Козацький підводний човен — Вікіпедія

Ця стаття може містити маргінальні теорії, що суперечать загальноприйнятим фактам і панівному консенсусу. Вона може видавати їх за істину або замовчувати чи заперечувати їхнє спростування. Будь ласка, перевірте вміст на нейтральність та додайте факти для демонстрації неоднозначності цієї теорії в статті замість того, аби безпідставно наголошувати на її достовірності. (жовтень 2023)

Козацький підводний човен — судно, що за твердженнями французьких, англійських^[1] та російських авторів використовувалося козаками часів Запорозької січі і спроможне деякий час перебувати під водою.^[2][3]

У науковій літературі інформація про такі човни подається як правдоподібний факт.^[4][5] У радянські, а потім і в часи української незалежності тема набула поширення у популярній літературі.^[6][7]

Походження[ред. | ред. код]

Історичним першоджерелом існування козацького підводного човну є повідомлення французького філософа XVI століття єзуїта Р. Фурньє (в інших джерелах Урньє), який, відвідавши Константинополь у 1595 році, написав:

Тут мені розповідали зовсім незвичайні історії про напад північних слов'ян на турецькі міста й фортеці. Вони з'являлися несподівано, піднімалися просто з дна моря і наводили жах на варту і всіх берегових жителів. Мені й раніше оповідали, ніби слов'янські воїни перепливають море під водою, але я вважав це за вигадку. Тепер же я говорив з тими людьми, які були свідками підводних набігів слов'ян на турецькі береги

Як видно з повідомлення, сам Фурньє не бачив використання козацьких човнів-«чайок» як підводних човнів, а лише передає те, що турки розповідали йому самому про напади козаків і плавання під водою.

У 1820 році в Парижі, а в 1827 році вже і в Росії вийшла книга французького капітана та винахідника підводних човнів^[8] Монжері (в деяких джерелах Менжері) «Про підводне мореплавання й війну», в якій, коментуючи статтю Фурньє, автор зазначав:

«Запорозькі козаки користувалися весловими суднами, які мали здатність опускатися під воду, рухатися так протягом тривалого часу, а потім повертатися назад, піднявши вітрила»

Монжері, як досвідчений мореплавець, робив спробу реконструкції такого козацького човна.

Історіографія[ред. | ред. код]

Ця стаття може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте її, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (Листопад 2010)

Козацькі літописці такі як Самійло Величко, Самовидець, Григорій Граб'янка у своїх творах не згадують ніяких підводних човнів, вони взагалі не пишуть про морські походи. Так само немає жодних згадок про них в українських, польських, турецьких, російських, французьких, румунських історичних документах^[9]. Не згадують про підводні човни такі історики як Грушевський чи Драгоманов. Нічого не говориться про них і в українському фольклорі. Взагалі до другої половини XX століття ані в історичних документах, ані в працях місцевих істориків^[10] козацькі підводні човни не згадуються. Тобто в часи, коли підводних човнів або не існувало або ж вони були результатом використання найновіших технологій, гіпотеза про козацькі підводні човни не набула скільки-небудь значного поширення, а от у другій половині XX століття та пізніше, коли підводні човни стали звичними, інтерес та згадування гіпотези значно зросли.

Єдиним історичним першоджерелом гіпотези є повідомлення французького філософа XVI століття єзуїта Р. Фурньє (в інших джерелах Урньє), який відвідавши Стамбул у 1595 році, писав:

Тут мені розповідали зовсім незвичайні історії про напад північних козаків на турецькі міста й фортеці. Вони з’являлися несподівано, піднімалися просто з дна моря і наводили жах на варту і всіх берегових жителів. Мені й раніше оповідали, ніби козаки перепливають море під водою, але я вважав це за вигадку. Тепер же я говорив з тими людьми, які були свідками підводних набігів козаків на турецькі береги

Як видно з повідомлення сам Фурньє козацьких підводних човнів не бачив, а лише передає те, що ніби-то турки розповідали йому самому про напади козаків і плавання під водою. Прихильники ідеї козацьких підводних човнів, наприклад Мирослав Мамчак, вважають, що навряд чи турки виставили б себе перед чужинцем на посміховисько, в той час як критично налаштовані дослідники, наприклад Тушин Ю. П., навпаки сприймають це повідомлення як вигадки, якими турки пояснювали власні невдачі. На цьому єдиному історичному джерелі і ґрунтується гіпотеза і саме за це вона критикується опонентами, бо за словами того ж Тушина «вже один той факт, що усі автори протягом півтори сотні років повторюють фантастичну розповідь Фурньє і припущення Монжері, насторожує»^[11].

