Конституційна криза в Україні 2020 — Вікіпедія

Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Вживання зовнішніх посилань у цій статті не відповідає правилам та настановам Вікіпедії щодо розділу «Посилання». Будь ласка, удоскональте цю статтю шляхом вилучення надмірної кількості зовнішніх посилань або шляхом вилучення зовнішніх посилань, які є недоречними для розділу «Посилання», та конвертуйте корисні посилання у вигляді джерел-виносок у відповідній частині тексту статті. (18 листопада 2020) Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (18 листопада 2020) Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (18 листопада 2020) Ця стаття може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте її, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (18 листопада 2020)

Конституційна криза в Україні 2020 — це криза, що почалась 27 жовтня 2020 року, коли КСУ визнав неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за недостовірне декларування.

Рішення Конституційного Суду України[ред. | ред. код]

Велика палата КСУ розглянула справу за поданням 47 нардепів України та визнала окремі положення Закону України «Про запобігання корупції» КК України неконституційними.

КСУ вважає, що встановлення кримінальної відповідальності за декларування завідомо недостовірних відомостей та умисне неподання суб’єктом декларації є надмірним покаранням за вчинення цих правопорушень. Негативні наслідки, яких зазнає особа, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених статтею 366-1 КК України, непропорційні шкоді, яка може настати у разі недостовірності або відсутності декларування .^[1]

Реакція Президента України[ред. | ред. код]

Президент України Володимир Зеленський вніс у парламент законопроєкт "Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства" [Архівовано 9 грудня 2020 у Wayback Machine.]. У документі він назвав нікчемним рішення КСУ щодо скасування електронного декларування і закликав розпустити діючий склад суддів КСУ.

Верховна Рада України від імені Українського народу<…> беручи до уваги зухвале та безпрецедентне порушення Конституційним Судом України основних засад своєї діяльності під час розгляду справи № 1-24/2020(393/20) та спробу повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні<…> приймає цей Закон.^[2]

Заява НАБУ[ред. | ред. код]

Національне Антикорупційне Бюро України стверджує, що рішення КСУ про скасування кримінальної відповідальності за недостовірне декларування «не лише легітимізує наміри політиків та чиновників приховати від суспільства незаконно набуті статки, а й захищає інтереси окремих суддів КСУ, чиє недостовірне декларування досліджується у межах кримінальних проваджень».

НАБУ вважає запровадження електронного декларування одним із ключових надбань держави після Революції гідності та є основою антикорупційної реформи 2014 року.

Мета декларування — зробити владу прозорою та підзвітною суспільству. Адже декларантами є особи, що утримуються коштом платників податків, у тому числі це стосується і суддів.

«Станом на 27 жовтня 2020 року в роботі НАБУ перебувало 110 кримінальних проваджень, в межах яких детективи досліджують близько 180 фактів умисного внесення посадовцями недостовірних відомостей до е-декларацій. 7 особам, серед яких троє колишніх народних депутатів, повідомлено про підозру. 34 справи скеровано до суду. Стосовно 13 осіб є рішення суду (6 вироків, стосовно 7 осіб справи закриті за нереабілітуючими підставами). Через рішення КСУ всі ці справи мають бути закриті.»— повідомило НАБУ.

«Запроваджуючи е-декларування, Україна наслідувала кращі практики розвинених західних країн, в яких декларування є  елементом політичної культури та проявом поваги до громадян. Дієвість цього інструменту визначається ступенем відповідальності за його порушення, яку КСУ своїм рішенням фактично звів нанівець. Тим самим завдано нищівного удару по ефективному інструменту очищення влади від корупції.»— пишуть на офіційному сайті Національного Антикорупційного Бюро України .^[3]

Примітки[ред. | ред. код]