Катерина Арагонська — Вікіпедія

Катерина Арагонська ісп. Catalina de Aragón англ. Catherine of Aragon
Офіційний портрет Катерини Арагонської, 1525
королева-консорт Англії
11 червня 1509 — 7 січня 1536
Коронація:	24 червня 1509
Монарх:	Генріх VIII
Попередник:	Єлизавета Йоркська
Наступник:	Анна Болейн
Ім'я при народженні:	ісп. Catalina de Aragon y Castilla
Народження:	16 грудня 1485(14851216) Архієпископський палац, м. Алькала-де-Енарес, Іспанія
Смерть:	7 січня 1536 Кімболтонський замок, графство Кембриджшир, Англія
Причина смерті:	рак серцяd
Поховання:	Собор Святого Петра, абатство Пітерборо, Англія
Країна:	Кастилія, Арагон → Англія
Релігія:	Християнство (Католицтво)
Рід:	Трастамара (за фактом народження) Тюдор (у шлюбі)
Батько:	Фердинанд II Арагонський
Мати:	Ізабелла I Кастильська
Шлюб:	1 Артур (принц Уельський) 2 Генріх VIII (король Англії)
Діти:	від другого шлюбу: 1 Дочка 2 Генріх 3 Син 4 Генріх 5 Марія 6 Дочка
Автограф:
Медіафайли у Вікісховищі

Катери́на Араго́нська (ісп. Catalina de Aragón, кат. Caterina d'Aragó, англ. Catherine of Aragon; нар. 16 грудня 1485(14851216) — пом. 7 січня 1536) — королева Англії, регент. Інфанта, донька іспанського короля Фернандо II та Ізабелли Кастильської. Для зміцнення союзу Іспанії з Англією видана за Артура, принца Уельського, старшого сина англійського короля Генріха VII. Після його смерті видана за його молодшого брата Генріха VIII. Народила Марію І Тюдор, майбутню англійську королеву, відому як «Кривава Мері». Але через відсутність здорових синів після понад 20 років шлюбу Генріх VIII з нею розлучився. Відмова Папи Римського Климента VII анулювати законний шлюб стала головною причиною розриву Англії з римсько-католицькою церквою і дала поштовх виникненню англіканства.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство, юність та перший шлюб[ред. | ред. код]

Народилася 16 грудня 1485 року в палаці архієпископа міста Алькала-де-Енарес в Іспанії четвертою донькою іспанського короля Фернандо II Арагонського і королеви Ізабелли I Кастильської з династії Трастамара. Ім'я отримала на честь прабабусі, англійської принцеси Катерини з роду Ланкастерів, дочки Джона Гентського. Катерину хрестили в місцевій церкві, яка нині називається Кафедральний собор Святих дітей.

Коли Катерині було три роки, її заручили з дворічним Артуром, принцом Уельським, старшим сином Генріха VII. Шлюбний союз старшого сина англійського короля з іспанською інфантою, представницею династії Трастамара, підсилював законність претензій Тюдорів на англійський престол. Для Іспанії цей шлюб був вигідний для боротьби з одвічним суперником — Францією. 27 вересня 1501 року 16-річна інфанта прибула в Англію і стала дружиною 14-річного спадкоємця англійського престолу. Катерина була невисокого зросту, з довгим рудим волоссям, блакитними очима і білою шкірою з легким рум'янцем^[1]. Артур захворів на англійську пітницю і 2 квітня 1502 року, за рік після весілля, помер, не залишивши спадкоємця. Через 10 місяців після смерті Артура, під час пологів померла його мати, королева Єлизавета, яка народила дівчинку.

Вдівство[ред. | ред. код]

Після смерті Артура іспанський король почав вимагати у Генріха повернення виплаченої частини посагу доньки і вдовиного права на одну третину доходів від Уельсу. Англійський король змушений був підписати новий договір про шлюб (23 червня 1503 року). Згідно з ним, Катерина заручалася з молодшим сином короля — 12-річним Генріхом. Іспанка при цьому відмовлялася від свого вдовиного майна, оскільки отримувала аналогічне забезпечення після другого шлюбу. Обвінчатися з Генріхом Катерина мала після досягнення майбутнім королем 15-ліття.

