Красковський Іван Гнатович — Вікіпедія

Красковський Іван Гнатович
Народився	24 червня 1880(1880-06-24) Дубичі Церковні, Більський повіт, Гродненська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер	23 серпня 1955(1955-08-23) (75 років) Братислава, Чехословаччина
Поховання	Солов'їна долинаd
Діяльність	публіцист
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Заклад	Dzvinsk State Belarusian Gymnasiumd
Членство	Q13028783?
Партія	Білоруська соціалістична громада і Білоруська соціал-демократична партія[d]
Діти	L̕udmila Kraskovskád
Медіафайли у Вікісховищі

Красковський Іван Гнатович (24 липня 1880, село Дубичі, Гродненська губернія, Російська імперія (нині Польща) — 23 серпня 1955, Братислава, Чехословаччина) — український та білоруський громадський, політичний та державний діяч, дипломат. Голова дипломатичної місії УНР на Кавказі, консультант білоруської делегації на переговорах з УНР. Один з ідеологів інтеграції Кубані та УНР.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Дубичі Гродненської губернії (нині село в Польщі). Завершив гімназію у Вільно.

У 1903—1905 роках навчався на історико-філологічному факультеті Варшавського університету. Брав участь у незаконному студентському гуртку, за що був звільнений з університету. Після цього перебрався у Санкт-Петербург, де продовжив навчання в Петербурзькому університеті за фахом історика-економіста.

По закінченню Петербурзького університету у 1907 році переїхав у Вільно, де до 1914 року викладав у гімназіях, був членом Білоруського вчительського союзу.

Влітку 1915 року переїхав до Києва, де брав активну участь у політичних подіях, вступив в Українську партію соціалістів-федералістів, а в 1916 році обраний членом комітету Всеросійського союзу міст Південно-Західного фронту. Красковський брав активну участь у революційних подіях навесні 1917 року в Україні.

Наприкінці квітня 1917 року — під час окупації Галичини — призначений тимчасовим урядом комісаром Тернопільської губернії Галицького генерал-губернаторства. У липні російські війська залишили майже всю територію губернії, проте Красковський продовжував обіймати свою посаду вже у складі Української Народної Республіки.

З грудня 1917 року Красковський в уряді Української Народної Республіки. Генеральний секретар (народний міністр) внутрішніх справ УНР Володимир Винниченко призначив Красковського своїм товаришем (заступником).

Потім перейшов у міністерство закордонних справ УНР, яке очолював Дмитро Дорошенко. Після утвердження влади Директорії УНР призначений товаришем міністра закордонних справ і послом УНР в Грузії. Згодом як голова Української дипломатичної місії на Кавказі співпрацював з кубанськими урядовими установами 1917—1920 років у напрямку возз'єднання з Україною.

Після поразки української революції з 1921 року перебував у Польщі, потім Литві й Латвії. У 1925 році переїхав у СРСР, оселився в Мінську де працював у Держплані Білоруської СРР й одночасно був доцентом Білоруського університету.

У 1930 році переведений в Москву на роботу в Держплан СРСР. У грудні цього ж року заарештований органами ОДПУ СРСР за справою білоруських націонал-демократів.

За вироком суду 1931 року висланий у Самару де працював у крайовому плановому управлінні. У листопаді 1937 року знову заарештований, проте у березні 1940 року особливою нарадою при НКВС СРСР звільнений з ув'язнення. Надалі до виходу на пенсію у 1949 році працював учителем у населених пунктах Куйбишевської області.

У 1953 році виїхав до дочки у Чехословаччину.

Реабілітований в СРСР у травні 1962 року.

Література та джерела[ред. | ред. код]

• Гуцал П. З. Красковський Іван Гнатович [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 294. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Гуцал П. З. Красковський Іван Гнатович [Архівовано 21 червня 2020 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
• Матвієнко В. М. Красковський Іван Гнатович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Красковський Іван // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 3. — С. 1163 (є світлина).
• Гаврилюк Ю. Штрихи до біографії Івана Красковського // Над Бугом і Нарвою. — 2000, № 3.
• Сергійчук В. Іван Красковський — творець кавказької політики // Над Бугом і Нарвою. — 2000, № 4.
• Довідник з історії України // К., 2001.
• Гаврилюк Ю. За свободу України та Білорусі. Штрихи до біографії Івана Красковського — педагога та дипломата // День. — 2005.

Це незавершена стаття про дипломата. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Нормативний контроль GKG: /g/1232v6yv

п о р Українсько-грузинські відносини Населення Грузини в Україні (Посольство Грузії в Україні) Українці в Грузії (Посольство України в Грузії) Посли Грузії в Україні Іван Лордкіпанідзе1 (1917) Давид Вачейшвілі1 (1918) Никодим Брегвадзе1 (1918) Давид Вачейшвілі1 (1918) Віктор Тевзая (1918—1919) Валерій Чечелашвілі (1994—1995) Грігол Катамадзе (1995—1998) Малхаз Чачава (1998—2000) Грігол Катамадзе (2000—2007) Арчіл Цинцадзе (2007) Мераб Антадзе (2007—2009) Грігол Катамадзе (2009—2013) Міхеїл Уклеба (2013—2017) Гела Думбадзе (2017—2019) Теймураз Шарашенідзе (2019—2021) Георгій Закарашвілі (2021—) Посли України в Грузії Григорій Хименко2 (1917—1918) Іван Красковський3 (1919—1921) Юрій Чугаєнко4 (1994) Анатолій Касьяненко (1994—1997) Юрій Чугаєнко4 (1997—1998) Степан Волковецький (1998—2003) Микола Спис (2003—2009) Василь Цибенко (2009—2015) Георгій Назаров4 (2015—2017) Ігор Долгов (2017—2022) Важливі угоди Договір про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузія (1993) Важливі події Українська гуманітарна місія (1993) Візит Віктора Ющенка (2008) (1) військовий комісар при уряді УНР; (2) український комісар у Тифлісі; (3) голова дипломатичної місії на Кавказі; (4) тимчасово повірений

п о р Українсько-азербайджанські відносини Населення Азербайджанці в Україні (Посольство Азербайджану в Україні) • Українці в Азербайджані (Посольство України в Азербайджані) Посли Азербайджану в Україні Джаліл Садихов1 (1918) • Юсиф Везир Чеменземінлі2 (1918—1919) • Абдул-Алі Таїр-огли3 (1921—1923) • Назім Ібрагімов (1997—2001) • Талят Алієв (2001—2010) • Ейнула Мадатлі (2010—2015) • Назім Спартак оглу Алієв4 (2015—2016) • Азер Худієв (2016—2020) • Ельміра Ахундова (2020—2023) • Сеймур Мардалієв (2023—) Посли України в Азербайджані Григорій Хименко5 (1917—1918) • Іван Красковський6 (1919—1921) • Борис Алексенко (1997—2004) • Анатолій Юрченко (2004—2005) • Ігор Кизима4 (2005—2005) • Степан Волковецький (2005—2008) • Борис Клімчук (2008—2010) • Мирослав Блащук4 (2010—2011) • Олександр Міщенко (2011—2018) • Владислав Каневський (2019—) (1) консул Азербайджанської ДР в Українській Державі; (2) посол Азербайджанської ДР в Українській Державі; (3) посол АСРР в УСРР; (4) тимчасово повірений; (5) комісар УНР в Закавказькій ДФР; (6) голова дипломатичної місії на Кавказі