Керера — Вікіпедія

Керера
Батько	Сатурн
Мати	Рея або Опс
Брати, сестри	Веста, Плутон, Юпітер, Нептун і Юнона
Діти	Прозерпіна
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церера.

Кере́ра, Цере́ра (лат. Ceres) — римська богиня родючості та хліборобства, друга дочка Сатурна і Реї, ототожнювана з грецькою Деметрою. Єдина дочка Церери — Персефона, яка народилася від Юпітера.

Міф про Деметру (Кереру) і викрадення Персефони (Прозерпіни) ліг в основу Елевсинських містерій, поширених на узбережжі Середземного моря протягом понад 2000 років. За міфом, богиня-мати відмовляється давати їжу для людства, щоб розшукати викрадену дочку. Зрештою, злякавшись, що життя на Землі може припинитися, Юпітер наказує Плутону повертати молоду дружину до матері хоча б на якусь частину року.

Її зображували прекрасною матроною з фруктами в руках, бо вона вважалася покровителькою родючості.

Культ Церери[ред. | ред. код]

Римляни приписували Церері роль вдихання життя у насіння, тоді як богиня Теллус забезпечувала їх проростання, даючи хороші умови. Церері і Теллус приносилися однакові жертви і шанували їх під час одних і тих же свят рано навесні та перед збором врожаю.

Під час боротьби між патриціями і плебеями, плебеї особливо шанували саме Цереру. На честь Церери 493 р. до н. е. в Римі було встановлено окреме свято (цереалії) і споруджено храм. Ритуал культу залишився грецьким, жерці Церери також були греками. Цереалії відправляли тільки плебеї, яких патриції не допускали до урочистостей аристократичних родів. Відбувалися цереалії з 12 по 19 квітня. Храм поділявся на три частини: поряд із самою Церерою в ньому шанувалися також Лібер і Лібера.

Література[ред. | ред. код]

Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.
Циркин Ю. Б. Мифы Древнего Рима. — М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2000. — 560 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Церера // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 680.

Це незавершена стаття про божество.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.