Кальчинівка (Ніжинський район) — Вікіпедія

село Кальчинівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Ніжинський район
Громада Бахмацька міська громада
Код КАТОТТГ UA74040030170091843
Основні дані
Населення 21
Площа 0,287 км²
Густота населення 73,17 осіб/км²
Поштовий індекс 16552
Телефонний код +380 4635
Географічні дані
Географічні координати 51°01′03″ пн. ш. 32°42′08″ сх. д. / 51.01750° пн. ш. 32.70222° сх. д. / 51.01750; 32.70222Координати: 51°01′03″ пн. ш. 32°42′08″ сх. д. / 51.01750° пн. ш. 32.70222° сх. д. / 51.01750; 32.70222
Середня висота
над рівнем моря 		137 м
Найближча залізнична станція Григорівка
Відстань до
залізничної станції 		8 км
Місцева влада
Адреса ради 16501, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, м. Бахмач, вул. Соборності, буд. 42
Карта
Кальчинівка. Карта розташування: Україна
Кальчинівка
Кальчинівка
Кальчинівка. Карта розташування: Чернігівська область
Кальчинівка
Кальчинівка
Мапа
Мапа

Кальчи́нівка — село в Україні, у Бахмацькій міській громаді Ніжинського району Чернігівської області. До 2020 року входило до складу Біловежівської сільради з центром у селі Біловежі Перші.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Бахмацької міської громади.[1]

Географія[ред. | ред. код]

Село Кальчинівка розташоване на сході Ніжинського району [2] і знаходиться за 6 км на південний захід від села Біловежі Перші. Віддаль до центру громади 21 км і до залізничної станції Григорівка – 8 км. Середня висота над рівнем моря – 137 м. Біля села бере початок р. Остер.

Історія[ред. | ред. код]

Кальчинівка – давнє українське козацьке поселення, засноване на початку XVII століття. Воно є на мапі де Боплана 1648 року, називалося Колчиновка[3].

1766 року в Кальчинівці поселилися німецькі колоністи, які переселилися з Гессена, а також із Саксонії, Ганновера і Прусії, були вони лютеранами[4]. На той період у Кальчинівці вже було 9 хат та 5 мазанок, тому назву поселення зберегли[5].

1859 року в німецькій колонії Кальчинівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії мешкало 334 особи (174 особи чоловічої статі та 160 — жіночої), налічувалось 35 дворових господарств[6].

Станом на 1885 рік у колишньому колоніальному селі, центрі Кальчинівської волості, мешкало 585 осіб, налічувалось 64 дворових господарства, діяли заїжджий двір і лавка[7].

За переписом 1897 року в Кальчинівці мешкало 898 осіб (472 особи чоловічої статі та 426 — жіночої), з них 797 протестантів[8].

Станом на 1901 рік у селі мешкало 772 особи (400 осіб чоловічої статі та 372 — жіночої)[9]. Зменшення населення обумовлено переїздами німців у інші поселення.

У 1923 році була проведена територіальна реформа, за якою село стало центром Кальчинівської сільради і ввійшло до Парафіївського району Конотопської округи. Станом на 1924 рік у селі проживало 1094 особи, налічувалось 198 дворових господарств[10].

З літа 1929 року розпочалася колективізація селянських господарств. На масові протести німецьких селян проти примусової колективізації влада відповіла репресіями, частину жителів Кальчинівки об’явили куркулями і розкуркулили. Куркулів другої категорії депортували, переважно до Казахстану, а також на Урал і в Киргизію. Прізвища депортованих частково встановлено за списками мобілізованих у Трудармію в 1942 році [11] та з відомостей про політичні репресії 1937-1938 років на нових місцях проживання [12]. Всього знайдено 26 членів родин, з них 13 осіб з роду Сартісонів. Середня чисельність німецької сім’ї складала 6 осіб, тож кількість депортованих приблизно дорівнювала 150-160 осіб, дані орієнтовні.

Після створення в 1932 році Чернігівської області село ввійшло до складу Дмитрівського району.

Голодомор 1932-1933 років не обминув і Кальчинівку. Зафіксовано смерть від голоду двох осіб, то були українці [13]. А відомостей про німців немає, списки померлих складалися за показами очевидців, німців на той період у селі вже не було.

Під час сталінських репресій 1937-1938 років були засуджені до розстрілу 3 жителі села, Готфрід і Міллери, а Нейман отримав 10 років концтаборів[14][15]. Кількість репресованих порівняно з іншими німецькими поселеннями була меншою. В селі був зразковий німецький колгосп, який славився високими врожаями зернових культур, а ще тут здавна вирощували породистих коней (воли німцям не подобались). Колгосп очолював комуніст Християн Едель, а його брат Данило був головою сільради[16][17].

В серпні 1941 року частина жителів Кальчинівки була мобілізована в робочі колони, разом із жителями українських сіл вони копали окопи, протитанкові рови та будували інші укріплення на західному напрямку.

Наприкінці серпня 1941 року вийшло розпорядження більшовицької влади про депортацію німців у східні райони країни[18]. Але Чернігівський відділ НКВС не встиг виконати це розпорядження, оскільки 9 вересня Чернігів був захоплений німцями. Німецькі війська захопили село Кальчинівку 14 вересня 1941 року.

Жителі села, які в той період перебували на схід від місця проживання, були депортовані, а чоловіків мобілізували в Трудармію.

Під час окупації жителі села підпорядковувалися Роменському ортскоменданту і бургомістру Роменського гебіту. Селяни добилися відновлення індивідуальних селянських господарств, хоча окупаційна влада наполягала на створенні сільської громади на зразок колгоспу[4].

