Клочурак Степан Степанович — Вікіпедія

Степан Степанович Клочурак
чеськ. Štefan Kločurak
Міністр військових та господарських справ Уряду Карпатської України
15 березня 1939 — 18 березня 1939
Попередник	посада запроваджена
Наступник	посада скасована
Міністр комунікацій (залізниць) Уряду Карпатської України
6 березня 1939 — 15 березня 1939
Попередник	Юліан Ревай
Депутат Сойму Карпатської України
12 лютого 1939 — 18 березня 1939
Президент Гуцульської республіки
18 грудня 1918 — 11 липня 1919
Народився	27 лютого 1895(1895-02-27) Ясіня, жупа Мармарош, Угорське королівство,  Австро-Угорщина
Помер	8 лютого 1980(1980-02-08) (84 роки) Прага, Чехословацька Соціалістична Республіка
Похований	Ольшанський цвинтар[1]
Відомий як	журналіст, політик
Країна	Чехословаччина Австро-Угорщина
Національність	українець
Політична партія	УНО
Нагороди

Степа́н Степа́нович Клочура́к (Клочуряк) (27 лютого 1895, смт. Ясіня, Австро-Угорщина — 8 лютого 1980, Прага, Чехословаччина) — український закарпатський громадсько-політичний діяч, журналіст, президент Гуцульської республіки (Рахівщина, Закарпаття). Автор книги про неї: «До волі» (Нью-Йорк, 1978; перевидана в Ужгороді у 2009). Кавалер Ордена Свободи (посмертно).

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався у Віденському університеті. Воював у званні офіцера армії Австро-Угорщини на фронтах І-ї світової війни. У 1918–1919 рр. був організатором Гуцульської республіки (незадовго перед тим повернувся з фронту). 18 грудня 1918 р. виступав на з'їзді Мараморощини у Сигіті, де було обрано Сигітську Народну Раду (славо також мали: Климпуш Василь — Ясіня, Штефан Августин, Бращайко Михайло — Рахів, Йосипчук Василь — Великий Бичків.^[2]). 10 грудня 1918 р. як голова Гуцульської Народної Ради у складі української делегації (8 осіб) прибув до Будапешту для обговорення урядового законопроєкту про автономію українців Закарпаття. Через чисельну меншість дискусія пішла в промадярському руслі; українці тут провели свій з'їзд, головою обрали рахівського адвоката Августина Штефана, рішуче зажадали возз'єднання краю з Великою Україною.^[3]

Надалі Клочурак був також командиром Закарпатської сотні Української Галицької Армії (УГА) в боротьбі з більшовиками та денікінцями.

У 20-х роках Ст. Клочурак здобув вищу юридичну освіту на правничому факультеті університету ім. Я. А. Коменського в Братиславі.

У 1920—1922 роках редагував (у співпраці із Євгеном Пуза) партійний друкований орган — газету «Народ» (від 1922 року — «Вперед»), яка виходила в Ужгороді, згодом лідер української фракції Аграрної партії Чехословаччини. З 1934 р. — редактор її органу «Земля і воля».

У міжвоєнний період був співорганізатором «Просвіти», торговельних, економічних, молодіжних, військових, соціальних та педагогічних спілок на Закарпатті. Приділяв значну увагу розвиткові українського Пласту на Закарпатті та спортивних товариств. Він теж був членом-засновником славного футбольного клубу «СК Русь», який прославив Закарпаття далеко за межами свого краю. Клочурак вважався офіційним репортером цього клубу, і його репортажі в закарпатоукраїнській пресі були дуже популярними.

У 1939 році посол до Сойму і міністр Карпатської України. З 1939 р. — в еміграції в Празі, 1945 року був арештований НКВС, до 1957 р. перебував у радянських концтаборах.

Після звільнення проживав у Празі.

Його племінницєю є Галина Клочуракова (згодом Галина Павловська чеськ. Halina Pawlowská), яка стала відомою чеською письменницею, сценаристкою, публіцисткою. У фільмі «Дякую за кожний новий ранок» (чеськ. Díky za každé nové ráno, 1994) досить сатирично зображує закарпатських українців.