У 1820 році в Парижі, а в 1827 році вже і в Росії вийшла книга французького капітана та винахідника підводних човнів^[8] Монжері (в деяких джерелах Менжері) «Про підводне мореплавання й війну» в якій коментуючи статтю Фурньє, автор зазначав: «Запорозькі козаки користувалися весловими суднами, які мали здатність опускатися під воду, рухатися так протягом тривалого часу, а потім повертатися назад, піднявши вітрила». Не маючи ніяких джерел окрім Фурньє Монжері однак робить сміливу реконструкцію козацького човна, чи точніше те, яким він його уявляє.^[13] На думку французького винахідника козаки обшивали свої човни ззовні шкірою, корпус їх накривали герметичною палубою, а над нею вертикально споруджували шахту, всередині якої знаходився козак, який вів спостереження за морем і водночас керував човном, шахта одночасно слугувала і для постачання свіжого повітря всередину човна; човни в підводному положенні рухалися за допомогою весел, при чому герметичність бортів у місцях встановлення весел забезпечували шкіряні манжети. Пізніше цей підводний човен Монжері описав Н. Адамович у своїй книжці «Подводные лодки их устройство и история» виданій в Санкт-Петербурзі в 1905 році. В 1957 році реконструкцію Монжері в переказі Адамовича згадує радянський дослідник підводного флоту Трусов Г. М. у книжці «Подводные лодки в русском и Советском флоте». Трусов хоч і вважає ймовірним існування козацьких підводних човнів,^[14] але чітко вказує на гіпотетичність опису Монжері і зазначає, що «на жаль, жодних інших документальних даних про ці човни поки не знайдено».

Слід зазначити, що всі численні свідчення як сучасних істориків так і популярних джерел про козацькі підводні човни або ж не подають першоджерел на яких ґрунтуються, або ж вони врешті-решт зводяться до Фурньє, Монжері, Адамовича і Трусова.^[15]

Конструкція[ред. | ред. код]

Ніяких історичних свідчень щодо того як саме виглядав козацький підводний човен нема. Реконструкція Монжері не знайшла підтвердження конкретними матеріальними артефактами.^[16] Однак сама ідея козацького підводного човна спричинила появу цілого ряду поглядів щодо його гіпотетичної конструкції. Якщо одні дослідники дійсно вважають, що подібні човни існували і пробують уявити як вони виглядали, то інші розглядають це як теоретичну проблему створення підводного апарата з тими технічними можливостями, що їх мали козаки. Тут можна виділити 2 підходи: згідно з першим змальовуються гіпотетичні козацькі підводні човни, переважно повторюється припущення Монжері, згідно з іншим розглядається можливість використання козаками перевернутого човна чи навіть чайки за принципом дзвона.

Перший підхід часто критикують через те, що підводний човен, на відміну від тої ж чайки є дуже складним пристроєм і побудова його козаками за їхніх технологічних можливостей малоймовірна. Конструктор сучасних підводних човнів Юрій Крючков, наприклад, уважає «Це було неможливо зробити технологічно» ^{[джерело?]}. Відомий радянський дослідник підводного флоту І. Биховський

Думається, що в даному випадку справа виглядала дещо простіше. Мабуть, запорозькі козаки перевертали свої човни і занурювали їх у воду, а дихали повітрям, яке залишалося під човном. Використовуючи такий спосіб пересування під водою (спосіб підводного дзвону), козаки могли непомітно підкрадатися до ворожого берега

^{[джерело?]}

Що стосується описів саме козацьких підводних човнів, що не спираються на Монжері, то найчастіше в Інтернеті можна натрапити на подібний уривок:

Виготовлялися такі підводні човни із суцільних стовбурів. У них робилося подвійне дно зі стулками. Для баласту на дно насипали пісок. При потребі спідні стулки другого дна розгиналися і човен випливав на поверхню. Угорі також були задраєні стулки люка. Щоб усередину надходило повітря, видовбували отвір і в нього вставляли очеретяні трубки.[17]

Також трапляється в мережі й інформація такого типу^[18]:

Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. А у висунуту над поверхнею моря трубу — прообраз майбутнього перископа — стерновий вів спостереження, пильнував, чи не з’явиться де турецька галера. Рухався човен за допомогою весел, умонтованих у його борти так уміло, що в нього не протікала вода. При наближенні до ворога баласт викидався, човен несподівано зринав, і козаки з’являлися на поверхні води. Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з’являлися з самісінького дна моря.