Але весілля Катерині довелося чекати шість років. Весь цей час вона жила в невизначеності. У неї не було нічого, крім титулу принцеси-вдови, невеликого, майже злидарського утримання (за королівськими мірками) і почту, який складався винятково із дворян-іспанців, які приїхали в Англію разом із нею. Король Англії не поспішав з одруженням сина і шкодував грошей на утримання молодої вдови, як і її батько Фердинанд. Катерина майже ні з ким не спілкувалася. Мати принцеси — королева Ізабелла — невдовзі померла, а сестра Іоанна, з якою вона дружила, з часом зовсім перестала писати листи.

Порятунок принцеса бачила в зреченні від мирської суєти і зверненні до Бога: у 20 років Катерина поринула у суворий аскетизм — постійні пости і меси. Придворні, побоюючись за її життя, написали листа Папі Римському. Від нього прийшов наказ припинити самокатування, оскільки воно могло бути небезпечним для життя і зашкодити здатності Катерини до материнства.

Другий шлюб[ред. | ред. код]

Переговори щодо шлюбу принцеси-вдови і спадкоємця престолу пожвавилися після смерті Генріха VII. Катерина стала королевою Англії через два місяці після сходження на престол Генріха VIII. Існує кілька версій, чому молодий король одружився з удовою свого брата (адже Катерина була старша за нього на шість років). Приводять і політичні мотиви, і можливу закоханість Генріха, і спробу замінити нею свою покійну матір^[1].

Скромне, закрите для сторонніх вінчання відбулося 11 червня 1509 року у францисканській церкві в Гринвічі. Однак спочатку Генріху довелося одержати дозвіл Папи Римського Юлія II, оскільки церковний закон забороняв шлюби між близькими родичами — вдова брата формально прирівнювалася до сестри. На шлюб тепер вже короля і принцеси-вдови Папа дав спеціальний дозвіл.

24 червня 1509 року Генріха і Катерину коронували. На відміну від вінчання, коронація була пишна. Катерина вийшла з лондонського Тауера в сукні з білого атласу із золотим шиттям: білий колір символізував цноту. Густе каштанове волосся стримувалося всипаною камінням діадемою і прикривало спину. Фрейліни теж вбралися в біле. Носилки королеви тягнули двоє білих коней. Генріх, який їхав попереду, був одягнений у малиновий оксамит і золоту парчу.

Фрей Дієго Фернандес, іспанський чернець при англійському дворі, описував Катерину в цей період як «найпрекраснішу істоту у світі»^[1].

Низка трагічних пологів[ред. | ред. код]

Генріх і Катерина були багато в чому схожі: здобули однакову освіту, любили вбрання і розваги, гарно їздили верхи і захоплювалися полюванням^[2]. У той же час, Катерина була спокійною, врівноваженою і набожною, Генріх — пристрасним і неспокійним^[2].

Про першу вагітність королеви було оголошено в червні, невдовзі після вінчання. На новорічні свята Генріх переніс двір у Ричмондський палац і святкував там Різдво, очікуючи народження сина. Однак пологи були передчасними. 31 січня з'явилася мертвонароджена дівчинка. У листі батьку Катерина говорила, що народження мертвої дитини «вважається в цій країні великою бідою»^[3]. Передбачаючи гнів Фердинанда, вона просила:

Благаю Вашу Високість не кидатися на мене з докорами! Не моя це провина, а воля Господня[3].

Навесні 1510 року королева знову була вагітна. У цей час Генріх захопився сестрою Едварда Стаффорда, герцога Бекінгема, яка жила при дворі разом з чоловіком. Про це незабаром стало відомо. Катерина теж знала про зраду чоловіка. Герцог і король посварилися — ображений Бекінгем залишив двір, а королівську коханку відправив у монастир.

Принц Генріх з'явився на світ 1 січня 1511 року, тому його назвали «новорічним хлопчиком». З приводу народження спадкоємця Генріх влаштував велике свято і лицарський турнір, але дитина була слабка і через кілька тижнів — 22 лютого — померла. За словами одного з сучасників, Генріх «з вигляду не виявляв свого трауру, але королева, як те і властиво жінці, страждала»^[3].