Родичі Степана Клочуряка на Закарпатті і в Чехо-Словаччині були репресовані та переслідувані. Мати померла у 1945 р., батько — у 1947 р. Мабуть, найбільше постраждала його сестра Анна Лофердюк. У 1950 р. в рамках «розкуркулення» її спочатку вигнали з власної хати у Чорній Тисі до Лазещини, потім засудили за ніби «не сплачений держподаток». Засудили її спочатку на 1 рік, потім на 9 років таборів, позбавлення громадянських прав та конфіскацію всього майна. Що цікаво — судили її не під прізвищем Лофердюк, а під дівочим прізвищем Клочуряк, щоб надати процесові більш «куркульського» характеру.

Нагороди[ред. | ред. код]

• Орден Свободи (14 березня 2019, посмертно) — за визначний особистий внесок у відродження української державності, самовіддане служіння Українському народові^[4][5]

Твори, де Степан Клочурак виступає персонажем (образом для нього)[ред. | ред. код]

• Дякую за кожний новий ранок
• «Лицар волі», «Гуцульська республіка», «Назустріч волі» (Див. літературу до Гуцульська республіка)

Цитати Степана Клочурака[ред. | ред. код]

...Я хотів з Вами порадитися відносно мого наміру, описати усе те, що я від діточих літ бачив, чув і до певної міри між своїми рідними гуцулами пережив та описати ті події, в яких я в дорослих роках брав активну участь. Про ті події, особливо в часі боротьби за визволення нашого народу, досить много написано, але їх докладно і в правдивому освітленні ніхто не описав, як також не описано перебіг народних зборів у місяці грудні 1918-го року в Будапешті, в Мараморошському Сиґоті, а в місяці квітні 1919-го року з'їзд делегатів з Карпатської України, який відбувся в Станиславові, про який донині ані слова не написано. З повстання гуцулів і про Гуцульську Республіку тільки деякі епізоди описані, але що там діялось і по ліквідації мадярської адміністрації, як гуцули заряджували своє життя, про те писалось тільки в загальних рисах. Я з тих часів зберігаю деякі матеріали та хотів би у вступі описати правдиву історію Ясіня, де в послідніх триста роках відогравались різні цікаві події, і взагалі Ясіня здавна відзначалось боротьбою проти своїх гнобителів. Ясіня відзначається не тільки визначними борцями за волю, як Подерей, Пластун (який працював в порозумінні з А. Добранським), але у Ясіню відбивали татарські грабіжницькі походи, послідний бій з татарами відбувся в Ясіню на Констерівці і в Татарському перевалі в 1717-му році. Історію Ясіня згадую, бо я не тільки від Вас одержав відпис «історії», яку видумали Лелекач і Молдавчук, мені їхню брехню переслали з Ясіня і не боюсь заявити, що їхня «історія» від першого до посліднього слова є видуманою брехнею, а особливо, що торкається Гуцульської Республіки. Є щастям, що «з брехні ніякою силою не зробиш правду». Але і то великий плюс, що в своїй «історії», хоч в неправдивому освітленні, вони відважились тодішні події згадати[6].

...Приходить вечір, а з ним непевність і страх. Ми з Люсею спакували нашу мізерію і ждемо. Мій колега обіцяє взяти нас до свого авта. Найгірше, що не маємо жодних грошей. Пан Сопко відмовився дати мені якусь платню. З Хусту вже не можемо чекати нічого. Около дев’ятої години приїхало одно авто, а в ньому один наш міністер (здається пан Клочурак) та ще якісь особи. Міністер дав мені кілька сотень крон та каже: - Ви тут не можете до ранку лишатися. Мадяри цієї ночі прийдуть сюди. Забирайте зі шпиталю, що можете та втікайте! - Що я можу зі шпиталю взяти? - Заберіть цінніші інструменти лікарські. Це буде ваша платня. Йду я за п. Сопком, а цей мені каже: - Нем сабат! Не вільно! [7]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

• М. Ю. Токар. Клочурак Степан Степанович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 356. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Довідник з історії України.- Київ, 2001. с. 313.
• Мушинка М. Лицар волі.- Ужгород, 2010.
• Тимчук В., Тимчук Н., Якимчук Р. Військово-політичні аспекти діяльності Степана Клочурака у 1914—1919 роках // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 2012. — № 21. [1]

Посилання[ред. | ред. код]

• Клочурак Степан Степанович [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.

