Китайська гербологія — Вікіпедія

Сушені трави і частини рослин для китайської гербології на ринку Сіань

Китайська гербологія (спрощ.: 中药学; кит. трад.: 中藥學; піньїнь: zhōngyào xué) це теорія традиційної китайської терапії травами, на яку припадає більша частина лікувальних методів традиційної китайської медицини (ТКМ). A Журнал Nature описував ТКМ як "повною на псевдонауку", і відмітив, що це основна причина чому вона не стала основою багатьох ліків, оскільки більшість з таких методів лікування не мають логічного механізму дії.[1]

Термін гербологія вводить в оману в тому сенсі, що в той час як рослини є основним елементом, що використовується, в той час можуть застосовуватися і інші продукти, тваринного, людського, і мінерального походження. В Neijing вони також згадуються як 毒藥 [duyao], що означає токсин, отрута, або ліки. Unschuld вказує, що воно має ту саму етимологію що і грецьке слово фармакон, яке використовується в сучасному терміні 'фармацевтичний'.[2] Тому термін "лікарський" (замість трав'яний) зазвичай використовується при перекладі 药 (піньїнь: yào).[3]

Дослідження ефективності китайської трав'яною медицини часто виконувалися не якісно і затьмарені упередженістю.[4] Існують застереження щодо багатьох потенційно отруйних китайських трав.[5]

Історія[ред. | ред. код]

Китайська фармакопея

Китайські трави використовувалися століттями. Серед найперших літературних згадок є списки рецептів для конкретних захворювань, прикладом, яких є рукописи "Рецепти для 52 хвороб", знайдені в Мавандуї, і датуються віком в 168 до н.е.

Першим традиційно визнаним гербалістом був Шень-нун (神农, lit. "Divine Farmer"), міфічна богоподібна фігура, який за розповідями жив приблизно 2800 до н.е.[6] Він нібито спробував сотні трав і передав свої знання про лікарські і отруйні рослини фермерам. Його книга Shénnóng Běn Cǎo Jīng (神农本草经, Матеріальна медицина Шень-нуна) вважається найстарішою книгою в китайській гербальній медицині. Вона класифікує 365 різновидів коріння, трави, деревини, хутра, тварин і каміння і розділяє їх на три категорії гербальної медицини:[7]

  1. "Вища" категорія містить трави ефективні для лікування багатьох захворювань і здебільшого відповідають за збереження і відновлення балансу організму. Вони майже не мають несприятливі побічні дії.[7]
  2. Категорія, яка містить тонізуючі і каталізуючі засоби, споживання яких не повинно бути тривалим.[7]
  3. Категорія речовин, які зазвичай варто приймати в малих дозах, і лише для лікування окремих захворювань.[7]

Оригінальний текст матеріальної медицини Шень-нуна був втрачений; однак є збережені до наших днів переклади.[8] Вважають, що справжня дата походження збігається із кінцем західної династії Хан[6] (тобто, перше століття до н.е.).

Приготування[ред. | ред. код]

Відвари[ред. | ред. код]

Як правило, одна партія медикаментів готується у вигляді відвару із мінімум 9 до 18 речовин.[9] Деякі з них вважаються основними травами, деякі є допоміжними.[10] Деякі інгредієнти можуть додаватися в певному порядку, аби позбавити їх токсичності або побічних ефектів основних інгредієнтів, деякі потребують додаткових речовин, таких як каталізатори.

Китайські екстракти з трав[ред. | ред. код]

Китайські трав'яні екстракти, це трав'яні відвари які були конденсовані до гранульованого стану або форми пудри. Трав'яні екстракти, є більш стою формою для вжитку трав пацієнтами. Стандартом видобутку екстракту є 5:1, що означає що на одну частину маси сирої речовини, отримується одна частина маси екстракту.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Hard to swallow. Nature. 448 (7150): 105—6. 2007. doi:10.1038/448106a. PMID 17625521. Архів оригіналу за 16 Липня 2017. Процитовано 2 Травня 2017.
  2. ↑ Unschuld Paul U., Medicine in China: A History of Pharmaceutics, University of California Press, Berkeley, CA. 1986
  3. ↑ Nigel Wiseman; Ye Feng (1 серпня 2002). Introduction to English Terminology of Chinese Medicine. ISBN 9780912111643. Процитовано 10 червня 2011.
  4. ↑ Shang, A.; Huwiler, K.; Nartey, L.; Jüni, P.; Egger, M. (2007). Placebo-controlled trials of Chinese herbal medicine and conventional medicine comparative study. International Journal of Epidemiology. 36 (5): 1086—92. doi:10.1093/ije/dym119. PMID 17602184.
  5. ↑ Shaw D (2012). Toxicological risks of Chinese herbs. Planta Medica. 76 (17): 2012—8. doi:10.1055/s-0030-1250533. PMID 21077025.
  6. ↑ а б Shennong 神农. cultural-china.com. Архів оригіналу за 29 січня 2011. Процитовано 24 лютого 2011.
  7. ↑ а б в г Unschuld, Paul Ulrich (1986), Medicine in China, A History of Pharmaceutics, 本草, University of California Press.
  8. ↑ Du Halde J-B (1736): Description géographique, historique etc. de la Chine, Paris
  9. ↑ "Nach der Erfahrung des Verfassers bewegen sich in der VR China 99% der Rezepturen in einem Bereich zwischen 6 und 20 Kräutern; meist sind es aber zwischen 9 und 18,... ("According to the experience of the author, 99% of prescriptions in the PR of China range from 6 to 20 herbs; in the majority, however, it is 9 to 12,...") A seen at: Kiessler, (2005), p. 24
  10. ↑ "Innerhalb einer Rezeptur wird grob zwischen Haupt- und Nebenkräuter unterschieden. Bei klassischen Rezepturen existieren sehr genaue Analysen zur Funktion jeder einzelnen Zutat, die bis zu drei Kategorien (Chen, Zun und Chi) von Nebenkräutern differenzieren." ("Regarding the content of the prescription, one can differentiate between main herbs and ancillary herbs. For classical prescriptions, detailed analyses exist for each single ingredient which discriminate between up to three categories (Chen, Zun, and Chi) of ancillary herbs.") As seen at: Kiessler (2005), p. 25
  11. ↑ Chinese Herbal Extract FAQs https://www.evherb.com/for_patients/herb_faq.html [Архівовано 6 вересня 2012 у Wayback Machine.]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Китайська_гербологія&oldid=35055243