Через два роки після смерті «новорічного хлопчика» Генріх вирішив воювати з Францією. Регентом залишив Катерину. Користуючись відсутністю короля, шотландські лорди на чолі з Яковом IV перейшли кордон з Англією. Але 9 вересня 1513 року були розгромлені на пагорбах під Флодденом. Яків був вбитий. Катерина пишалася цією перемогою, і незабаром король одержав від неї подарунок — закривавлену сорочку шотландського короля.

Через тиждень після битви Катерина народила мертвого хлопчика, а через рік з гаком — ще одного, який за кілька днів помер. Королеві було майже тридцять.

Народження доньки[ред. | ред. код]

Наступна вагітність проходила нормально. 18 лютого 1516 року Катерина народила дівчинку, яку назвали Марією. На відміну від попередніх дітей, вона пережила небезпечні перші тижні й була здоровою. З цього приводу Генріх сказав венеційському послу:

Ми обидва все ще молоді. Якщо цього разу Бог послав нам дочку, то, Його милістю, у нас будуть і сини[3].

Народилася майбутня королева Марія I Тюдор під час трауру. Напередодні, 22 січня, помер батько Катерини — іспанський король Фернандо II.

Побоюючись епідемій, які виникали тоді по країні, король і королева перші два роки життя Марії переїжджали з палацу в палац^[4]. Для збереження здоров'я дівчинки почет принцеси повинен був молитися за неї і носити її кольори — зелений і блакитний^[4].

Після народження Марії Катерина ще раз завагітніла і народила дівчинку, яка прожила лише тиждень. Розчарований Генріх уклав договір з королем Франції: коли дофіну Франції виповниться 14 років, його донька Марія вступить з ним у шлюб. А якщо у самого Генріха не буде спадкоємців чоловічої статі, королевою після нього стане донька. Але Генріх сумнівався, що жінка зможе керувати країною, а Англія зможе перейти під владу Франції.

У цей час король захопився фрейліною Катерини Єлизаветою Блаунт. Згодом вона народила від нього сина — Генрі. У 1525 році король дав йому титул герцога Ричмонда.

Незаконне анулювання шлюбу[ред. | ред. код]

У 1527 році Генріх вирішив розлучитися з Катериною, якій було вже 42 і яка перенесла 4 тяжких пологів та народила доньку. Він наполягав на анулюванні шлюбу, мотивуючи це неспроможністю дружини народити здорового сина. Релігійний мотив також впливав на дії Генріха, який був людиною глибоко набожною та до того ж отримав солідну теологічну освіту — до смерті його старшого брата його готували до кар'єри єпископа. Генріх вважав, що неспроможність народити здорового хлопчика була карою Божою за порушення заборони на одруження із вдовою брата, навіть незважаючи на папський дозвіл. Але проти розлучення виступив племінник Катерини Карл V Габсбург — король Іспанії. Під його тиском Папа Римський Климент VII не дав дозволу на анулювання шлюбу. Крім того, у нього був і власний мотив. Розлучити подружжя було все одно, що визнати невірним папський дозвіл на шлюб між Генріхом і Катериною, що суперечило б традиції (через кілька століть оформленій як догмат Католицької церкви) про непомильність Папи. Але Генріх наполягав — він мав роман з молодою фрейліною Анною Болейн.

Наприкінці 1528 року король велів Катерині залишити двір, хоча й дав їй 200 осіб прислуги та 30 фрейлін^[5]. 21 червня 1529 року відбулося перше засідання суду над королевою. Тридцять сім свідків (майже всі — рідні або прихильники Анни Болейн) звинуватили Катерину в подружній невірності; духовні особи згадували про кровозмішення, оскільки Катерина була вдовою одного брата, а вийшла за іншого^[3]. Катерина Арагонська тоді заявила:

…я протягом двадцятирічного шлюбу була вірна чоловікові і володареві, це він може підтвердити і сам. Шлюб наш був дозволений Святим Отцем — Папою саме тому, що я не розділяла ложа зі старшим братом короля, а чистою дівою, зі спокійною совістю пішла з ним до вівтаря. Відповідати згодою на пропозицію піти в монастир я не можу доти, доки не отримаю відповіді від рідних моїх з Іспанії і від його святійшості з Риму[3].