п о р Керівництво Карпатської України Президент Августин Волошин (з 15.03.1939) Уряд Прем'єр-міністр: Андрій Бродій (8.10-26.10.1938) • Августин Волошин (26.10.1938-15.03.1939 ) • Юліян Ревай (з 15.03.1939) Міністри: Внутрішніх справ: Юрій Перевузник Закордонних справ: Юліян Ревай (з 14.03.1939) Військових і господарських справ: Степан Клочурак Фінансів і комунікацій: Юлій Бращайко Здоров'я і соціальної опіки: Микола Долинай Державний секретар з питань юстиції: Іван П'єщак Сойм (з 12.02.1939) Голова Сойму: Августин Штефан Заступники Голови Сойму: Федір Ревай • Степан Росоха Члени Сойму: (32 депутати) 1.Августин Волошин • 2.Юліян Ревай • 3.Юлій Бращайко • 4.Михайло Бращайко • 5.Іван Ґриґа • 6.Адальберт Довбак • 7.Микола Долинай • 8.Мілош Дрбал • 9.Августин Дутка • 10.Іван Ігнатко • 11.Володимир Комаринський • 12.Іван Качала • 13.Василь Климпуш • 14.Степан Клочурак • 15.Василь Лацанич • 16.Микола Мандзюк • 17.Михайло Марущак • 18.Григорій Мойш • 19.Дмитро Німчук • 20.Антон Ернест Олдофреді • 21.Юрій Пазуханич • 22.Іван Перевузник • 23.Петро Попович • 24.Федір Ревай • 25.Микола Різдорфер • 26.Леонід Романюк • 27.Степан Росоха • 28.Юрій Станинець • 29.Михайло Тулик • 30.Кирило Феделеш • 31.Василь Щобей • 32.Августин Штефан Карпатська Січ Командант: Дмитро Климпуш (9.11.1938 — 15.03.1939) • Сергій Єфремов (15.03.1939) • Михайло Колодзінський (16.03.1939 — †19.03.1939) Заступник команданта: Роман Іван Військовий писар: Рогач Іван Зв'язковий з урядом: Росоха Степан Начальник Генштабу: Михайло Колодзінський (19.01.1939 — 19.03.1939) Заст. Начальника Генштабу: Зенон Коссак (19.01.1939 — †19.03.1939)

п о р Голови українських державних утворень з 1917 УНР (1917−1918) Михайло Грушевський Українська Держава (1918) Гетьман: Павло Скоропадський УНР (1918−1920) Володимир Винниченко • Симон Петлюра УДР (1917−1922) Онисим Ступак • Гордій Мелашич • Гаврило Криченко-Могила • Юрій Глушко ЗУНР (1918−1919) Євген Петрушевич Кубанська Народна Республіка (1918−1920) Микола Рябовіл Гуцульська республіка (1918−1919) Степан Клочурак Команчанська Республіка (1918−1919) Пантелеймон Шпилька Лемко-Русинська Республіка (1918−1920) Ярослав Качмарчик Холодноярська Республіка (1919−1922) Василь Чучупак • Іван Деркач • Костянтин Пестушко • Герасим Нестеренко Уряд УНР в екзилі (1920−1992) Андрій Лівицький • Степан Витвицький • Микола Лівицький • Микола Плав'юк Карпатська Україна (1938−1939) Андрій Бродій • Августин Волошин Українська Самостійна Соборна Держава (1941) Ярослав Стецько УРСР (1917−1991) Перші секретарі ЦК КПУ: Юрій П'ятаков • Серафима Гопнер • Емануїл Квірінг •Станіслав Косіор • Вячеслав Молотов • Фелікс Кон • Дмитро Мануїльський • Емануїл Квірінг • Лазар Каганович • Станіслав Косіор • Микита Хрущов • Лазар Каганович • Микита Хрущов • Леонід Мельников • Олексій Кириченко • Микола Підгорний • Петро Шелест • Володимир Щербицький • Володимир Івашко • Станіслав Гуренко Україна (після 1991) Президенти: Леонід Кравчук • Леонід Кучма • Віктор Ющенко • Віктор Янукович • Олександр Турчинов (в.о.) • Петро Порошенко • Володимир Зеленський

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Архів образотворчого мистецтва (Чехія) Література та бібліографія Бібліографія історії чеських земель Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України · Biografický slovník českých zemí · Prabook Нормативний контроль FAST: 1798759 · Freebase: /m/06w43k0 · GND: 120698196 · ISNI: 0000000055364101 · LCCN: n78021719 · NKC: js20020812401 · NUKAT: n2019219505 · VIAF: 3308613 · WorldCat: lccn-n78021719