Какурін Микола Євгенович — Вікіпедія

Микола Євгенович Какурін;
	Полковник (15.8.1917); Полковник; Полковник
Загальна інформація
Народження	4 (16) вересня 1883; Орел (Російська імперія)
Смерть	27 липня 1936 (52 роки); Ярославль
Громадянство	Російська імперія; СРСР
Alma Mater	Академія Генерального штабу
Військова служба
Війни / битви	Перша світова війна і Громадянська війна в Росії
Нагороди та відзнаки
	Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня	Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня	Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Мико́ла Євге́нович Какурін (* 4 (16) вересня 1883(18830916), Орел — † 27 липня 1936, Ярославль) — військовий діяч, полковник Російської армії, армій Української держави, УНР і УГА. Також служив у Червоній армії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у місті Орел, походив з родини офіцера. Закінчив Житомирську класичну гімназію.

У 1904 закінчив Михайлівське артилерійське училище, вийшов підпоручиком до 30-ї артилерійської бригади (Мінськ). Згодом перевівся до 18-ї артилерійської бригади (Люблін). У 1910 закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом. У 1910—1912 командував ротою у 17-му піхотному Архангелогородскому полку. З 1912 року — капітан, старший ад'ютант штабу 5-ї піхотної дивізії (Житомир).

У роки Першої світової війни — офіцер для доручень при штабі 10-го армійського корпусу, в.о. старшого ад'ютанта штабу фортеці Перемишль, начальник штабу 71-ї піхотної дивізії. З серпня 1916 року — в. о. начальника штабу 3-ї Забайкальської козачої бригади, командир 7-го Кавказького піхотного полку. Останнє звання у російській армії — полковник.

З 08.03.1918 р. — на службі в українській армії: помічник начальника Генерального штабу УНР. У червні 1918 р. призначений помічником начальника Генерального штабу Збройних сил Української Держави. З 30.12.1918 р. — помічник начальника штабу Холмсько-Галицького фронту Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. — помічник військового міністра УНР О. Шаповала. З квітня 1919 р. у штабі ІІІ-го Галицького корпусу. У травні-липні 1919 р. — начальник штабу IV-го Галицького корпусу Української Галицької армії. Згодом служив у штабі УГА.

З березня 1920 р. — на службі в Червоній армії: у розпорядженні Всероглавштабу. 3 14.07.1920 р. — у розпорядженні начальника штабу 16-ї армії. З 01.08.1920 р. — начальник 10-ї стрілецької дивізії РСЧА. З 24.10.1920 р. — командувач 3-ї армії. З 31.12.1920 р. — другий помічник командувача Західного фронту; начальник штабу військ, виділених для придушення Тамбовського повстання; командувач військ Вітебського району. З 25.03.1922 р. — командувач військ Бухаро-Ферганського району, брав участь у ліквідації басмачества. З 17.06.1922 р. — помічник командувача військ Туркестанського фронту, пізніше — старший керівник тактики Військової академії РСЧА (згодом академії ім. М. Фрунзе), одночасно був начальником відділу історії Громадянської війни при штабі РСЧА; потім працював у військово-науковому відділі Управління з дослідження та використання досвіду війни штабу РСЧА.

Написав близько 30 робіт з питань стратегії, оперативного мистецтва і тактики періоду Громадянської війни, навчання і виховання військ. Один з ініціаторів створення та автор 3-томної історії Громадянської війни (видана в 1928—1930 роках).

Нагороджений орденами Св. Володимира 4-го ст. з мечами і биндою; Св. Анни 4-го ст.; Св. Анни 3-го ст. з мечами і биндою; Св. Станіслава 3-го ст. з мечами і биндою; Св. Станіслава 2-й ст. з мечами; Червоного Прапора, Червоної Зірки 1-го ступеня Бухарської Радянської Республіки.

19.08.1930 р. був заарештований у Москві в справі колишніх білих офіцерів. 19.02.1932 р. був засуджений до страти, однак вирок змінили на 10 років виправно-трудових робіт. Покарання відбував у Ярославському ізоляторі, де невдовзі помер.

Обкладинка книги «Стратегічний нарис громадянської війни»

Праці[ред. | ред. код]

Стратегія пролетарської держави (1921).
Російсько-польська війна 1918—1920 (1922).
Стратегічний нарис громадянської війни (1926).
Сучасна тактика (1927).
Повстання чехословаків і боротьба з Колчаком (1928).
Київська операція поляків 1920 (1928).
Боротьба за Петроград в 1919 році (1928).
Війна з білополяками (1930).
Громадянська війна в Україні (1931) та інші.

Джерела та література[ред. | ред. код]

О. Д. Бойко. Какурін Микола Євгенович [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 25. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
К. Є. Науменко. Какурін Микола Євгенович [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.

Література[ред. | ред. код]

Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001.
Ненароков А. Историк гражданской войны // Військово-історичний журнал. — 1965. — № 11. — С. 42–49.(рос.)
Перші репресії колишніх офіцерів і початок справи «Весна» [Архівовано 9 листопада 2014 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]

Какурін Микола Євгенович на www.hronos.km.ru [Архівовано 16 жовтня 2011 у Wayback Machine.](рос.)
Какурін Микола Євгенович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.