Кін Павло Андрійович — Вікіпедія

Кін Павло Андрійович
Народився	27 вересня 1882(1882-09-27) село Мізірічі Чернігівської губернії, тепер Брянської області, Російська Федерація
Помер	1943(1943) СРСР
Діяльність	державний діяч
Партія	ВКП(б)

Павло Андрійович Кін (27 вересня 1882, село Мізірічі Чернігівської губернії, тепер Клинцівський район Брянської області, Російська Федерація — 1943) — радянський партійний і політичний діяч. Народний комісар внутрішніх справ Української СРР, голова Одеського губревкому, голова Одеського, Миколаївського і Волинського губвиконкомів. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1920 — квітні 1923 року. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в квітні 1923 — травні 1924 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в 1882 році в Мізірічах Чернігівської губернії в родині німецького колоніста—ткача. Мати була росіянкою.

У 12-річному віці влаштувався учнем на кондитерську фабрику Жоржа Бормана в Харкові, де пропрацював три роки. Потім — робітник Луганського паровозобудівного заводу. З 1902 року працював у місті Баку, потім був ливарником чавуноливарного і механічного заводу Ятеса в Єкатеринбурзі.

Член РСДРП(б) з 1903 року.

З 1905 року — активний учасник більшовицьких бойових загонів в Єкатеринбурзі (на Уралі), заступник голови Єкатеринбурзької ради робітничих депутатів. За спогадами колег «був вольовим виконавцем, хорошим організатором». Його описували «з вічно димлячою трубкою в губах; незмінно зберігав крижану холоднокровність при всіх обставинах та небезпеках».

Після Лютневої революції 1917 року — в Харкові, працював робітником на завод Шиманського (майбутній «Червоний Жовтень»). До приїзду Миколи Руднєва займався створенням загонів Червоної гвардії.

З вересня по листопад 1917 року — голова Харківської ради робітничих депутатів.

З листопада 1917 — заступник голови Харківської ради робітничих депутатів.

З березня по квітень 1918 року — комендант міста Харкова, творець місцевої міліції. Після евакуації уряду ДКР — комендант міста Луганська.

До червня 1918 року — військовий комісар міста Казані (переїхав туди разом з наркомом ДКР Межлауком). З червня по серпень 1918 року — голова Казанської губернської надзвичайної комісії (ЧК). З липня по жовтень 1918 року — заступник голови Казанської губернської ЧК.

У жовтні 1918 — січні 1919 року — військовий комісар міста Симбірська.

З лютого 1919 року — комендант міста Харкова. У лютому — квітні 1919 року — голова Харківської міської ради.

У травні — червні 1919 року — голова виконавчого комітету Харківської губернської ради. У 1919 році — голова Ради оборони Харківського району.

З червня по жовтень 1919 року — комендант Тамбовського укріпленого району. До грудня 1919 року — в розпорядженні РВР Південного фронту РСЧА.

11 лютого — 9 квітня 1920 року — голова Одеського губернського революційного комітету.

У квітні — червні 1920 року — голова виконавчого комітету Одеської губернської ради.

З 1920 року — голова Житомирського міського революційного комітету.

З 13 квітня по липень 1921 року — народний комісар внутрішніх справ Української СРР.

У 1921 — жовтні 1922 року — голова виконавчого комітету Миколаївської губернської ради.

У 1923—1924 роках — голова виконавчого комітету Волинської губернської ради.

У 1924 році — голова виконавчого комітету Нижньо-Тагільської окружної ради.

З 1924 року — на радянській, партійній та господарській роботі в Північно-Кавказькому краю. Працював головою Грозненської міської ради Чеченської АО.

З 1931 року — державний арбітр Північно-Кавказького краю.

Потім — голова виконавчого комітету Туапсинської районної ради Краснодарського краю.

Джерела[ред. | ред. код]

• Ярмыш А. Н., Головко А. Н., Добреля Л. П., Пикина В. В. Во главе города: Руководители Харьковского городского самоуправления. — Харьков: Криница, Ун-т внутр. дел, 1998. — 160 с. (Харківський біографічний словник)

Посилання[ред. | ред. код]

• Довідник з історії Комуністичної партії та Радянського Союзу [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Слобожанский календарь^{[недоступне посилання з липня 2019]}