Зубанич Василь Іванович — Вікіпедія

Василь Іванович Зубанич
Бригадний генерал
Загальна інформація
Народження	9 лютого 1983 с. Голятин, Закарпатська область, Українська РСР, СРСР
Псевдо	Зубр, 21-й, Едельвейс
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Формування	Генеральний штаб
Війни / битви	Війна на сході України Російське вторгнення в Україну (2022)
Командування
2023 — 2024  10 АК, командувач 2022  КОС ЗСУ, заступник командувача 2015 — 2020  10 ОГШБр, командир ??? — 2015  15 ОГПБ, командир 2013 — ???  15 ОГПБ, командир батальйону 2000 — ???  128 ОГПБр
Нагороди та відзнаки
Зубанич Василь Іванович у Вікісховищі

Васи́ль Іва́нович Зуба́нич (нар. 9 лютого 1983) — бригадний генерал Збройних сил України. Командувач 10-го армійського корпусу (??? — лютий 2024), заступник командувача Об'єднаних сил (2022), командир 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади (2015—2020). Герой України (2015).

Закінчив Одеський інститут сухопутних військ (2000).

Після цього служив у 24-й окремій механізованій бригаді (м. Яворів, Львівська область), згодом — у 15-му окремому гвардійському гірсько-піхотному батальйоні (м. Ужгород, Закарпатська область) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади на посадах: командир роти, начальник штабу батальйону, від кінця 2013 року — командир батальйону.

Василь Зубанич перебував у районі бойових дій із травня 2014 року. На початок антитерористичної операції (АТО) був командиром 15-го окремого гвардійського гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Брав участь у боях за Новоганнівку, Нижнє Тепле, Станицю Луганську, Макарове, Щастя, Луганський аеропорт, Дебальцеве та інші населені пунктів Луганської та Донецької областей. Особисто виконував завдання на мобільних пересувних блокпостах, супроводжував колони та вантажі для військ і сил АТО. Неодноразово піддавався нападам та обстрілам з боку незаконних збройних формувань, його рішення дозволяли виконувати поставлені завдання зі збереженням життів військовослужбовців.

У складі штурмової групи тактичної групи «Північ» здійснював прорив до Луганського аеропорту для подальшого прикриття та забезпечення відходу підрозділів з оточення. Під час бою зазнав осколкового та вогнепального поранення. Незважаючи на це, відмовився від госпіталізації й продовжував керувати діями підрозділу, тим самим піднявши бойовий дух і моральний стан військовослужбовців. З листопада 2014 року виконував завдання на Дебальцевському напрямку.

23 березня 2015 року підполковнику Зубаничу присвоєне звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

Наприкінці 2015 року призначений командиром новоствореної 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади (Коломия)^[1][2]. Командував бригадою до 27 листопада 2020 року^[2].

У березні 2022 року призначений заступником командувача угруповання Об'єднаних сил, 23 березня 2022 року присвоєне військове звання бригадний генерал.^[3]

У червні — серпні 2022 року очолював тактичну групу, яка вела важкі оборонні бої в районі Сєвєродонецька і Лисичанська^[2].

10 лютого 2024 звільнений з посади командувача 10-го армійського корпусу^[4].

• Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (23 березня 2015) — за виняткову особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України^[5]
• Медаль «За військову службу Україні» (6 грудня 2012) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, зразкове виконання військового обов'язку, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил України^[6]

• Президент присвоїв звання Героя України чотирьом військовим командирам // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 23.03.2015 [Архівовано 14 січня 2016 у Archive.is]
• Підполковник Зубанич Василь Іванович // facebook-сторінка Міністерство оборони України, 19.08.2015 [Архівовано 14 січня 2016 у Archive.is]