Таким чином Катерина доводила, що її шлюб із Генріхом є законним перед Богом навіть без папської диспенсації, тому що шлюб із принцом Артуром не був консумований, а значить — був все одно що нечинним. У відповідь королівські свідки приводили спогади про те, що покійний принц Артур стверджував, що мав подружні стосунки із Катериною.

У 1530 році члени Палати Лордів англійського парламенту звернулися з листом до Папи Римського з проханням дати дозвіл на розлучення короля. Але Папа був непохитний.

У 1532 році на зустрічі в Булоні з Франциском I Генріх VIII представив йому Анну Болейн як наречену. Французький король люб'язно обійшовся з колишньою фрейліною своєї дружини і сестри — майбутньою королевою; подарував їй дорогоцінний діамант і обіцяв своє клопотання перед Папою Римським щодо її шлюбу з англійським королем^[3]. Після повернення до Англії Генріх, не чекаючи Папського дозволу, 14 листопада таємно повінчався з уже вагітною Анною Болейн (за іншою версією, вони обвінчалися ще 25 січня^[5]).

Ці роки були для Катерини найважчими. Король розлучив її з донькою, віддалив від неї найвідданіших людей, наповнив почет шпигунами, відібрав коштовності й віддав їх своїй коханці^[5], яка тепер жила в покоях королеви.

За дорученням короля 23 травня 1533 року архієпископ Кентерберійський Томас Кранмер оголосив шлюб між Катериною і Генріхом недійсним, а через п'ять днів Анна Болейн була визнана законною дружиною і коронована. За це і Томас Кранмер, і Генріх VIII у липні були відлучені папою Климентом VII від церкви, що стало початком розриву англіканської церкви з Ватиканом. У 1533 році, за розпорядженням короля, англійський парламент видав закон про незалежність Англії від Папи в церковних справах. Верховенство в англійській церкві перейшло до короля, який в 1534 році формально і урочисто оголосив себе її головою.

Останні роки[ред. | ред. код]

Після розлучення Катерині Арагонській залишили титул принцеси Уельської. В офіційних документах її почали називати «принцесою Уельською у вдівстві», тобто вдовою Артура. Але народ її не забув. На вулицях Лондона з'явилися пасквілі та листівки, які паплюжили Анну Болейн. Люди вважали її причиною нещасть своєї улюбленої королеви Катерини^[6]. Суддям і поліцейським було наказано карати кожного, хто буде погано говорити про нову дружину короля^[6].

Катерина цього шлюбу і далі не визнавала. Вона продовжувала називати себе королевою і на всі погрози відповідала, що саме вона — законна дружина короля Англії, чим прирекла себе на заслання. Її кілька разів перевозили із замку в замок, не давали бачитися з донькою, обмежили в прислузі — залишилось лише три фрейліни, пів дюжини покоївок і кілька відданих іспанців, які доглядали за господарством. Останнім її прихистком була невелика кімната в замку Кімболтон, у графстві Кембриджшир, вікна якої виходили на запущений фортечний рів і мисливський парк. Проте Катерина все ще любила короля. У листах Папі Римському благала не забувати про Генріха та Марію. А до кінця своїх днів підписувала листи «Катерина, нещасна королева»^[7].

У 1535 році Катерина Арагонська захворіла, як потім стало відомо — невиліковно. 6 січня 1536 року вона відчула, що помирає. Але встигла надиктувати заповіт, за яким усі гроші, які мала, залишала своїм близьким. Дочці заповіла свої хутра та золоте намисто, що входило до її посагу, привезеного з Іспанії. Також написала останнього листа до Генріха, в якому благала не забувати доньку, нагадувала про своє законне становище і говорила, що все ще любить його:

Час моєї смерті наближається, і ніжна любов, що я маю до вас, змушує мене довіритися вам та нагадати кількома словами про здоров'я та безпеку вашої душі, яку ви маєте поважати більш за всі земні справи та більше за потребу наповнювати ваше тіло їжею, та за яку ви кидали мене у численні лиха та себе у численні турботи. З мого боку, я вибачаю вам все і благаю Бога, щоб він вибачив вас також. Що стосується іншого, я довіряю вам свою доньку Мері, заклинаючи вас бути добрим батьком для неї, як я раніше й бажала. Я прошу вас також, задля моїх фрейлін, дати їм партнерів для шлюбу, що не так багато — їх лише три. Решті моїх слуг я прошу виплатити платню, що їм належить, та на один рік уперед, щоб вони не опинилися у нужді. Останнє, я клянуся, що мої очі бажають вас понад усі речі... Королева Катерина[3]. Оригінальний текст (англ.) The hour of my death now drawing on, the tender love I owe you forceth me, my case being such, to commend myself to you, and to put you in remembrance with a few words of the health and safeguard of your soul which you ought to prefer before all worldly matters, and before the care and pampering of your body, for the which you have cast me into many calamities and yourself into many troubles. For my part, I pardon you everything, and I wish to devoutly pray God that He will pardon you also. For the rest, I commend unto you our daughter Mary, beseeching you to be a good father unto her, as I have heretofore desired. I entreat you also, on behalf of my maids, to give them marriage portions, which is not much, they being but three. For all my other servants I solicit the wages due them, and a year more, lest they be unprovided for. Lastly, I make this vow, that mine eyes desire you above all things. Katharine the Queen

Померла Катерина Арагонська 7 січня 1536 року. Відразу після її смерті з'явилися наполегливі чутки про те, що Катерину отруїли: або за наказом Анни Болейн, або короля. Під час розтину тіла для бальзамування виявилося, що її серце почорніло і на ньому утворився дивний наріст^[8]. Посилалися також на те, що, дізнавшись про смерть екскоролеви, Анна Болейн влаштувала бал, повелівши, щоб всі присутні були одягнені в жовті кольори радості. Але, на думку інших дослідників, оскільки жовтий колір був кольором трауру в Іспанії, Генріх і Болейн насправді віддали данину пошани покійній^[6]. Сучасні медичні фахівці вважають, що знебарвлення її серця та наріст зумовлені не отруєнням, а раком серця, чого тоді не було зрозуміло^[9].

Поховання[ред. | ред. код]

Катерина Арагонська хотіла, щоб її поховали в монастирі ордена францисканців. Але за кілька років до того орден був заборонений, тому її бажання не здійснили. Поховали екс-королеву в абатстві Пітерборо, через два тижні після смерті. Доньці Марії не дозволили бути присутньою на похоронах матері; не віддав останню шану їй і сам король^[6].

Через чотири місяці після Катерини, 19 травня 1536 року Анна Болейн була страчена за наказом короля. Після Болейн у Генріха було ще чотири дружини — Джейн Сеймур, Анна Клевська, Катерина Говард і Катерина Парр.

Катерині Арагонській, єдиній з усіх шістьох дружин короля, вдалося дожити до 50-річного віку. Її могила знаходиться в Соборі Святого Петра в місті Пітерборо, графство Кембриджшир. Гробниця прикрашена квітами гранату — геральдичним символом іспанської принцеси. Незважаючи на те, що Катерину ховали як вдову принца Уельського, на її могилі написано: «Катерина Арагонська, королева Англії», а також нанесені слова:

Королева, яку англійський народ любив за відданість, благочестя, мужність і вміння співчувати[10].

Діти[ред. | ред. код]

Вплив[ред. | ред. код]

• Вважається, що саме Катерина ввела в моду квадратний виріз на сукнях, який не втрачав популярності при англійському дворі ще протягом 60 років.
• Катерина також ввела в моду манеру вишивання, яку називали «іспанська робота», а пізніше — «чорна вишивка». Ця техніка була популярна в Іспанії в XV–XVI столітті, поширившися по країні під впливом мавританської цивілізації (маври Північної Африки панували на території Іспанії понад 800 років; вигнали з півострова їх в 1492 році король Фердинанд і королева Ізабелла, батьки Катерини Арагонської). За 24 роки царювання іспанської інфанти на англійському престолі ця манера вишивання отримала визнання при дворі і залишалася в моді ще протягом 125 років^[11]. Коли в 1533 році Генріх розлучився з Катериною, Іспанія і все іспанське виявилися в немилості, термін «іспанська робота» був з часом замінений на «чорна вишивка».

