French
DeutschКаваті (лінкор) — Вікіпедія
| Каваті | ||
|---|---|---|
| "Каваті" в 1911 році | ||
| Служба | ||
| Тип/клас | Лінкор, тип «Каваті» | |
| Держава прапора | .svg){kind=small}  | |
| Належність | Імператорський флот Японії | |
| Спущено на воду | 15 жовтня 1910 року | |
| Введено в експлуатацію | 31 березня 1912 року | |
| Статус | Підірвався і затонув 12 липня 1918 року | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 21 157 тон | |
| Довжина | 160,3 м | |
| Ширина | 25,75 м | |
| Осадка | 8,25 м | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | 16 парових котлів «Miyabara», парові турбіни «Curtis» | |
| Потужність | 25 000 к.с. (18,6 МВт.) | |
| Швидкість | 20 вузлів | |
| Екіпаж | 999 чоловік | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 4×305мм/, 8×305 мм/45 | |
| Торпедно-мінне озброєння | 5×457-мм ТА | |
| Ракетне озброєння | 10×152 мм, 8×120 мм, 16×76 мм | |
«Каваті» (яп. 河内, англ. Kawachi) — японський лінкор, головний лінкор типу «Каваті». Побудований на верфі Куре в префектурі Хіросіма, спущений на воду в 1910 році, став до строю в 1912 році. Названий на честь історичної провінції Каваті (частина території сучасної префектури Осака).
Відрізнявся від однотипного «Сетцу» за силуетом корпусу: у «Каваті» вертикальний штевень, у «Сетцу» — атлантичний (похилий).
«Каваті» був побудований у рамках кораблебудівної програми 1907 року; Японія збиралася побудувати в загальній сумі вісім нових дредноутів на випадок конфлікту з Росією або США. Гармати для носової та кормової вежі (305 мм / 50 калібрів) були замовлені в англійської фірми Armstrong Whitworth, а парові турбіни Curtis американського зразка були побудовані в Японії за ліцензією.
У Першій світовій війні «Каваті» патрулював Жовте і Південнокитайське море, разом з однотипним «Сетцу» взяв участь в облозі Циндао.
Корабель не дослужився до кінця війни. 12 липня 1918 року, коли «Каваті» стояв на якорі в затоці Токуяма, в пороховому погребі вибухнув кордит. Корабель затонув, загинула 621 особа із 1059, що перебували на борту. Згодом був піднятий з дна і розібраний на метал.
Література[ред. | ред. код]
- Anthony J. Watson, Brian G. Gordon. The Imperial Japanese Navy. — London : Macdonald, 1971. — 529 с. — ISBN 0356030458.
- David C. Evans, Mark R. Peattie. Kaigun: Strategy, Tactics and Technology in the Imperial Japanese Navy, 1887—1941. — Annapolis : Naval Institute Press, 1997. — 661 с. — ISBN 0870211927.
 | Це незавершена стаття про військові кораблі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (червень 2017) |
