Звичайна Арктика (фільм) — Вікіпедія

Звичайна Арктика
рос. Обыкновенная Арктика
Жанр	драма
Режисер	Олексій Симонов
Сценарист	Костянтин Симонов Борис Горбатов
У головних ролях	Олег Даль Олег Анофриев Афанасій Кочетков
Оператор	Ростислав Давидов
Композитор	Вадим Біберган
Художник	Олексій Рудяков Олена Фоміна
Кінокомпанія	«Ленфільм»
Тривалість	150 хв.
Мова	російська
Країна	СРСР
Рік	1976
IMDb	ID 0074992

«Звичайна Арктика» — радянський художній фільм 1976 року, знятий на кіностудії «Ленфільм». Фільм знятий за мотивами соцреалістичних оповідань Бориса Горбатова. Для картини режисер Олексій Симонов вибрав п'ять оповідань: «Суд над Степаном Грохотом», «Пологи на Огірковій землі», «Розмова», «Торговець Лобас» і «Велика вода».

Сюжет[ред. | ред. код]

Події фільму розвиваються в 1935 році у Арктиці. Костя Лобас, що потрапив в тундру прикажчиком, живе у завідувача факторією, Тіши. Одного разу радист Ігнатич приносить тривожні новини: «У Карському лід, в протоці Вількицького лід, в гирлі Пясини лід». Це означає, що караван не прийде, тундра буде голодувати. Радист пропонує послати начальству радіограму про тяжке становище, але завідувач факторією забороняє: «Начальство не любить тяжких станів, я ж то знаю». Тоді Лобас намагається відправити радіограму без відома завідувача: він підкуповує радиста спиртом. Але Ігнатич напивається і не може передати повідомлення. Костя йде до завідуючого і вимагає підписати дозвіл на передачу радіограми. Завідувач, знущаючись над прикажчиком, рве дозвіл у нього на очах, і Лобас у безсилій люті приймає рішення бігти в Далекий, тому що життя у завідувача стає нестерпним.

Пройшовши через тундру, обморожений і змучений, він опиняється нарешті в хатинці полярників, в Далекому. Там під начальством десятника Степана Грохота будується порт. Керівництво в Москві стурбоване тим, що за повідомленнями, які передаються з місця будівництва, справи йдуть аж надто благополучно, і відправляє на будівництво нового, справжнього, начальника — Антона Семеновича. Він різкий, нестерпний, часом навіть жорстокий зі своїми підлеглими. Режисер Олексій Симонов так описав героя Даля: «Що за людину він грав? Попелище, де майже вигоріло все „добре“ і „погане“ і існують лише поняття користі і шкоди. Моральність інженерна: відповідність параметрів технічним умовам і проектній документації. Високу напругу, волю і єдину користь — зробити справу». У ньому не залишилося практично нічого людського, через це між начальником і будівельниками постійно виникають конфлікти, вирішити які буває непросто, адже жодна зі сторін не хоче поступатися. Полярники не люблять начальника і сміються над ним, дають йому прізвисько «ховрах» за те, що він не знає Півночі, не розуміє, як поводитися з робітниками. Антон Семенович же прагне встановити на будівництві залізну дисципліну: він відбирає у людей спирт, змушує їх працювати в пургу, вимагає шанобливого ставлення до себе і не допускає ніяких суперечок. Робітники незадоволені поводженням начальника — палієм протестів проти нових порядків зазвичай виступає Степан Грохот, якого підтримують інші робітники. За чергову бунтарську витівку Степана позбавляють звання десятника, і він стає рядовим теслею.

У фільмі показана дійсно «звичайна» Арктика, її нелегкі трудові будні, під час яких герої перечікують п'ятиденну пургу, вручну рухають невірно поставлений при будівництві ряж, приймають пологи по радіотелеграфу, сваряться, миряться і виконують свою важку роботу. Це фільм про виживання в нестерпних північних умовах, про взаємини колективу в замкнутому просторі, про будівництво, яке вели полярники, і про труднощі, з якими при цьому стикалися.

У ролях[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Звичайна Арктика на сайті IMDb (англ.)

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Internet Movie Database · The Movie Database Нормативний контроль GKG: /g/11g0j655_f