Карпюк Микола Андронович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Карпюк.
Микола Карпюк
Ім'я при народженні Микола Андронович Карпюк
Народився 21 травня 1964(1964-05-21) (59 років)
Великий Житин, Рівненська область, Українська РСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність громадсько-політичний діяч
Партія УНА-УНСО

Мико́ла Андро́нович Карпю́к (нар. 21 травня 1964, с. Великий Житин, Рівненська область, УРСР) — український громадський та політичний діяч, співзасновник УНА-УНСО. Учасник конфлікту у Придністров'ї, грузино-абхазького конфлікту, акції Україна без Кучми, Помаранчевої революції та Революції гідності.

У березні 2014 року затриманий при в'їзді до Росії, де утримувався під вартою за сфабрикованими звинуваченнями у злочинах проти федеральних військ, скоєних у ході першої чеченської війни. У травні 2016 року засуджений до 22,5 років ув'язнення[1]. Російська правозахисна організація «Меморіал» визнала Миколу Карпюка разом зі Станіславом Клихом політв'язнями[2]. 7 вересня 2019 року звільнений в рамках обміну між Україною і РФ[3].

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 21 травня 1964 року у селі Великий Житин на Рівненщині. Після здобуття середньої освіти працював токарем на рівненському заводі «Газотрон». Протягом 1982—1984 років проходив строкову військову службу. По завершенні служби в армії повернувся до Рівного, де працював за фахом токарем на місцевому льонокомбінаті (1984—1985), заводі тракторних запчастин (1985—1986) та «Газотроні» (1986—1990). Працював журналістом у газеті «Наша справа».

Політична діяльність[ред. | ред. код]

У 1989 році вступив в Українську гельсінську спілку. З 1990 року очолював рівненську обласну організацію Спілки незалежної української молоді. Був головою Рівненської обласної організації Української національної асамблеї. 19 серпня 1991 року сформував і став командиром першого загону Української національної самооборони.

У 1992—1993 роках брав участь у Придністровському конфлікті на боці ПМР. Очолював делегацію УНСО на перемовинах з ПМР, після чого очолив перший добровільчий загін, який долучився до конфлікту. Згодом став начальником Штабу УНСО ПМР.

В липні 1993 року змінив на посаді командира добровольчого корпусу "Арго" Валерія Бобровича. Добровольчий корпус УНСО "Арго" брав участь у війні в Абхазії на боці Грузії. Микола Карпюк був нагороджений владою Грузії орденом Вахтанга Горгасалі ІІІ-го ступеня.

26 грудня 1997 року зареєстрував у м. Рівне обласний осередок партії "Українська національна асамблея", перейменований у 2014 році в ГО "Рівненська обласна організація політичної партії Правий Сектор" (знятий з реєстрації 6 лютого 2018 року).

Брав участь у парламентських виборах 1998 та 2002 років за списками Української національної асамблеї (номер 13 та 1 відповідно), проте до Верховної Ради обидва рази партія не пройшла[4].

У 2000—2001 роках брав участь в акції «Україна без Кучми», через що був арештований та засуджений до п'яти років ув'язнення[5]. Вийшов із в'язниці у 2004 році[6].

У жовтні 2015 року Європейський суд з прав людини виніс рішення, відповідно до якого держава Україна має виплатити Миколі Карпюку компенсацію в розмірі 3 тис. євро через порушення його прав під час розгляду справи про події 9 березня 2001 року[5]. Після звільнення відігравав помітну роль у керівництві УНА—УНСО, був заступником голови партії Юрія Шухевича.

Під час Помаранчевої революції керував підрозділами УНСО, які підтримали Віктора Ющенка.

У 2005 році був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ-го ступеня.

Під час Євромайдану приєднався до Правого сектору[6]. Брав активну участь у відбитті Штурму Євромайдану 11 грудня, протистоянні на вул. Грушевського та вул.Інститутський.

Після Перемоги Револіції гідності став заступником керівника по політичному блоку "Правий сектор".