Образ у мистецтві[ред. | ред. код]

У музиці[ред. | ред. код]

• Дослідники припускають, що баладу «Час в хорошій компанії» (англ. «Pastime with Good Company»), яка стала англійською народною піснею, Генріх присвятив Катерині Арагонській.
• Британський музикант, учасник рок-гурту «Yes» Рік Уейкман як сольний виконавець в 1973 році створив альбом, присвячений шести королевам — «Шість дружин Генріха VIII» (англ. «The Six Wives of Henry VIII»). Одна з композицій альбому називається «Катерина Арагонська» (англ. «Catherine of Aragon»).
• Карен Сміт Емерсон записала альбом «Неспокійне серце» (англ. «The Unquiet Heart»), де представлені передсмертні слова шести королев.

У скульптурі[ред. | ред. код]

• Біля села Амптхілл, недалеко від замку Кімболтон, останнього притулку Катерини в засланні, встановлено пам'ятник королеві — десятиметрову стелу, увінчану мармуровим хрестом. Побудували її на замовлення лорда Оссорі. На пам'ятнику є епітафія:

У давні дні виднілися тут вежі Амптхілла,
Жалібний притулок скривдженої королеви;
Тут текли її чисті, але марні сльози,
Тут осліплена затятість утримувала її довгі роки.
Але Свобода замайоріла на її осяйному стязі,
І Любов помстилася за королівство, взяте в рабство священиками;
Від Катерининої кривди розійшлося народне просвітлення.
І світло Лютера від незаконного ложа Генрі.

Оригінальний текст (англ.)

In day's of old here Ampthill's towers were seen,
The mournful refuge of an injured Queen;
Here flowed her pure but unavailing tears,
Here blinded zeal sustain'd her sinking years.
Yet Freedom hence her radiant banner wav'd,
And Love aveng'd a realm by priests enslav'd;
From Catherine's wrongs a nation's bliss was spread.
And Luther's light from Henry's lawless bed.

• У 2007 році в іспанському місті Алькала-де-Енарес, де народилася Катерина Арагонська, їй встановили пам'ятник — у вигляді фігури королеви в повний зріст.

У літературі[ред. | ред. код]

• Ще за життя ім'я Катерини згадувалося в народних піснях і поемах. Англійський гуманіст сер Томас Мор прославляв її у віршах, написаних з нагоди коронації Генріха і Катерини^[12]. Іспанський філософ Хуан Луіс Вівес присвятив королеві трактат «Про виховання християнської жінки»^[13].
• Згадується Катерина Арагонська і в багатьох художніх книгах — романах, хроніках, поемах, п'єсах, але майже скрізь — як другорядний персонаж. Один з перших відомих образів королеви (через 87 років після її смерті) створив Шекспір. Катерина Арагонська з'являється в його п'єсі-хроніці 1623 року «Генріх VIII». У драмі зображений суд над Катериною. Шекспірівська королева — вірна і чесна жінка, на яку звели наклеп і яку не зрозуміли. Вона з гідністю несе тягар несправедливості і вмирає страждальницею, яка до останнього подиху зберегла душевну стійкість, благородство і милосердя^[14]. Катерина представлена найблагороднішою особою у всій п'єсі^[14].
• У 2002 році англійська письменниця Філіппа Грегорі видала роман-бестселер «Ще одна з роду Болейн», який оповідає про драматичну долю сестер Болейн — Мері та Анни. Катерині Арагонській в ньому відведено незначне місце. Ця книга лягла в основу двох фільмів (один вийшов у 2003 році, другий — у 2008).

У кіно[ред. | ред. код]

