Климач Юрко Олександрович — Вікіпедія

Климач Юрко Олександрович
Народження 23 квітня 1896(1896-04-23)
Піски, Лохвицький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть не раніше 1944
Країна  УНР
Приналежність Армія УНР
Вид збройних сил Армія Української Народної Республіки
Звання  Підполковник
Війни / битви Перша світова війна
Перший Зимовий похід
Другий Зимовий похід
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
Хрест Симона Петлюри

Климач Юрко Олександрович (нар. 23 квітня 1896 село Піски Лохвицького повіту Полтавської губернії  УНР -† ? після 1944 року) — підполковник Армії УНР. Учасник Волинської повстанської групи

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у селі Піски Лохвицького повіту Полтавської губернії нині Лохвицького району Полтавської області[1]. Закінчив Уманське сільськогосподарське училище.

7 серпня 1915 року мобілізований та зарахований до 5-го запасного артилерійського дивізіону.

24 квітня 1916 року закінчив одну з Київських шкіл прапорщиків та був призначений у розпорядження командира 243-го запасного піхотного полку. Останнє звання у російській армії поручик.

Учасник Першого Зимового походу командир 2-го куреня Збірної бригади Київської дивізії.

У 1920 році командир 29-го куреня 10-ї бригади 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР, на чолі якого 04-19.11.1921 року брав участь у Другому Зимовому поході.

У своїх спогадах генерал М. Омелянович-Павленко писав

...Ніч з 23 на 24 пройшла спокійно, лише начальник застави, що була на ст. Борщах, доніс, що стацію зайняли 2 бронепотяги й один ешельон кінноти, що прийшли з Одеси. О 17-й годині 24 квітня москалі укрито ввійшли до с. Сінного, де спокійно стояв кінний полк. Почався бій на вулиці.......Все змішалося так, що не можна було розпізнати, де москалі, де наші — тільки було чути крики: "Товарищі! Єщо путь к Одессє нє отрєзан". У цей час кілька наших кіннотчиків понеслося в атаку на ворожу батарею і її захопили, а полковник Шраменко та підполковник Климач із кількома козаками (5-го полку) одразу повернули дві ворожі гармати й почали бити по тих, що відступали, з їхніх же гармат. Тут ми здобули великі трофеї — кулемети, гармати й великий обоз"
[2]

7 листопада 1921 року у бою за Коростень дістав поранення, внаслідок якого неправильно зрослися плече та рука[3][4].

Станом на 15 вересня 1922 року командир Збірної сотні 4-ї Київської стрілецької дивізії.

У 1923 році виїхав на еміграцію до Чехословаччини.

З 1928 року був заступником голови правління Товариства колишніх українських старшин у Чехії («Єднота бивалих українських достойников в Чехах»)[5].

У 1932 році закінчив агрономічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах. Згодом працював інженером.

Після 1945 року подальша доля невідома.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Климач Юрко Олександрович. Дещо про столиці, гетьманів... Громадський сайт "Чорнухи". Архів оригіналу за 4 Лютого 2015. Процитовано 04 лютого 2015 року.
  2. Омелянович-Павленко М. Марш армії в районі Ананьїв - Балта - ст. Любашівка в цілях витворення ситуаії на прорив через відділи Червоної Армії. Спогади командарма (1917-1920). www.Libros.am. Архів оригіналу за 5 лютого 2015. Процитовано 04 лютого 2015 року....
  3. Файзулін Ярослав, Скальський Віталій (2008). Перелоги української революції: другий Зимовий похід армії УНР. Київ: Видавництво імені Олени Теліги. с. 30.[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Центральний музей Збройних Сил України (2006 рік). Доповідь начальника польового повстанського штабу УНР полковника Ю.Отмарштейна головному отаманові про рейд Української Повстанської Армії проти більшовиків у листопаді 1921 року (PDF). Військово - іторичний альманах. Річник VII (Ч.2 (13)): 70, 78. Архів оригіналу (PDF) за 4 лютого 2015. Процитовано 04 лютого 2015 року.
  5. Коваль, Р.М. Тернистий шлях кубанця проходи. Братство Старшин. "Державна картографічна фабрика". Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 04 лютого 2015 року.

Джерела[ред. | ред. код]