French
DeutschПаустовський Костянтин Георгійович — Вікіпедія
| Костянтин Паустовський | ||||
|---|---|---|---|---|
| Константин Георгиевич Паустовский | ||||
 Костянтин Паустовський, студент Київського університету Святого Володимира, 1913 рік | ||||
| Ім'я при народженні | Костянтин Георгійович Паустовський | |||
| Народився | 19 (31) травня 1892 Москва, Російська імперія | |||
| Помер | 14 липня 1968 (76 років) Москва, РРФСР | |||
| Поховання | Міське кладовище міста Таруса | |||
| Громадянство |  Російська імперія→ СРСР | |||
| Діяльність | Прозаїк | |||
| Alma mater | МДУ | |||
| Заклад | Літературний інститут імені Горького | |||
| Мова творів | російська | |||
| Роки активності | 1912—1968 | |||
| Жанр | роман, повість[d], оповідання, п'єса, казка і нарис | |||
| Magnum opus | Кара-Бугаз | |||
| Автограф | .svg) | |||
| Нагороди |
| |||
| Премії | Нагорода Володимира Петжака | |||
| | ||||
 Паустовський Костянтин Георгійович у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Костянти́н Гео́ргійович Паусто́вський (рос. Константин Георгиевич Паустовский; 19 (31) травня 1892, Москва, Російська імперія — 14 липня 1968, Москва, Російська РФСР, СРСР) — російський письменник українського походження.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походження[ред. | ред. код]
Прадід Костянтина, Григорій Паустовський-Сагайдачний після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році поселився у селі Городище. Окрім того, він отримав дворянство, а також прийняв католицтво. Дядько Костянтина Георгійовича, Ілля Максимович (†1932), працював учителем у селі й заснував школу у своєму родовому маєтку.[2] Сам Паустовський писав лише російською мовою. Під час відвідування Києва Микола II запитав гімназиста Паустовського, чи він малорос, на що той відповів «так». Серед предків письменника були українці, поляки, росіяни та турки. Мати письменника, Марія Григорівна (1858—1934), походить із православного українського шляхетського роду Височанських гербу Сас. Мамин брат, улюблений дядько малого Кості — Юзек (Йосиф Григорович Височанський) — генерал-майор царської армії, воював на стороні бурів в англо-бурській війні, нащадок козацького полковника Семена Височана. З його слів: «„Универсал“ и печать остались у нас в семье от гетмана Сагайдачного, нашего отдаленного предка. Отец посмеивался над своим „гетманским происхождением“ и любил говорить, что наши деды и прадеды пахали землю и были самыми обыкновенными терпеливыми хлеборобами, хотя и считались потомками запорожских казаков.»[3]
Перші роки[ред. | ред. код]
Костянтин Георгійович Паустовський народився 19 (31) травня 1892 року в Москві у сім'ї відставного унтер-офіцера, залізничного статистика Георгія Максимовича Паустовського (1862—1912). Після декількох переїздів 1898 року сім'я оселилася в Києві на Анненковській (Лютеранській) вулиці, 33. Пізніше Паустовські переїхали на Святославську вулицю, 9, з 1905 мешкали на Микільсько-Ботанічній, 13 (будинок не зберігся)[4].
1904 року Костянтин почав учитися в Першій київській гімназії. У дитинстві Костянтин багато часу проводив у дідовому маєтку, що містився в селі Городище біля Білої Церкви, де встановлена пам'ятна дошка письменнику.[2]
|
|
Під час навчання Костянтина Паустовського в шостому класі (осінь 1908) батько покинув сім'ю, через що хлопець мусив сам заробляти собі на навчання репетиторством. Його старший брат оселився окремо, а мати з Костянтином і ще двома дітьми, Галиною і Вадимом, переїхала на Велику Підвальну вулицю, 9.
Після розпаду сім'ї Костянтин деякий час мешкав у свого дядька (материного брата) Миколи Григоровича Височанського в Брянську. Повернувся до Києва в 1909 році, за сприяння викладачів відновився в гімназії, оселився спочатку в Дикому провулку (нині — Студентська вулиця), а пізніше — на Лук'янівці (Багговутівська вулиця, 9, будинок не зберігся), у своєї бабусі Вікентії Іванівни в її флігелі.
Під кінець навчання в гімназії, 1912 року, Паустовський написав своє перше оповідання «На воді» (рос. На воде), надруковане в місцевому альманасі «Огни». Того ж року помер і батько письменника[2]. По закінченні гімназії (1912) Костянтин вступив до Київського університету Святого Володимира на фізико-математичний факультет, однак наступного року перевівся на історико-філологічний факультет. Згодом перейшов на юридичний факультет Московського університету.[5]
У зв'язку з початком Першої світової війни перервав навчання й почав працювати водієм трамвая, а згодом — на санітарному поїзді. Через якийсь час, після смерті на війні двох своїх старших братів, Бориса та Вадима (загинули в один день 1915 року на різних фронтах), Паустовський повернувся до Москви, де тоді мешкали його мати Марія Григорівна та старша сестра Галина Георгіївна Паустовська (1886—1936).
У наступні кілька років Костянтин працював на металургійних заводах Юзівки та Катеринослава, на котельному заводі в Таганрозі. У 1916 році Паустовський навіть займався рибальством у рибальській артілі на Азовському морі.[6] Перебуваючи в Таганрозі, письменник розпочав свій перший роман «Романтики», над яким працював наступні сім років, а опублікував ще через дванадцять, 1935 року.