• На екрані вперше персонаж Катерини Арагонської був представлений актрисою Віолет Ванбру в 1911 році в короткометражній екранізації п'єси Шекспіра «Генріх VIII».
• У 1920 році образ королеви втілила Гедвіга Паулі-Вінтерштейн у німецькому німому фільмі «Анна Болейн».
• У британській пригодницькій мелодрамі «Меч і троянда» 1953 року роль Катерини виконала Розалі Кратчлі.
• У 1969 році в британському фільмі режисера Чарльза Джерротта «Анна на тисячу днів» Катерина Арагонська фігурує як другорядна персонажка (грецька акторка Ірині Паппа). Роль Генріха виконав Річард Бартон, а Анни Болейн — Женев'єва Бюжольд.
• У британській екранізації 1972 року «Генріх VIII і його шість дружин» режисера Уоріса Хусейна роль Катерини зіграла британська акторка Френсіс Кука, а короля — Кіт Мічелл. Фільм розділений на шість частин, і кожна розповідає історію однієї з дружин.
• У 2003 році, в британській телевізійній адаптації однойменного роману Філліппи Грегорі «Ще одна з роду Болейн» в епізодичній ролі Катерини з'являється Іоланда Васкес.
• У драматичному британському міні-серіалі 2003 року «Генріх VIII» роль Катерини Арагонської зіграла Ассумпта Серна.
• У серіалі 2007–2010 років «Тюдори», який розповідає про роки правління короля Генріха VIII, в ролі Катерини з'являється Марія Дойл-Кеннеді. Вона — одна з основних героїнь впродовж перших двох сезонів (2007-2008).
• У останній екранізації роману Філіппи Грегорі «Ще одна з роду Болейн» (2008 рік) епізодична роль королеви Катерини дісталася Ані Торрент.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Слухати статтю · (інфо)

Цей звуковий файл був створений на основі версії статті від 23 грудня 2022 і не відображає зміни після цієї дати.

• Арагонська. Дочка королів, сестра королеви, дружина короля, мати королеви [Архівовано 14 січня 2017 у Wayback Machine.] // Сайт ЖЖ: livejournal.com (рос.)
• Генріх VIII. Історія життя. [Архівовано 23 травня 2012 у Wayback Machine.] // Сайт біографій. Історія життя великих людей: tonnel.ru (рос.)
• Катерина Арагонська. [Архівовано 27 вересня 2009 у Wayback Machine.]// Сайт з історії Великої Британії: 2uk.ru (рос.)
• Покірна і віддана Катерина Арагонська// Сайт про англійського короля — «Генріх VIII. Прокляття Тюдорів»: thecurseoftudor.ru (рос.)

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Comic Vine · The Trading Card Database · Королівська академія мистецтв · Національна портретна галерея (Лондон) Генеалогія та некрополістика FamilySearch Family Tree · Find a Grave · Genealogics.org · Geni.com · Kindred Britain · Родовід · castilla y aragon Roglo · Sejm-Wielki.pl · The Peerage · WeRelate · WikiTree Література та бібліографія Digitale Bibliotheek voor de Nederlandse Letteren · Index Theologicus · Lord Byron and his Times · WomenWriters · Віртуальна бібліотека імені Мігеля де Сервантеса Тематичні сайти discovery.nationalarchives.gov.uk · Early Modern Letters Online · SNAC · SNAC Словники та енциклопедії Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Оксфордський словник національних біографій · Хорватська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Britannica (11-th) · Brockhaus Enzyklopädie · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Gran Enciclopedia Aragonesa · Internetowa encyklopedia PWN · Lur Hiztegi Entziklopedikoan · Proleksis Encyclopedia · Treccanis Dizionario di Storia · Treccanis Enciclopedia Italiana · World History Encyclopedia Довідкові видання Британський музей · Alvin · Collaborative InterLingual Index · Collective Biographies of Women · Consortium of European Research Libraries · Deutsche Biographie · FemBio database · NNDB · SNAC · SNAC · WordNet · Французька Вікідія Нормативний контроль AAR: 12377859 · Autoritats UB: a1194875 · BAV: ADV12568399, ADV12568401, ADV12568404 · BLBNB: 000235208 · BNC: a11253940 · BNE: XX836028 · BNF: 14637587b · BPN: 32883962 · CANTIC: 981058614671006706 · FAST: 12168 · Freebase: /m/01_tz · GND: 118721135 · ISNI: 0000000066386533 · J9U: 987007259433505171 · LCCN: n50035812 · LIBRIS: 42gkqlrn3jgj8q5 · LNB: 000149538 · MAK: 9810631735405606 · N6I: vtls001104074 · NKC: jn20000700865 · NLA: 800186 · NLI: 000029310 · NLP: a0000001222623 · NTA: 118534971 · NUKAT: n2009155177 · RISM: people/30105959 · SDBM: 16656 · SELIBR: 349310 · SUDOC: 143302213 · VcBA: 495/62553 · VIAF: 13102140 · WorldCat: lccn-n50035812 · РНБ: 770211063

Ця стаття належить до вибраних статей Української Вікіпедії.