Кубрак В'ячеслав Анатолійович — Вікіпедія

В'ячеслав Кубрак
Прапорщик
Загальна інформація
Народження	11 квітня 1986(1986-04-11) Миролюбівка
Смерть	11 жовтня 2019(2019-10-11) (33 роки) Дніпро, Україна (помер від поранень)
Громадянство	Україна
Військова служба
Роки служби	—2019
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Військово-морські сили
Рід військ	Морська піхота
Формування	36 ОБрМП
Війни / битви	Міжнародні сили з підтримки миру в Косові Війна на сході України Анексія Криму (2014) Бої під Маріуполем (з 2014) Бої за Широкине
Нагороди та відзнаки

В'ячесла́в Анато́лійович Кубра́к (11 квітня 1986(19860411) — 11 жовтня 2019) — прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни^[1]. Герой України.

Іменем Вячеслава Кубрака названо патрульний катер ВМСУ (б/н Р194)^[2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1986 року в селі Миролюбівка (Нововоронцовський район, Херсонська область).

Учасник миротворчої місії в Косові — був водієм тягача на базі «Уралу». Брав участь у порятунку польських миротворців, автомобіль яких впав у гірську прірву та застряг на дереві. 2008 року у складі інженерно-саперного загону 17-ї танкової бригади ліквідовував наслідки вибухів на 61-му арсеналі ЗСУ в Лозовій, розміновував прилеглі території з 2009 по 2012 рік. Одного разу прибув представник Генерального штабу та захотів на власні очі побачити чим займаються сапери — на об'єкт повіз В'ячеслав Кубрак гусеничною технікою ІМР-2. При проїзді через небезпечну ділянку під машиною вибухнула міна 82-го калібру; Кубрак зазнав контузії. Проходив службу у Криму, в 36-й бригаді. У складі бригади двічі брав участь у міжнародних військових навчаннях «Сі Бриз».

Після окупації Криму російськими військами вийшов на материкову частину України. Прапорщик, командир інженерно-саперного взводу 36-ї бригади. З вересня 2014 року виконував завдання у Приазов'ї; бойове хрещення прийняв поблизу селища Гранітне, відразу потрапили під шквальний вогонь російської важкої артилерії та «градів». У друге відрядження знову в сектор «Маріуполь». Поблизу селища Лебединське зняли ворожі міни та виставили їх на ті маршрути, якими мала рухатися ДРГ; для багатьох окупантів той ранковий похід був останнім. 2016 року взвод В'ячеслава першим вступив на східну околицю Широкиного. У 2017 році став героєм сюжету «Військового телебачення» — про саперів на фронті. На його особистому рахунку не одна сотня бойових розмінувань.

8 жовтня 2019 року під час виконання бойового завдання з проведення інженерної розвідки в зоні боїв зазнав мінно-вибухового поранення внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої.

11 жовтня 2019-го помер в Обласній клінічній лікарні ім. Мечникова.

Похований у Миролюбівці.

Без В'ячеслава лишилася дружина Анастасія (одружився в липні 2019 року).

Нагороди[ред. | ред. код]

• Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (22 серпня 2020, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові^[3]
• Орден «За мужність» III ст. (23 серпня 2019) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України^[4]
• Медаль «За бездоганну службу» III ст. (22 травня 2018) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету i територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку та з нагоди Дня морської піхоти України^[5]
• Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»

Див. також[ред. | ред. код]

• Патрульний катер Р194 «Вячеслав Кубрак»

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• За життя боролися три доби: у Дніпрі помер поранений терористами воїн ЗСУ [Архівовано 22 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
• Кубрак В'ячеслав Анатолійович [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну