Кобилецька Поляна — Вікіпедія

Селище Кобилецька Поляна
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Рахівський район
Громада	Великобичківська селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано	1512
Статус	із 2024 року
Населення	▲ 3490 (01.01.2017)
Поштовий індекс	90620
Телефонний код	+380 3132
Географічні координати	48°03′27″ пн. ш. 24°04′02″ сх. д. / 48.05750° пн. ш. 24.06722° сх. д.Координати: 48°03′27″ пн. ш. 24°04′02″ сх. д. / 48.05750° пн. ш. 24.06722° сх. д.
Водойма	Шопурка ;
Відстань
Найближча залізнична станція:	Великий Бичків
До станції:	12 км
	До райцентру:
- фізична:	36 км
- автошляхами:	47 км
	До обл. центру:
- автошляхами:	186 км
Селищна влада
Вебсторінка	www.kobpolyana.ucoz.ua
Карта
	Кобилецька Поляна
	Кобилецька Поляна
	Кобилецька Поляна у Вікісховищі

Кобилецька Поляна (угор. Gyertyánliget, словац. Poľana Kobilská, рум. Poiana Cobilei) — селище Великобичківської селищної громади Рахівського району Закарпатської області, лежить при підніжжі гори Кобила (1177 м).

Географія[ред. | ред. код]

На північному заході від селища струмок Довгий впадає у річку Малу Шопурку, праву притоку Шопурки.

Історія[ред. | ред. код]

Вперше згадується у 1672 році як Кабола Поляна. У 1910 році, будучи частиною Угорського королівства, мала 1 832 мешканців — русинів, угорців і німців. За спогадами старожилів у село Кобилецька Поляна переселилися німецькі спеціалісти, що мали навички плавлення металу із залізної руди. Тут вони працювали на створених залізорудних мануфактурах. Новоприбулі переселенці, в основному, були вихідцями з Австрії — з Імюкдену, Ебензеє та Ішлю. У 1814 році виникло поселення спішських німців з Гонгартену у Рахові, яких називали «ціпцерами», а їх поселення до сьогоднішнього дня зветься Ціпцерай.

В першій половині XIX століття недалеко від села було виявлено сірчані мінеральні джерела, на базі яких тоді ж відкрито лікувальні купелі.

Після Першої світової війни, у 1919 році, як і все Закарпаття, поселення відійшло до Чехословаччини. У 1939 р. в селі добровольці захищали Карпатську Україну від угорських окупантів.^[2] У 1945 році селище опинилось у складі УРСР.

Металообробний завод[ред. | ред. код]

Закарпатський металообробний (арматурний) завод «Інтернаціонал» — підприємство, яке було засноване у 1770 році римсько-католицькою парафією Кобилецької Поляни. Цей завод створили як металообробне підприємство з виготовлення інструментів (сокири, пилки тощо) для розробки лісів, сільськогосподарських знарядь, а також ланцюгів, якорів. У 1776 уведено в дію першу плавильну піч продуктивністю 1540 кг сталі високої якості. У 1779 році випуск чавуну становив 135 тонн щороку. Під час революційних подій в Австрійській імперії 1848 року завод освоїв випуск зброї. На початку 1850-х років проведено реконструкцію заводу, зокрема удосконалено технологію плавлення металу та розширено процес виробництва, збудовано нові плавильні печі та встановлено нові верстати. Шоста частина виробів використовувалася на Солотвиньких соляних копальнях і в місцевій лісовій промисловості, решта вивозилася за межі Закарпаття. На початку 1870-х років на підприємствіві працювали 114 постійних і 30 сезонних робітників. Від 1903 ливарний завод перебував у приватній власності віденського підприємця Й. Братмана; у березні 1945 – націоналізований і отримав назву «Інтернаціонал».

Присілки[ред. | ред. код]

Колишні селища були приєднані до Кобилецької Поляни 15 квітня 1967 року рішенням облвиконкому Закарпатської області №155.

Боркут

Згадки в історичних джерелах за роками: 1864 — Borkut (Pesty), 1896 — Borkút (ComMarmUg. 25), 1910 — Borkút (uo.), 1944 — Borkút (Hnt.).

Освіта[ред. | ред. код]

В селищі працюють україномовні і один угорськомовний дитячі садочки. Також в селищі працює загальноосвітня школа I-III ступенів.

Віросповідання[ред. | ред. код]

У селищі присутні представники 7 віросповідань:

Греко-католики (Церква Вознесіння Господнього). У 2010 р. греко-католицькою парафією було збудовано новий храм;

Православні Української православної церкви;
Православні Російської православної церкви (Святих жон мироносиць). Богослужіння якої спочатку проходили в церкві Вознесіння Господнього, яка до того належала громаді УГКЦ, але з приходом комуністичної влади, була передана громаді УПЦ МП. У 1995 році було збудовано новий храм;
Римо-католики;
Євангельські християни-баптисти;
Адвентисти сьомого дня;
Свідки Єгови;

Релігійні споруди[ред. | ред. код]

Докладніше: Церква Вознесіння Господнього (Кобилецька Поляна)

Церква Вознесіння Господнього

Найбільшою цінністю села була стародавня дерев’яна церква, що була збудована аж ніяк не в XVIII ст., як повідомляла охоронна табличка, а ймовірніше, згідно з переказами, – в 1512 р. разом з дерев’яною дзвіницею біля неї. У 1801 р. в документах записали, що село має церкву дерев’яну, із твердого дерева, добру, забезпечену необхідними речами.

Нава була перекрита високим коробовим склепінням, склепіння вівтарної частини мало форму зрізаної піраміди, а бабинець мав плоске перекриття.

У XIX ст. стіни були полаковані і побілені.

Гребінь даху увінчувала граційна барокова вежа. Однак належно цінувати й охороняти своє багатство в селі не було кому. За 1 метр від вівтарного зрубу в 1992 р. збудовано нову муровану церкву, чергову невдаху з архітектурного погляду.

Згодом дерев’яна перлина була розібрана і скидана на купу. Греко-католицька громада вирішила встановити церкву на іншому місці. Дізнавшись про це, православна громада на чолі з священиком при потуранні голови сільради спалила розібрану церкву і дзвіницю. Цей неймовірний акт вандалізму стався влітку 1994 р. Разом з церквою щезло з архітектурної мапи України і село Кобилецька Поляна. До речі, церкву хотіли врятувати Львівський музей просто неба й аналогічний Ужгородський музей, але не встигли.

Церква Вознесіння Господнього (1992 рік)

На жаль, мурована з цегли церква постала ціною знищення старої церкви – перлини дерев’яної архітектури Закарпаття.

Туристичні місця[ред. | ред. код]

У селищі збудовано гірськолижний курорт;
гора Кобила;
гірські хребти Свидовецького мисиву;
неподалік від південної околиці селища розташований водоспад Кобилецький Гук;
джерела мінеральної води.

Персоналії[ред. | ред. код]

Бокшай Йосип Йосипович — український живописець, педагог;
Павлюк Петро Васильович (1949 —1995) — радянський та український підприємець, директор Закарпатського арматурного заводу у 1986 —1995 роках. Загинув в автокатастрофі. На його честь названо одну з головних вулиць селища;^[3]
Девід Вайс Хелінні (1927-2022) — американо-ізраїльський рабин, вчений з питань єврейських наук і професор Талмуду. Народився в Кобилецькій Поляні, дитинство провів у Сиготі, потім емігрував до США.
Єфремов Альберт Альбертович(2002) — учасник російсько-української війни, відзначився під час битви за Київ, збивши ворожий літак з ПЗРК Ігла.