Викрадення[ред. | ред. код]

У березні 2014 року з ініціативи Правого сектору був направлений до Москви на переговори з особами з оточення Путіна для обговорення можливості скасування кримського референдуму, проте тодішній лідер Правого сектору Дмитро Ярош зазначає, що особисто він був проти цієї поїздки[7].

17 березня був затриманий при перетині російсько-українському кордоні у Чернігівській області[8] російськими прикордонниками, після чого був доправлений до Брянська, де разом з двома іншими затриманими утримувався в ізоляторі. 21 березня перевезений до СІЗО міста Єсентуки[7]. Під час перебування у СІЗО щодо нього застосовувалися тортури та шантаж[9][10].

До вересня 2015 року місце перебування Карпюка було невідомим: російський адвокат Ілля Новіков висловлював припущення про те, що Карпюк мертвий[11]. За повідомленням дружини, перша зустріч Миколи Карпюка з адвокатами відбулася 14 вересня 2015 року, до того ані захисники, ані українські консули до нього потрапити не могли[12].

Під час утримання під вартою щодо Карпюка застосовувалися тортури, зокрема, катування електричним струмом. Карпюка під час допитів та тортур тримали в одиночній камері розміром 1м2, забороняли спати вночі та протягом доби[13]. Під тортурами та погрозами російських правоохоронців викрасти і катувати дружину і сина Карпюка він змушений був взяти провину на себе[14]. В ув'язненні через докори сумління, що з нього вибили недостовірні покази на інших людей, вдався до спроби самогубства, намагаючись перерізати горло іржавим цвяхом, проте цю спробу попередили наглядачі[15].

7 вересня 2019 року був звільнений з російської в'язниці разом з іншими 34 українськими заручниками у ході обміну полоненими між Україною та Росією[16].

Кримінальна справа в Росії[ред. | ред. код]

Миколі Карпюку, разом з іншим затриманим у Росії українцем, Станіславом Клихом, були висунуті звинувачення в участі у бойових діях під час першої чеченської війни на боці Чеченської Республіки Ічкерія, а саме у створенні та керуванні загоном «Вікінг»[2], замаху на вбивство та вбивствах військовослужбовців Збройних сил Росії у 1994—1995 роках[17]. Звинувачення базувалися на показах засудженого до 24,5 років ув'язнення Олександра Малофєєва, який нібито був членом загону «Вікінг»; самі Клих та Карпюк заперечували відвідини Чечні до свого ув'язнення[18]. Серед фігурантів цих справ виявився і Арсеній Яценюк.[19]

26 травня 2016 року Верховний суд Чечні визнав Миколу Карпюка винним та засудив на 22,5 років ув'язнення. Адвокати Карпюка неодноразово заявляли про порушення під час розгляду справи їхнього підзахисного[1]. Разом з іншим фігурантом справи — Станіславом Клихом — Микола Карпюк підписав заяву про апеляцію на рішення суду[20], проте Верховний суд РФ залишив у силі вирок обом в'язням[21]. Після завершення судового процесу для відбування покарання Миколу Карпюка етапували до колонії у Владимирській області[22]; наприкінці січня 2017 року стало відомо, що Карпюк перебуває у Владимирському централі[23].

У листопаді 2016 року Карпюк і Клих направили звернення до Міністерства юстиції України щодо їх переведення для відбування покарання до України[24]; крім того, захисники Карпюка і Клиха розпочали підготовку до подання позову до Європейського суду з прав людини[25].