Відомості про інші підводні човни у світі в цей історичний період[ред. | ред. код]

Згідно зі звітом, приписуваним Тахбіру аль-Тайсіру в Opusculum Taisnieri, опублікованому в 1562 році: двоє греків занурювалися й спливали в річці Тежу поблизу міста Толедо кілька разів у присутності імператора Священної Римської імперії Карла V, не промокши та з полум’ям, яке вони тримали в руках, усе ще палаючим^[19].

Першим достовірно відомим історії робочим підводним судном стала підводна галера голландського механіка та фізика Корнеліуса Дреббеля (1572—1633), побудована в 1620 році для короля Англії Якова І^[20].

Див. також[ред. | ред. код]

• Морські походи запорозьких козаків

• Підводні човни проекту 971 «Щука-Б»

• Запоріжжя (підводний човен)

• HMS Cossack

• Дизельні підводні човни (за типами і країнами)

• Підводні човни атомні
• Черепаха (підводний човен)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Адамович Н. И. Подводные лодки, их устройство и теория. Спб., изд. И. И. Базлова. 1905. — С.75-76 (рос.)
• Власов В. П. Подводные лодки. История развития / Сб. статей, Екатеринбург, 2003. (рос.)
• Из бездны вод: Летопись отечественного подводного флота в мемуарах подводников. Сост. Н. А. Черкашин. — М.: «Современник», 1990. — 557с.: ил. — (серия мемуаров «Память»). Тираж 100 000 экз. [Архівовано 24 Січня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
• Мазинг Г. Ю. Карл Андреевич Шильдер (1785—1854). М.: «Наука», 1989. — С. 67 (рос.)
• Монжери О подводном мореплавании и войне / «Славянин», — 1827., ч. III, № XXXVIII, С.425—447 (рос.)
• Подводники. Сб. очерков. / Сост. сб.: Вице-адмирал Герой Советского Союза Г. И. Щедрин и капитан 1 ранга В. Г. Коршунов. — М.: «Молодая гвардия», 1962. — 176 с. [Архівовано 12 Березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Рижева Н. Традиції суднобудування за козацької доби // Вісник Київського Національного унівеорситету імені Тараса Шевченка, № 10. — 2006. — С.23-26
• Русские подводные лодки. История создания и использования. 1834—1923 гг. Научно-исторический справочник. / под ред. Спасского И. Д., Худякова Л. Ю. Том I, часть 1. Спб, 1994. — С. 13-16 (рос.)
• Сергійчук В. І. Морські походи запорожців // «Бібліотека українця», № 5. — 1992. [Архівовано 20 Грудня 2012 у Wayback Machine.]
• Сокульський А. Л. Морські походи запорожців. — Дніпропетровськ, 1995. — С. 22-23
• Супруненко В. П. Запорожская вольница Сер. «История козачества», — М.: «Вече», — 2007. — С. 264 ISBN 5953320973 (рос.)
• Супруненко П. П. Козаки-підводники // УІЖ. — 1965. — № 6. — С.98-99
• Трусов Г. М. Подводные лодки в русском и советском флоте. — Л: «Судпромгиз», 1957. — 383 с. (рос.)
• Тушин Ю. П. Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях (XVII век). М.: Изд-во «Наука» Глав. редакция восточной лит-ры. — 1978. — С.60 (рос.)
• Черкашин Н. Дитя глубин и страха // «Вокруг света», № 1 (2724). — январь 2001. — С.? [Архівовано 4 Грудня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
• Honoré Sébastien Vial de Clairbois Caïc / Encyclopédie Méthodique. Marine. Tome premier. — Paris, Panckoucke. — MDCCLXXXIII
• Hydrographie contenant la théorie et la pratique de toutes les parties de la navigation / composé par le P. Georges Fournier, — Paris, 1973 (reprod. de l'éd. de 1667)
• Montgéry М. Mémoire sur la navigation et la guerre sous-marines // ANNALES MARITIMES ET COLONIALES. — II^e partie, tome 2. — 1823, P. 301 (фр.)
• Скани записки Монжері за 1827 рік. [Архівовано 17 Лютого 2007 у Wayback Machine.]