Копержинська Нонна Кронідівна — Вікіпедія

Нонна Кронідівна Копержинська
Ім'я при народженні Копержинська Нонна Кронідівна
Народилася 1 травня 1920(1920-05-01)
Київ
Померла 10 червня 1999(1999-06-10) (79 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Національність українка
Громадянство СРСР, Україна
Діяльність акторка
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності 19391999
Чоловік Павло Шкрьоба
Провідні ролі Секлета у фільмі «За двома зайцями»
IMDb ID 0465764
Нагороди та премії
Народний артист УРСР

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Но́нна Кроні́дівна Копержи́нська (1 травня 1920, Київ — 10 червня 1999, Київ) — українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1967). Лауреатка театральної премії «Київська пектораль» (1995).

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 1 травня 1920 року в Києві. Коли їй було два роки, в неї помер батько. Потім Нонна з мамою-лікарем переїхали жити на Донбас у невелике місто — Димитров (нині Мирноград), а пізніше, коли її матір перевели на роботу до Києва, Нонна в 1938 році вступила до театрального інституту. Вона потрапила на курс до Амвросія Бучми. А згодом її помітив Олександр Довженко і в 1939 році зняв у своєму фільмі «Щорс».

Могила Нонни Копержинської і Павла Шкрьоби

У 1941 році почалася Німецько-радянська війна і Нонні довелося залишити навчання. Закінчила вона його вже після війни. З 1946 року і до кінця життя актриса працювала у театрі імені Івана Франка, створюючи незабутні сценічні образи. Народна артистка України Галина Яблонська, яка працювала з Нонною Копержинською, пригадувала:

Нонна Копержинська не грала на сцені — вона на ній жила, і в цьому її можна порівняти з Амвросієм Бучмою.

Вдруге з'явилася на екрані в картині «Украдене щастя» (1952), але народна слава до неї прийшла після ролей у фільмах «За двома зайцями» (1961) і «Королева бензоколонки» (1963). Голос видатної акторки впізнавали і любили шанувальники радіовистав «Театр перед мікрофоном».

На початку 1990-х років звільнилась з театру, у 1995 році в останній раз з'явилась на екрані у фільмі Олега Бійми «Острів любові». Померла від онкологічного захворювання 10 червня 1999 року. Через рік, теж від раку, помер старший син Нонни Копержинської, Євген[1]. Похована поруч зі своїм чоловіком, театральним режисером Павлом Шкрьобою на Байковому цвинтарі Києва (ділянка № 49а).

Ролі в театрі[ред. | ред. код]

Київський театр ім. Івана Франка
  • 1968 — «На сьомому небі» Миколи Зарудного; реж. Дмитро Чайковський — Софія Іванівна[2]
  • Текля («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького)
  • Вустя, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»,
  • Степанида «Не судилось» М. Ста­рицького,
  • Ганна «Фараони» О. Коло­мійця,
  • Ганна «Безталанна» І. Карпенка-Каро­го,
  • Люба Шевцова «Молода гвардія» О. Фадєєва,
  • Катерина «В степах України» О. Корнійчука,
  • Настя «Па­­тетична соната» М. Куліша
  • Марина «Дядя Ваня» А. Чехова,
  • Ніна Іванівна «Ретро» О. Галіна
  • Клара Цеханасян «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта
  • Катерина — Пора жовтого листя М. Я. Зарудного
  • Марта — Макар Діброва О. Є. Корнійчука
  • Настя — Украдене щастя" І. Я. Франка
  • Галина Петрівна — Гріх В. К. Винниченка
  • Гордиля — Лиха доля М. П. Старицького
  • Варвара — Мої друзі О. Корнійчука

Фільмографія[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на Михайлівській вулиці в Києві

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Довгий, В. «Царівна» [за О.Кобилянською] — український телеформат (зі спогадів сценариста) [згадка про Н. Копержинську, роль Приятелька]/ В. Довгий // Наук. вісн. Чернівецького ун-ту. — Вип. 545—546: Слов'янська філологія. — 2011 . — С. 175—178
  • Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі: літ.-публіц. вид. — К. : Фенікс, 2008. — С. 1197, 282. — ISBN 978-966-8567-13-1.
  • Жадько В. О. Український некрополь: іст. наук. довід. — К. : Жадько, 2005. — С. 203. — ISBN 966-8567-01-3.
  • Олег Вергеліс. Мама Нонна. Копержинська: актриса літ минулих // «Дзеркало тижня. Україна». 7 березня 2008 [Архівовано 23 квітня 2017 у Wayback Machine.]
  • Олександр Рудяченко (01.05.2020). Нонна Копержинська. Чому вони плескають і плескають. Укрінформ.