Напередодні 1942 року каральний загін мадярів вчинив жорстоку розправу над родиною Еделів. Християн і Данило Еделі після окупації Чернігівщини перебували в підпіллі. Карателі розстріляли обох братів і всю сім’ю Християна, дружину і 9 дітей, серед яких були одномісячні близнюки Микола та його сестра. А сім’ї Данила Еделя вдалося втекти[17].

З серпня 1943 року почалася широкомасштабна евакуація етнічних німців з території Рейхскомісаріату Україна до Німеччини[19]. З наближенням фронту у кінці серпня – на початку вересня 1943 року жителі Кальчинівки разом з німцями з інших лютеранських сіл (Білі Вежі № 2, Городок, Рундевізія) попрямували своїм ходом на підводах на захід[4]. Тих, хто не хотів переїжджати, вивозили примусово.

У березні 1944 року біженці були розміщені в районі Вартегау в Західній Польщі, а в січні 1945 року втекли далі на захід. В окупованій Німеччині частина жителів Кальчинівки була виявлена розшуковими командами НКВС, інших жителів видали НКВС в американській і англійській зонах окупації. Вони були депортовані, переважно, у Кіровську та Вологодську області Росії, а іншим вдалося втекти[4][20].

Село Кальчинівку визволили 13 вересня 1943 року бійці 2-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 18-го гвардійського стрілецького корпусу 60-ї армії[21].

Після звільнення села німців, які ще залишалися, депортували до Казахстану та в Сибір, серед депортованих була і сім’я Данила Еделя. В селі залишилися лише українці, яких доповнили переселенцями.

Після війни чисельність населення поступово зменшувалася, в 2007 році в чотирьох хатах проживало по 1-2 особи[22]. Село на межі зникнення.

Зовнішні зображення
Мапа із зображенням місцезнаходження Кальчинівки

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У селі знаходиться пам'ятник німецькій родині Еделів. Валентин, син Данила Еделя в 1970-х роках знайшов у архівах інформацію про антифашистську діяльність батька та його брата. Пам’ятник було встановлено за сприяння адміністрації Бахмацького району[17].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
  2. ↑ Карта Бахмацького району. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  3. ↑ Карта України Де Боплана 1648 р. Архів оригіналу за 21 березня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  4. ↑ а б в г Брандес Д., Плеве И. Энциклопедия немцев России. Беловежские колонии. [Архівовано 21 вересня 2018 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Володимир Гужій. Молитва за землю сіверську. [Архівовано 3 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 года. — Т. XLVIII: Черниговская губерния (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  7. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  8. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 18 вересня 2019.
  9. ↑ Список населенных мест Черниговской губернии, имеющих не менее 10 жителей, по данным за 1901 год / Чернигов. губ. стат. комитет. - Чернигов : Тип. губ. правления, 1902. Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  10. ↑ Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 год / Центральное статистическое управление; Черниговское губернское статистическое бюро. – Чернигов: Госпиполитография, 1924. – 164 c. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  11. ↑ Книга памяти немцев-трудармейцев ИТЛ Бакалстрой-Челябметаллургстрой 1942-1946 гг. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  12. ↑ Жертвы политического террора в СССР. Архів оригіналу за 11 квітня 2012. Процитовано 18 вересня 2019.
  13. ↑ Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 вересня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.
  14. ↑ Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 4 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  15. ↑ Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 6 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  16. ↑ Тетяна Стрикун. Німецька «Взаємодія» у Бахмачі.
  17. ↑ а б в Б.Киричок. …І наші земляки – німці. [Архівовано 30 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Постановление политбюро ЦК ВКП(б) "О немцах, проживающих не территории Украинской ССР" от 31.08.1941. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 18 вересня 2019.
  19. ↑ Немецкое население СССР на оккупированных территориях. Репатрианты. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 18 вересня 2019.
  20. ↑ Українські німці. Архів оригіналу за 12 грудня 2017. Процитовано 18 вересня 2019.
  21. ↑ Боевое донесение № 245 20-00 13.9.43 года ШТАКОР 18 ГВ сев. ок. Григоровка.
  22. ↑ Тетяна Стрикун. В пошуках старої батьківщини (ч. 2) [Архівовано 29 вересня 2019 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]

Населені пункти ліквідованого Бахмацького району (1923—2020)
Міста
Смт
Селища
Села
Бахмач · Безпечне · Біловежі Другі · Біловежі Перші · Бондарі · Варварівка · Вербівка · Веселе · Веселівка · Вишневе (Фастовецька сільська рада) · Вишневе (Халимонівська сільська рада) · Вишнівське · Восьме Березня · Гайворон · Глибоке · Голінка · Городище · Григорівка · Грушівка · Заболоття · Залісся · Запорізьке · Зарукавне · Зеленівка · Калинівка · Кальчинівка · Карпенкове · Ковальове · Кошмалів · Красилівка · Красне · Кропивне · Кулішове · Курінь · Лісова Поляна · Матіївка · Митченки · Мовчинів · Мости · Нечаїв · Нове Полісся · Обірки · Обмачів · Олексіївка · Ополонське · Осинівка · Осіч · Острів · Пальчики · Пашків · Перше Травня · Пирогівка · Піски · Рубанка · Слобідка · Смолове · Стрільники · Тасуїв · Терешиха · Тиниця · Українське · Фастівці · Халимонове · Часниківка · Шевченка · Шевченкове · Шумейків · Шумин · Щуча Гребля
Герб Чернігівської області Це незавершена стаття з географії Чернігівської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кальчинівка_(Ніжинський_район)&oldid=41990590