Зорін Олексій Михайлович — Вікіпедія

Зорін Олексій Михайлович
Зорін Олексій Михайлович
Зорін Олексій Михайлович
Начальник Південно-Західної залізниці
1 грудня 1934 — 15 жовтня 1936
Попередник Франц Друскіс
Наступник Олександр Свіріков
Начальник Південної залізниці
1 лютого 1934 — листопад 1934
Попередник Яків Лівшиць
Наступник Петро Шушков
Народився 1899(1899)
Біла Церква, Російська імперія
Помер 8 березня 1937(1937-03-08)
Київ, СРСР
Відомий як політик
Громадянство Російська імперія
СРСР СРСР
Alma mater Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Нагороди
Орден Леніна

Олексі́й Миха́йлович Зо́рін (1899, Біла Церква, Російська імперія — 8 березня 1937, Київ, СРСР) — радянський залізничник українського походження, начальник Південної (1934) та Південно-Західної залізниці (19341936). Репресований сталінським режимом. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в січні 1934 — березні 1937 р.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олексій Зорін народився у Білій Церкві. До 1917 року був учнем Білоцерківської гімназії, після чого протягом двох років навчався у Комерційному інституті міста Києва. З грудня 1918 по лютий 1919 року входив до партії «Бунд», з лютого 1919 року — член КП(б)У (партквиток № 1654023). Проходив службу в Червоній армії. Виконував обов'язки завідувача Уїздного статбюро та Завідувача культурного відділу 28-го Дубовецького полку. З серпня по грудень 1919 року був організатором повстанських загонів у Обласному підпільному ревкомі Києва. Наприкінці року був призначений Секретарем Уїздпарткому КП(б)У в Білій Церкві. Після п'яти місяців роботі на посаді, повернувся до активної революційної діяльності, зайнявшись організацією повстанських загонів на території Київської області. З липня по жовтень 1920 року — секретар політвідділу 1-ї Кінної армії на Польському фронті, з жовтня того ж року — заступник завідувача Управління київського губревкому.

З квітня 1921 року по квітень 1922 року обіймав посаду завідувача Звенигородського уїздного відділу, згодом був підвищений до Голови Звенигородського уїздвиконкому Київської області. З липня 1922 року по квітень 1925 працював на посаді губпрокурора Київської губернської прокуратури, а з квітня по листопад 1925 року — на посаді губернського прокурора міста Києва. Після цього був призначений на посаду окружного прокурора Окрпрокуратури Києва, на якій працював до квітня 1929 року. З квітня 1929 по листопад 1930 — член колегії Наркомюсту УРСР в Харкові.

У листопаді 1930 року обійняв посаду начальника планового відділу Південних залізниць. У лютому 1932 року був підвищений до заступника начальника. З лютого по листопад 1934 року виконував функції начальника Південної залізниці, після чого був переведений на таку ж посаду до Південно-Західної, яку й очолював до жовтня 1936 року.

Член XIII скликання ЦВК УРСР.

За постановою УДБ НКВС УРСР від 15 жовтня 1936 року заарештований з санкції Військового прокурора Київського військового округу Перфільєва. Вироком Військової колегії Верховного суду СРСР від 8 березня 1937 року засуджений до розстрілу за статтями 54-8 та 54-11 КК УРСР як активний учасник антирадянської троцькістської терористичної організації в Україні, що проводив шкідницьку роботу на залізничному транспорті. Вирок виконано того ж дня.

25 червня 1957 року кримінальну справу щодо діяльності Олексія Зоріна було закрито через відсутність складу злочину. 7 грудня 1989 року його було остаточно реабілітовано.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Леніна (4 квітня 1936) — за перевиконання державного плану залізничних перевезень 1935 року і 1 кварталу 1936 року, за успіхи у справі найкращого використання технічних засобів залізничного транспорту і його підприємств.

Література[ред. | ред. код]

  • Абраменко Л.М. Постали із забуття. Репресовані залізничники (1919-1953). — Київ : Транспорт України, 2001. — 176 с. — ISBN 966-7098-19-2.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Південно-Західна залізниця в часи сталінських репресій. Сайт Південно-Західної залізниці. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 17 жовтня 2014.
  • Заслуживают. Наибольшего уважения. Сайт Південно-Західної залізниці. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 16 жовтня 2014.