French
DeutschКомпанієць Іван Іванович — Вікіпедія
| Іван Іванович Компанієць | |
|---|---|
| Народився | 23 березня 1921 Єлизаветград |
| Помер | 15 листопада 1975 (54 роки) Київ |
| Країна |  СРСР |
| Діяльність | історик |
| Alma mater | Одеський університет |
| Галузь | історія |
| Заклад | КНУ імені Тараса Шевченка |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор історичних наук |
| Науковий керівник | Ястребов Федір Олександрович |
| Війна | німецько-радянська війна |
| Нагороди |  |
Іван Іванович Компанієць (23 березня 1921, Єлизаветград — 15 листопада 1975, Київ) — український історик, дослідник історії України XX століття, доктор історичних наук, професор. Заслужений діяч науки УРСР. Лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 23 березня 1921 року в місті Єлизаветграді. У 1938–1945 роках, з перервою, навчався на історичному факультеті Одеського державного університету. Учасник німецько-радянської війни. у 1945–1946 роках — комсорг ЦК ВЛКСМ Одеського університету.
У 1946–1949 роках — аспірант Інституту історії України АН УРСР. У 1949 році, під керівництвом кандидата історичних наук Ф. О. Ястребова захистив кандидатську дисертацію на тему: «Буковина на початку XX ст. (1900—1918)». У 1949–1951 роках — молодший науковий співробітник, у 1951–1961 роках — старший науковий співробітник відділу історії країн народної демократії, у 1963–1966 роках — старший науковий співробітник відділу досоціалістичних формацій, у 1967–1972 роках — старший науковий співробітник відділу історії капіталізму, у 1972–1974 роках — старший науковий співробітник відділу історії дружби народів СРСР.
25 квітня 1958 p І. І. Компанієць на Вченій раді Інституту історії АН УССР брав участь у критиці новаторської статті співробітника Інституту суспільних наук О. Ю. Карпенка (1921—2013) «До питання про характер революційного руху в Східній Галичині в 1918 р.», звинувачуючи автора статті у «антинауковому» пов'язуванні «національно-демократичної» революції і постання ЗУНР з революційним рухом народних мас, а не з «контрреволюційними діями української буржуазії», та в принижуванні «значення соціалістичної революції і створення Української Радянської держави для всього українського народу». Завершив свій прокурорський виступ І. І. Компанієць політичними обвинуваченнями: «Поява статті Карпенка саме в той час, коли вся наша країна святкувала 40-річчя Радянської влади, — дуже прикрий факт. Помилки Карпенка мають не лише антинауковий характер, але й політичний характер», докладно див.: Рубльов О. С.У пошуках правди історії: Інститут історії України НАН України: друге двадцятиріччя (1957—1977 pp.) [Архівовано 26 Лютого 2019 у Wayback Machine.] — у збірнику «Інститут історії України НАН України: Друге двадцятиріччя (1957—1977): Документи і матеріали», с. 3-33.
У 1962 році, у Ленінградському державному університеті, І. І. Компанієць захистив докторську дисертацію на тему: «Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку ХХ ст. (1900—1919 роки)». Професор з 1962 року. У 1959–1975 роках одночасно працював у Головній редакції УРЕ (завідувач редакції історії СРСР і УРСР, археології та етнографії, з 1967 року — заступник головного редактора УРЕ). Був заступником голови Головної редакції «Радянської енциклопедії історії України» та 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР». З 1975 року — завідувач кафедри історії України Київського державного університету.
Помер в Києві 15 листопада 1975 року.
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Досліджував історію України, зокрема західноукраїнських земель, проблеми пролетарського інтернаціоналізму та дружби народів СРСР. Опублікував близько 200 праць. Серед них:
- Ленін та інтернаціональна єдність українських і російських трудящих у трьох революціях. — Київ, 1970;
- Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку XX ст. (1900—1919 рр.). — Київ, 1960;
- Революційний рух в Галичині, Буковині та Закарпатській Україні під впливом ідей Великого Жовтня (1917—1918). — Київ, 1957;
- Боротьба за Радянську владу на Буковині. — Київ, 1950.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ за участь у підготовці «Історії міст і сіл Української РСР» (1976, посмертно)
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Р. Ю. Подкур. Компанієць Іван Іванович [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 489. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- П. Д. Овчаренко. Компанієць Іван Іванович [Архівовано 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Інститут історії України НАН України[недоступне посилання з квітня 2019]
- «Інститут історії України НАН України: Друге двадцятиріччя (1957—1977): Документи і матеріали» / Ін-т історії України НАН України; Упоряд. О. С. Рубльов; Відп. ред. акад. НАН України В. А. Смолій.- К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — 464 с. Оцифрована версія
Література[ред. | ред. код]
- Краєзнавці України (Сучасні дослідники рідного краю): Довідник. — Том 1. — К., Кам'янець-Подільський, 2003;
- Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». — Випуск 1. — Київ, 1998;
- [Некролог] // УІЖ. — 1976. — № 1;
- Відзначення 50-річчя І. І. Компанійця // УІЖ. — 1971. — № 6;
- Радянська енциклопедія історії України. — Том 2. — Київ, 1970.