Тікаючи від влади комуністів після Жовтневого перевороту, переїжджає в Україну, де бере участь у боях проти військ Петлюри у лавах Сердюцького полку гетьмана Скоропадського під Пущею-Водицею. У 1918 мешкав у Києві на Несторівській вулиці, 31, кв. 3 (нині — вулиця Івана Франка, 33).
У 1918—1919 рр. працював коректором у редакції газети «Киевская мысль».
У жовтні 1919 р. переїхав до Одеси, де працював у газеті «Моряк».
З лютого 1922 р. працював у газетах Грузії та Закавказзя.
Від 1923 — співробітник газети «На вахте» (Москва).
У 1924–1929 рр. служив редактором у Російському телеграфному агентстві.[7]
У 1930-ті рр. працював кореспондентом газети «Правда», журналів «30 дней» і «Наши достижения»
У 1941—1942 рр. був військовим кореспондентом ТАРС на Південному фронті, публікувався в газеті «Красной звезде» та фронтових газетах. В евакуації працював у «Совинформбюро». Згодом повернувся до Москви, займався літературною працею.
Під час хрущовської «відлиги» активно виступав за реабілітацію репресованих письменників.
Працював у с. Санжійка в 1960 році.
Помер у Москві, похований у місті Таруса.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
- Астероїд 5269 Паустовський
- Одеський музей Костянтина Паустовського
- Шкільний музей Костянтина Паустовського у селі Пилипча, діє з 1988 року.
- Будинок-музей Костянтина Паустовського в місті Старий Крим.
- Київський музей К. Г. Паустовського (школа № 135, вулиця Тимофіївська (колишня вулиця Михайла Коцюбинського, 12б)[8]
- Іменем Костянтина Паустовського названо вулиці у Києві, Одесі та селі Городище Білоцерківського району.
- У селі Городище на острові, де був маєток його батька, встановлено пам'ятник Костянтину Паустовському.
Бібліографія[ред. | ред. код]
Збірки оповідань[ред. | ред. код]
Романи та повісті[ред. | ред. код]
- Сяючі хмари (1929)
- Кара-Бугаз (1932)
- Доля Шарля Лонсевіля (1933)
- Колхіда (1934)
- Чорне море (1936)
- Сузір'я Гончих Псів (1937)
- Літні дні (1937)
- Північна повість (1938)
- Мещорська сторона (1939)
- Пожильці старого будинку (1941)
- Золота троянда (1955)
Біографічні повісті[ред. | ред. код]
Автобіографія (Повість про життя)[ред. | ред. код]
- Далекі роки (1945)
- Бентежна юність (1955)
- Початок невідомого століття (1957)
- Час великих очікувань (1959)
- Кидок на Південь (1960)
- Книга блукань (1963)
Екранізації[ред. | ред. код]
Переклади творів українською[ред. | ред. код]
- Кара-Бугаз. — Харків-Одеса, 1934.
- Колхіда. — Харків-Одеса, 1935.
- Щастя. — Київ, 1947.
- Стальний перстень. — Київ, 1953.
- Скарб. — Київ, 1955.
- Золота троянда. — Київ, 1957.
- Літні дні. — Київ, 1960.
- Повість про життя. — Київ, 1961.
- Приворотне зілля. — Київ, 1970.
- Струна. — Київ, 1980.
- Тарас Шевченко. — Київ, 2014.
Паустовський про Українську революцію 1917 р[ред. | ред. код]
 | Я їхав через Київ. Він, так само як і Москва, клекотав на мітингах. Тільки замість «долой!» і «ура!» тут кричали «геть!» і «слава!», а замість Марсельєзи співали «Заповіт» Шевченка і «Ще не вмерла Україна». |  |
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г Ярмола В. Род Паустовских: Городище-Пилипча. Архівовано з джерела 6 березня 2016. Процитовано 2011-07-14. (рос.)
- ↑ Паустовский К. Г. Дедушка мой Максим Григорьевич // Стальное колечко. — Эксмо, 2012. — 630 с. — ISBN 978-5-699-51648-3. (рос.)
- ↑ а б Киевские годы Константина Паустовского
- ↑ Константин Паустовский. Биография (вариант 1).(рос.)
- ↑ Костянтин Паустовський. Повернення до Києва. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly (укр.). Процитовано 3 квітня 2024.
- ↑ Биография Константин Паустовский // peoples.ru. — 2005. — 15 липня.(рос.)
- ↑ Київський музей К. Г. Паустовського відсвяткував першу річницю журнал «Музейний простір», № 3 (13), 2014. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 2 лютого 2016.
- ↑ К. Г. Паустовский. Повесть о жизни. Кн. 3: Начало неведомого века. Гл. Водоворот. // М., 2007.. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Сайт, присвячений К. Г. Паустовському
- Твори Паустовського в бібліотеці Максима Мошкова
- http://www.mirpaustowskogo.ru/magazine/mp-15/02-01.htm
- http://lib.ru/PROZA/PAUSTOWSKIJ/lifebook1.txt_with-big-pictures.html
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Герасимова Г. П.. Паустовський Костянтин Георгійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 98. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Література[ред. | ред. код]
- Бурій В. К. Г. Паустовський і Черкащина / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2002. — 2 серп. — С. 4.
- Бурій В. К. Г. Паустовський і Черкащина / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). — 1997. — 10 трав. — С. 2.
- Ярмола В. Род Паустовских: Городище-Пилипча. (рос.)
- Паустовский К. Г. Стальное колечко. — Эксмо, 2012. — 630 с. — ISBN 978-5-699-51648-3. (рос.)
