Калмицьке ханство — Вікіпедія

	Калмицьке ханство
Прапор	Герб
Дата створення / заснування	1630
Названо на честь	калмики
Форма правління	монархія
Мова комунікації	калмицька мова і російська
Час/дата припинення існування	1771
Офіційна релігія	Гелуг і Карма Каг'ю

Калмицьке ханство (калм. Хальмг хана улус), також Торгоутське ханство — державне утворення калмиків в XVII-XVIII століттях під протекторатом Московського царства, згодом — Російської імперії.

Пришестя калмиків до Поволжя[ред. | ред. код]

В середині XVII століття торгути, що втечею рятувалися від військ імперії Цін через Казахське ханство, пройшовши через серію сутичок і битв з казахами, остаточно утвердилися на землях Великих і Малих ногайців, підпорядкувавши частину собі, а іншу витіснивши в Крим і на Північний Кавказ. Кочівники торгутского хана розташовувалися від Терека на півдні до Самари на півночі і від Дону на заході до Яїка на сході. У 1750-х роках на волзькі кочовища перейшло велику кількість дербетів зі східних джунгарских улусів, яких росіяни називали «Зенгорія».

З історії Джунгарського ханства відомо, що в 1755-1759 роках, після смерті джунгарского хана Галдан-Церена, в результаті внутрішніх міжусобиць Амурсана закликав на допомогу війська маньчжурської династії Цін, що призвело до падіння Джунгарського ханства (калм. Догшін Зюнгара нутуг). Один збірний улус (близько десяти тисяч джунгар, дербет, хойт) під керівництвом нойона Шееренга (Церена) з важкими боями пробився і вийшов на Волгу в Калмицьке ханство.

Державний устрій[ред. | ред. код]

Ханство складалось з улусів на чолі який стояв найон; Улуси ділилися на аймаки і хотони, де правили зайсанги.

Була добре розвинена судова система.

Основною мовою була калмицька; В стосунках з росіянами використовувався перекладач. У релігійному відношенні в державі переважав синтез шкіл гелуг і карма-каг'ю, що входять до тибетського буддизму. У 1655 році до Далай-лами V завітав тайша Шукур-Дайчіну та пропонував титул хана, від якого, у зв'язку з нестачею на той час умов, той відмовився.

Особливого розквіту ханство досягло в період правління Аюки, який в 1690 році офіційно прийняв титул хана від Далай-лами VI, що було визнано російським урядом лише в 1709 році. Калмицькі хани проводили самостійну зовнішню і внутрішню політику, були лояльні Росії, беручи участь в більшості великих війн Російської імперії, при цьому, в першу чергу, дбаючи про інтереси ханства. Калмицьке ханство зберігало велику духовну зв'язок і постійно контактувало з іншими монгольськими державами та Тибетом.

Ліквідація[ред. | ред. код]

В 1771 році за ініціативи хана Убаші більша частина калмицьких племен відійшла назад до Джунгарії, де перейшли у підданство Імперії Цін. Убаші отримав титул Зорикту-хан та землі Уненсукдзуктуськуго мену. Разом з ним відійшла практично вся знать торгутів і хошоутів, представники якої теж отримали гучні титули та землі для розселення.

У підданстві Російської імперії калмиків майже не зосталось. Тому 1771 року Калмицьке ханство було ліквідоване.

Тим не менш, у 1800 році імператор Павло І дарував «Всемилостиву грамоту Калмицькому народу», у якій дебретський вождь Чучей тайші Тундутів назначався намісником калмицького народу. Він помер у 1803 році і заповів титул своєму сину. Проте інші нойони не визнавали його влади. В результаті ханська влада в Калмикії була ліквідована остаточно.

Перелік керівників Калмицького ханства[ред. | ред. код]

Перші два правителі носили титул тайші.

Джерела[ред. | ред. код]

Батмаев М. М. Калмыки в XVII—XVIII веках. События, люди, быт. В 2-х т. — Элиста: Калм. кн. изд-во, 1993.
Батмаев М. М. Социально-политический строй и хозяйство калмыков в XVII—XVIII вв. — Элиста: Джангар, 2002.
Пальмов Н. Н. Очерк истории калмыцкого народа за время его пребывания в пределах России. — Астрахань: Калмгосиздат, 1922.
Пальмов Н. Н. Этюды по истории приволжских калмыков. Ч. I—IV. — Астрахань: Изд. Калмоблисполкома, 1926—1931.
Цюрюмов А. В. Калмыцкое ханство в составе России: проблемы политических взаимоотношений. — Элиста: Джангар, 2007.
Эрдниев У. Э. Калмыки: ист.-этногр. очерки. — Элиста: Калм. кн. изд-во, 1985.