Amnesty International назвала судовий процес над Миколою Карпюком та Станіславом Клихом «пародією на правосуддя»[26].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений. Дружина — Олена, син — Тарас[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б У Росії українцям Карпюку і Клиху дали 22,5 і 20 років. BBC Україна. 26 травня 2016. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 27 травня 2016.
  2. ↑ а б «Мемориал» считает граждан Украины Николая Карпюка и Станислава Клыха политзаключенными. Мемориал. 17 лютого 2016. Архів оригіналу за 3 серпня 2016. Процитовано 17 травня 2016.(рос.)
  3. ↑ Українські в'язні повернулися. Хто серед них? Повний список. BBC News Україна. 07.09.2019. Архів оригіналу за 21 червня 2021. Процитовано 7 вересня 2019.
  4. ↑ Карпюк Микола Андронович. Центральна виборча комісія України. Архів оригіналу за 7 березня 2017. Процитовано 6 березня 2017.
  5. ↑ а б ЄСПЛ зобов'язав Україну виплатити 11 тис. євро Карпюку і ще двом членам УНА-УНСО. РБК-Україна. 6 жовтня 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2016. Процитовано 17 травня 2016.
  6. ↑ а б в Украинские заложники Путина поименно. Гордон. Архів оригіналу за 17 березня 2016. Процитовано 17 травня 2016.(рос.)
  7. ↑ а б Микола Карпюк, якого тримають в СІЗО в Росії, розповів, хто його відправив у Москву. Дзеркало тижня. 2 жовтня 2015. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 17 травня 2016.
  8. ↑ Суд у Грозному дискредитує захист Карпюка та Клиха – правозахисники. Радіо Свобода. 23 квітня 206. Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 17 травня 2016.
  9. ↑ Карпюк в останньому слові заявив, що його синові погрожували тортурами. Українська правда. 17 травня 2016. Архів оригіналу за 18 травня 2016. Процитовано 17 травня 2016.
  10. ↑ Українського консула вперше пустили до ув'язнених у Чечні Клиха та Карпюка. УНІАН. 27 жовтня 2015. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 17 травня 2016.
  11. ↑ Адвокат: Українця Карпюка, заарештованого в РФ, можливо, вже немає серед живих. Українська правда. 14 травня 2015. Архів оригіналу за 16 травня 2015. Процитовано 17 травня 2016.
  12. ↑ Адвокат: Карпюк і Клих налаштовані боротися. BBC Україна. 16 вересня 2015. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 17 травня 2016.
  13. ↑ Карпюк розповів, як його та Клиха катували російські тюремники. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 10 вересня 2019.
  14. ↑ Оксана Руда (3 жовтня 2015). Ідеолог «Правого сектора» Карпюк розповів про тортури в російському СІЗО. Zaxid.net. Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 29 травня 2018.
  15. ↑ Український в'язень в РФ Микола Карпюк розповів, як хотів убити себе іржавим цвяхом. Zaxid.net. 3 жовтня 2015. Архів оригіналу за 17 лютого 2017. Процитовано 29 травня 2018.
  16. ↑ Обмін полоненими: Список українців. Українська правда. 7 вересня 2019. Архів оригіналу за 9 вересня 2019. Процитовано 7 вересня 2019.
  17. ↑ Справа Карпюка-Клиха: сторона обвинувачення просить присяжних ухвалити «обвинувальне рішення». Радіо Свобода. 17 травня 2016. Процитовано 17 травня 2016.
  18. ↑ Святослав Хоменко (19 травня 2016). Обвинувачені у Чечні Карпюк і Клих: що далі?. BBC Україна. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
  19. ↑ Російський суд залишив чинним вирок Клиху та Карпюку. Архів оригіналу за 17 березня 2017. Процитовано 12 березня 2019.
  20. ↑ Карпюк і Клих підписали заяву про подачу апеляції на вирок суду в Чечні. Радіо Свобода. 26 травня 2016. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 27 травня 2016.
  21. ↑ Верховний суд Росії залишив у силі вирок Карпюку і Клиху. Радіо Свобода. 26 жовтня 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
  22. ↑ У Росії етапували засудженого Карпюка. Дзеркало тижня. 6 грудня 2016. Архів оригіналу за 7 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2016.
  23. ↑ Карпюк знайшовся у "Володимирському централі". Дзеркало тижня. 28 січня 2017. Архів оригіналу за 28 січня 2017. Процитовано 30 січня 2017.
  24. ↑ Клых и Карпюк направили в Минюст Украины обращения о переводе. Левый берег. 29 листопада 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2016.(рос.)
  25. ↑ Карпюк і Клих подали документи для позову в ЄСПЛ. BBC Україна. 16 листопада 2016. Архів оригіналу за 8 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
  26. ↑ Росія: Станіслав Клих та Микола Карпюк стали жертвами пародії на правосуддя. Amnesty International Ukraine. 27 жовтня 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карпюк_Микола_Андронович&oldid=40157393