French
DeutschКазенбаш Наріман Османович — Вікіпедія
| Казенбаш Наріман Османович крим. Nariman Kazenbaş | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Загальна інформація | |||||||||||
| Народження | 11 червня 1930 (93 роки) Сімферополь, СРСР | ||||||||||
| Смерть | лютий 2016 (85 років) Сімферополь | ||||||||||
| Громадянство |  СРСР | ||||||||||
| Національність | Кримський татарин | ||||||||||
| Військова служба | |||||||||||
| Приналежність | СРСР | ||||||||||
| Рід військ | Партизанський рух | ||||||||||
| Війни / битви | Друга світова війна | ||||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||||
| |||||||||||
Наріма́н Осма́нович Казенба́ш (крим. Nariman Kazenbaş, нар. 11 червня 1930[1], Сімферополь, СРСР) — радянський кримськотатарський військовик, учасник підпільно-партизанського руху часів Другої світової війни, активіст кримськотатарського національного руху, голова Асоціації кримських татар — ветеранів війни та праці. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня, ордена «За мужність» III ступеня та ордена Вітчизняної війни II ступеня.
Життєпис[ред. | ред. код]
Наріман Казенбаш народився в Сімферополі у 1930 році[1]. Батько хлопця був військовиком, працював у правоохоронних органах, а згодом став начальником паспортного стола в Бахчисараї. Матір Нарімана — партійний працівник, завідувач сектору обліку в бахчисарайському райкомі. До третього класу Наріман Казенбаш навчався у кримськотатарській школі Бахчисарая, хоча рідною мовою розмовляв погано.
Напередодні початку німецько-радянської війни мобілізували батька Нарімана. У листопаді 1941 року хлопець разом з матір'ю втік до лісу, де виконував доручення комісара партизанського загону. До обов'язків юного партизана входив збір інформації щодо розташування та чисельності сил супротивника. Усі розвідані дані він мав запам'ятати і перенести на контурну карту в партизанському таборі. Переконавшись у надійності хлопця, партизани відправляли його з інформацією у Тамань, куди він добирався через Керченську протоку по кризі.
У 1944 році був депортований разом з матір'ю та названою сестрою (батьки Нарімана удочерили дівчинку, батька якої було репресовано) до узбецького села Таваксай, поблизу міста Чирчик. Казенбаш-старший приєднався до родини лише у 1947 році — після завершення німецько-радянської війни його було перекинуто на Далекий Схід і демобілізовано лише після капітуляції Японії. Вже в Узбекистані голову сімейства було заарештовано на півроку через конфлікт у військовій комендатурі, де його звинуватили, що пошуками сім'ї він переймається більше, ніж своєчасною реєстрацією.
В Узбекистані Наріман, закінчивши 8 класів, вступив на механічний факультет Чирчикського гідроенергетичного технікуму, однак через «неблагонадійну» національність його перевели на менш престижний будівельний факультет, де Казенбаш навчатися відмовився. Працював на заводі «Узбекхіммаш», брав активну участь у громадському житті заводу, грав на скрипці та мандоліні, і за направленням заводу вступив до Узбецького театрального інституту. Втім, довго там не провчився, продовжував трудову кар'єру на будівництві електромереж, пройшовши шлях від майстра до начальника виробничо-технічного відділу. Вступив до Всесоюзного інституту стандартизації та метрології. В той же час почав брати активну участь у кримськотатарському національному русі. У 1966 році поїхав до Криму в надії знайти житло та повернутися на Батьківщину, однак був відправлений назад до Узбекистану. У 1967 році переїхав до Сочі, де прожив 23 роки.
Після визнання депортації незаконною, повернувся до Сімферополя. З 1992 року став практикувати лікування методами нетрадиційної медицини. У 1996 році очолив Асоціацію кримських татар — ветеранів війни та праці.
Помер у лютому 2016 року, похован у Сімферополі на цвинтарі «Абдал».
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден «За заслуги» III ст. (23 лютого 2011) — за мужність і самовідданість, виявлені під час виконання військового обов'язку, вагомий особистий внесок у патріотичне виховання молоді, багаторічну плідну громадську діяльність[2]
- Орден «За мужність» III ст.
- Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
- Медаль «15 років Збройним Силам України»
- Орден Вітчизняної війни II ст.
- Медаль «За відвагу»
- Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Медаль «Ветеран праці»
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Під час депортації до Узбекистану в спецкомендатурі записали неправильну дату народження — 17 липня 1934 року. Казенбаш так і не змінив документи через бюрократичну тяганину, тому записана в його паспорті дата народження, не відповідає дійсності.
- ↑ Указ Президента України від 23 лютого 2011 року № 229/2011 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня захисника Вітчизни»
Посилання[ред. | ред. код]
- Життя в партизанському загоні для мене, 11-річного хлопчика, було захоплюючою грою — Наріман Казенбаш. «Я помню». Архів оригіналу за 3 жовтня 2013. Процитовано 24 жовтня 2014.
- Казенбаш Нариман Османович. Интервью (рос.) . «Я помню». Архів оригіналу за 6 квітня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- Нариман Казенбаш: Крымские татары вместе с другими народами внесли свой вклад в Победу над фашизмом (рос.) . «Коммунист Крыма». Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- Ветеран войны, целитель Нариман Казенбаш: Я помню войну и депортацию до мелочей… (рос.) . «Агентство Крымские новости». Архів оригіналу за 24 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.