизованою” щойно народженим бізнесом». І далі: «Таке її “захоплення” миттєво спотворило всі, навіть найгуманніші положення ринкових реформ: дерегуляція виявилася комфортним середовищем для розквіту монополій, вивільнення цін — вдалим інструментом для монопольного ціноутворення, зовнішня відкритість — можливістю легалізувати офшорний бізнес, фінансова лібералізація — приводом для виводу з країни дефіцитного капіталу.»[21].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Hellman J., Jones G., Kaufmann D., Schankerman M. Measuring governance and state capture: the role of bureaucrats and firms in shaping the business environment // European Bank for Reconstruction and Development. — June 2000. — Working Paper No. 51.
  2. ↑ Hellman J., Jones G., Kaufmann D. «Seize the State, Seize the Day» State Capture, Corruption, and Influence in Transition // The World Bank Police Research Working Paper. — September 2000. — № 2444. — P. 3.
  3. ↑ Кораблін С. О. Макроекономічна динаміка України: пастка сировинних ринків: монографія / Сергій Олександрович Кораблін; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». — К., 2017. — С. 14.
  4. ↑ а б Кіндзерський Ю. В. Деіндустріалізація та її детермінанти у світі та в Україні // Науковий журнал “Економіка України”. — К., 2017. — № 11 (672). — С. 54.
  5. ↑ Кораблін С. О. Макроекономічна динаміка України: пастка сировинних ринків: монографія / Сергій Олександрович Кораблін; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». — К., 2017. — С. 30.
  6. ↑ Гай-Нижник П. П. Україна довоєнна: алогізм плутократії та становлення нової нації // "Гілея: науковий вісник": збірник наукових праць. — К., 2015. — Вип. 93 (2). — С. 70.
  7. ↑ Hellman J., Jones G., Kaufmann D., Schankerman M. Measuring governance and state capture: the role of bureaucrats and firms in shaping the business environment // European Bank for Reconstruction and Development. — June 2000. — Working Paper No. 51. — P. 1.
  8. ↑ Wedel J. R. Clans, Cliques, and Captured States: Rethinking “Transition” in Central and Eastern Europe and the Former Soviet Union. — Helsinki: UNU/WIDER, August 2001. — Discussion Paper No. 2001/58.
  9. ↑ Кіндзерський Ю. В. Інституційна пастка олігархізму і проблеми її подолання // Науковий журнал “Економіка України”. — К., 2016. — № 12 (661). — С. 22—46.
  10. ↑ Кораблін С. О. Макроекономічна динаміка України: пастка сировинних ринків: монографія / Сергій Олександрович Кораблін; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». — К., 2017.
  11. ↑ а б в Godinho C., Hermanus L. (Re)conceptualising State Capture — With a Case Study of South African Power Company Eskom // Conference Paper prepared for the Public Affairs Research Institute’s State Capture and Its Aftermath: Building Responsiveness Through State Reform. — Johannesburg, 22—24 October 2018.
  12. ↑ Hellman J., Jones G., Kaufmann D., Schankerman M. Measuring governance and state capture: the role of bureaucrats and firms in shaping the business environment // European Bank for Reconstruction and Development. — June 2000. — Working Paper No. 51. — P. 2.
  13. ↑ Кораблін С. О. Макроекономічна динаміка України: пастка сировинних ринків: монографія / Сергій Олександрович Кораблін; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». — К., 2017. — С. 6.
  14. ↑ а б в Sitorus L. E. State capture: Is it a crime? How the world perceived it // Indonesia Law Review. — May—August 2011. — Vol. 1, № 2. — P. 45—68.
  15. ↑ Гай-Нижник П. П. Україна довоєнна: алогізм плутократії та становлення нової нації // "Гілея: науковий вісник": збірник наукових праць. — К., 2015. — Вип. 93 (2). — С. 67—70.
  16. ↑ Lugon-Moulin A. Understanding State Capture // Freedom from Fear Magazine.
  17. ↑ а б в Кіндзерський Ю. В. Деіндустріалізація та її детермінанти у світі та в Україні // Науковий журнал “Економіка України”. — К., 2017. — № 11 (672). — С. 56.
  18. ↑ Кораблін С. О. Макроекономічна динаміка України: пастка сировинних ринків: монографія / Сергій Олександрович Кораблін; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». — К., 2017. — С. 80.
  19. ↑ Кораблін С. О. Макроекономічна динаміка України: пастка сировинних ринків: монографія / Сергій Олександрович Кораблін; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». — К., 2017. — С. 7—9.
  20. ↑ Williamson J. Economic reform: content, progress, prospects // Presentation to the 50th Anniversary Celebration of the University of Baroda. — November 23, 1999.
  21. ↑ Кораблін С. О. Макроекономічна динаміка України: пастка сировинних ринків: монографія / Сергій Олександрович Кораблін; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». — К., 2017. — С. 80.

Джерела і література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Основні причини
політична монополізація (див.: олігархія • автократія) • монополізація економіки (див.: приватна монополія • олігополія • латифундія)
Форми й аспекти
Моніторинг та боротьба
Конвенція ООН проти корупції • Індекс сприйняття корупції • Група держав проти корупції • Трансперенсі Інтернешнл • Барометр світової корупції • Національне агентство з питань запобігання корупції • Агентство з розшуку та менеджменту активів • Національне антикорупційне бюро України • Спеціалізована антикорупційна прокуратура • Вищий антикорупційний суд України • Комітет ВРУ з питань антикорупційної політики • Декларування доходів та майна державних посадових осіб • Закон України «Про запобігання корупції» • Реєстр корупціонерів
Інше
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Захоплення_держави&oldid=38740977