French
DeutschКуліш Сава Якович — Вікіпедія
| Куліш Сава Якович | |
|---|---|
| Народився | 17 жовтня 1936[1] Одеса, Українська СРР, СРСР |
| Помер | 9 червня 2001 (64 роки) Ярославль, Росія ·цереброваскулярні хвороби |
| Поховання | Троєкуровське кладовище |
| Країна |  СРСР Росія |
| Діяльність | кінорежисер, оператор-постановник, сценарист |
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Всеросійський державний інститут кінематографії |
| Членство | СК СРСР |
| Роки активності | з 1959 |
| Жанр | соціалістичний реалізм |
| Батько | Куліш Яків Савелійович |
| Нагороди |   |
| IMDb | ID 0474586 |
Сава Якович Куліш (17 жовтня 1936, Одеса — 9 червня 2001, Ярославль) — радянський і російський кінорежисер, сценарист, оператор. Народний артист Російської Федерації (1995)[2].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 17 жовтня 1936 року в Одесі, де його батько Яків Куліш працював оператором.
1959 року закінчив операторський факультет ВДІКу, 1968 року — режисерське відділення театрального училища ім. Щукіна (курс Б. Є. Захави).
У 1959—1960 роках — оператор Центрального телебачення, кіностудії «Мосфільм». Пройшов режисерське стажування на фільмі М. І. Ромма «Звичайний фашизм». З 1967 року режисер кіностудії «Мосфільм». Дебютував документальним фільмом «Останні листи» (1966), знятим разом із Харрі Стойчевим (художнім керівником виступив М. І. Ромм). Першим ігровим фільмом став створений у 1968 році «Мертвий сезон».
У Театрі кіноактора Сава Куліш поставив у 1976 році виставу «Чудо Святого Антонія» М. Метерлінка ; новаторство постановки полягало в тому, що театральні сцени перемежовувалися з кінематографічними на екрані.
Знявся у 1990 році у фільмі Євгена Євтушенка «Похорон Сталіна».
1 червня 2001 року у Куліша трапився важкий інсульт. 9 червня він помер, не приходячи до тями. Похований у Москві на Троєкурівському цвинтарі.
Жив у Москві на Василівській вулиці, буд. 7, і на вулиці Черняховського, буд. 5.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — Варвара Олексіївна Арбузова-Куліш, продюсер, дочка драматурга Олексія Арбузова.
Визнання та нагороди[ред. | ред. код]
- заслужений діяч мистецтв РРФСР (1984).
- народний артист Російської Федерації (1995)[2]
- 1997 року обраний головою журі VII МКФ «Послання до людини».
Фільмографія[ред. | ред. код]
Режисер[ред. | ред. код]
- 1966 — Останні листи (короткометражний документальний фільм, спільно з Харрі Стойчевим)
- 1968 — Мертвий сезон
- 1971 — Комітет 19-ти
- 1979 — Зліт
- 1982 — Казки… казки… казки старого Арбату
- 1988 — Трагедія в стилі рок
- 1994 — Залізна завіса
- 1998 — документальний цикл «100 фільмів про Москву» (до 850-ї річниці Москви)
- 2001 — документальний цикл «Прощай, XX століття! Пробач…» з 12 фільмів
Сценарист[ред. | ред. код]
- 1971 — Комітет дев'ятнадцяти
- 1976 — Розвага для старичків
- 1982 — Казки… казки… казки старого Арбату
- 1986 — Фуете
- 1987 — Дикі лебеді
- 1988 — Трагедія в стилі рок
- 1994 — Залізна завіса
Оператор[ред. | ред. код]
- 1958 — З попелу (фільм-вистава)
- 1959 — Особливий підхід
- 1961 — Історія з пиріжками
- 1961 — Цілком серйозно (кіноальманах)
- 1962 — Повінь
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Указ Президента РФ от 19 октября 1995 г. N 1062 «О присвоении почётных званий Российской Федерации». Архів оригіналу за 26 квітня 2013. Процитовано 22 травня 2011.
|
