Капніст Василь Васильович — Вікіпедія

Василь Васильович Капніст
Василь Васильович Капніст
Народився 12 (23) лютого 1758(1758-02-23)
Обухівка Сорочинська сотня Миргородського полку
Помер 28 жовтня (9 листопада) 1823(1823-11-09) (65 років)
там же
Поховання Миргородський район
Громадянство Гетьманщина Російська імперія
Національність українецьгрецьким корінням)
Діяльність драматург, поет
Мова творів російська
Жанр ода, п'єса, елегія
Magnum opus «Ода на рабство»
Батько Капніст Василь Петрович[1][2][3]
Мати Sofya Dunina-Borkovskayad[3]
У шлюбі з Alexandra Alexewna Djakowad
Діти Капніст Семен Васильович, Капніст Іван Васильович і Капніст Олексій Васильович
Автограф

CMNS: Капніст Василь Васильович у Вікісховищі

Васи́ль Васи́льович Капні́ст (12 (23) лютого 1758(17580223), Обухівка, Миргородського полку — 28 жовтня (9 листопада) 1823, у тому ж селі) — український[4] та російський[5] письменник. Імовірний автор трактату «Історія Русів», що здобув значної популярності серед патріотично-налаштованих українців у ХІХ ст.[6][7] Маршалок шляхти Полтавської губернії в 1820—1822 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Представник роду Капністів. Народився в Обухівці на Полтавщині по смерті батька. Мати, Софія Андріївна, походила з роду Дуніних-Борковських.

У шістнадцятирічному віці поступив на службу капралом в Ізмайловський полк. З 1775 року — офіцер Преображенського полку.[8]

У 178283 рр. — контролер головного поштового управління в Петербурзі.

1783 року після відставки з військової служби повернувся в Україну. Певний час був директором училищ Полтавської губернії.

Мав великий авторитет серед українського дворянства. Обіймав виборні посади предводителя дворянства Миргородського повіту (1782, ще до переїзду в Петербург), Київської губернії (178587), генерального судді Полтавської губернії (з 1802 року) та полтавського предводителя дворянства (з 1820 року). Перебуваючи на посадах, завжди обстоював інтереси українського народу.

Помер у рідному селі, де і похований біля могили батька.

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Василь Капніст почав друкуватися в 1780 році. Писав оди, елегії, анакреонтичні вірші.

У 1783 році написав «Оду на рабство» (опубл. 1806), у якій виступив проти посилення колоніальної політики російського уряду в Україні, зокрема, остаточної ліквідації в 1783 році козацьких полків і запровадження кріпосного права у Слобідській і Лівобережній Україні.

1787 року В. В. Капніст разом з групою аристократів-автономістів підготував проєкт відновлення козацьких формувань в Україні («Положение, на каком может быть набрано и содержано войско охочих казаков»), який, незважаючи на підтримку П. Рум'янцева-Задунайського і Г. Потьомкіна, був відхилений царським урядом.

У квітні 1791 року Василь Капніст разом зі своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл перебував у Берліні. Він вів переговори з представниками прусських урядових кіл, зокрема з міністром закордонних справ (канцлером) Пруссії Е.-Ф.Герцбергом про можливість надання допомоги українському національно-визвольному рухові у випадку відкритого збройного виступу проти російського самодержавства.

У 1798 році опублікував поему «Ябеда», у якій у гострій формі критикував російську колоніальну політику на українських землях.

Василь Капніст переклав «Слово о полку Ігоревім» на російську мову і зробив цікавий коментар, у якому наголошено на українському походженні та на українських особливостях цього твору.

Переклади українською[ред. | ред. код]

8 вересня 2023 року в газеті «Сурма» у статті про Василя Капніста «Забутий патріот Капніст» опубліковано перекладені українським поетом Станіславом Йосипенком уривки твору Василя Капніста «Оди на рабство»[9][значущість факту?].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Пам'ятник у с.Велика Обухівка

У листопаді 2008 року в рідному селі Василя Капніста Великій Обухівці відбулися урочистості з нагоди відкриття пам'ятника поетові й громадському діячеві, спорудженого за проєктом харківського студента Сергія Лінника коштом заснованого в 2007 році нащадками давнього роду Капністів «іменного» фонду за сприяння районної та обласної влади[10]. На урочистих зборах згадували яскравий життєпис Василя Васильовича Капніста і відкрили йому погруддя.

20 травня 2015 року в Полтаві вулицю Іскровську було перейменовано на вулицю Василя Капніста[11].

2015 року в місті Дніпро вулицю Комітетську перейменували на вулицю Василя Капніста.

2016 року в Сумах вулицю 26 Бакинських комісарів перейменували на вулицю Василя Капніста.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та примітки[ред. | ред. код]

  1. Капнист, Василий Петрович // Русский биографический словарьСПб: 1897. — Т. 8. — С. 478–479.
  2. Капнист, Василий Петрович // Военная энциклопедияСПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1913. — Т. 12. — С. 363.
  3. а б В. Саитов Капнист, Василий Васильевич // Русский биографический словарьСПб: 1897. — Т. 8. — С. 475–478.
  4. В. П. Колосова. [Капніст Василь Васильович] // Українська Літературна Енциклопедія. Т. 2: Д-К. — С. (1988). 576 стор.: С. 399—417 (html версія [Архівовано 7 травня 2021 у Wayback Machine.])
  5. Vasily Kapnist [Архівовано 30 вересня 2019 у Wayback Machine.] // The Oxford Encyclopedia of Theatre and Performance. Oxford: Oxford University Press. 2003. 1618 pp. ISBN 9780198601746 (англ.)
  6. Роман Пуйда. Історія української культури: конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей і форм навчання [Архівовано 2 березня 2021 у Wayback Machine.]. Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2017. 160 стор.: С. 73
  7. Тарас Дишкант. «Історія русов»: пошуки автора. day.kyiv.ua/uk. 13 жовтня, 2006
  8. Пузиківська сільська рада [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]  — офіційний сайт Глобинської районної ради
  9. Забутий патріот Капніст » СУРМА. СУРМА (укр.). Процитовано 10 вересня 2023. 
  10. Неїжмак Василь Тому, хто повстав проти рабства У рідному селі Василя Капніста видатному землякові відкрили пам'ятник [Архівовано 29 вересня 2009 у Wayback Machine.] // «Україна Молода», № 204 за 30 жовтня 2008 року
  11. ПРО ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ТОПОНІМІЧНИХ НАЗВ, ДЕМОНТАЖ МЕМОРІАЛЬНИХ ДОЩОК ТА ЗОБРАЖЕНЬ КОМУНІСТИЧНОЇ СИМВОЛІКИ У МІСТІ ПОЛТАВІ'. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 29 травня 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]