Лазуренко Степан Савич — Вікіпедія

Лазуренко Степан Савич;
	Штабскапітан; Полковник
	Степан Лазуренко
Загальна інформація
Народження	28 грудня 1892; м. Гадяч, нині Полтавська область, Україна
Смерть	27 лютого 1969 (76 років); Детройт, штат Мічиган, США
Громадянство	УНР
Військова служба
Приналежність	УНР
Війни / битви	Перша світова війна; Українсько-радянська війна; Бій під Крутами; бої з більшовиками на північно-східному кордоні; бої на Полтавщині; Бій за станцію Лозова
Нагороди та відзнаки
	Георгіївська зброя
	«Воєнний хрест» (УНР)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лазуренко.

Лазуренко Степан Савич (28 грудня 1892, м. Гадяч, нині Полтавська область, Україна — 27 лютого 1969, Детройт, США) — військовий діяч, полковник Армії УНР (в еміграції).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в козацькій родині. Закінчив Гадяцьку гімназію. Деякий час навчався на учительських курсах губернського земства в Полтаві. З початком Першої світової війни добровольцем пішов на фронт. Після кількамісячного навчання в офіцерській школі в Петергофі перебував на передовій. Воював на Південно-Західному фронті. За виявлені в боях хоробрість і відвагу нагороджений золотою зброєю і Георгіївським хрестом. Лютневу революцію штабс-капітан С. Лазуренко зустрів у Саратові, де перебував у відрядженні.

Повернувшись до України, взяв активну участь у творенні національного війська. Був одним із засновників Богданівського полку (травень 1917 р.). Після розформування частини служив курінним у Дорошенківському полку Запорозької дивізії. Бився з червоними військами під Крутами. В березні 1918 р. брав участь в боях проти більшовиків на території Полтавщини. Після того, як у Полтаві Запорозька дивізія була розгорнута в корпус, а Богданівський курінь — в полк, командував другим куренем богданівців. Взимку 1918–1919 рр. захищав від більшовиків північно-східні рубежі України. Вирвавшись із оточення біля Лозової, провів поріділі частини через місцевості, контрольовані махновцями, на Правобережжя Дніпра. У 1919 р. очолив Богданівський полк, воював проти білогвардійців і червоних. Внаслідок виснажливих переходів двічі захворював на тиф. У листопаді 1919 р., при відході Українського війська за Збруч, був залишений у лікарні м. Ярмолинці з обмороженими ногами, у тифозній гарячці. Дивом виживши, якийсь час переховувався, а потім виїхав за кордон. Мешкав у Чехословаччині й Німеччині. В 1950 р. перебрався до США. Брав активну участь у громадському житті української діаспори, співробітничав з часописами «Тризуб», «Прометей». Залишив спогади про рідний Богданівський полк, зустрічі й розмови з Симоном Петлюрою («Тризуб», 1962–1967 pp.). Останній притулок знайшов на відомому українському цвинтарі Саут-Баунд-Брук поблизу Нью-Йорка.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Зінаїда (народилася в Новогеоргіївську)^[1]. Син Сергій живе в Детройті. В серпні 1995 р. із донькою Ольгою відвідав батьківський край.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ бл. п. Зінаїда Лазуренко [Архівовано 4 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Свобода. — Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1986. — Ч. 30 (14 лютого). — С. 3.

Джерела[ред. | ред. код]

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). — С. 67.
Дубина М. Син полтавської землі // Літературна Україна. — 2011. — 25 серпня. — С. 12.
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Історія Полтави/Степан Лазуренко [Архівовано 26 грудня 2012 у Wayback Machine.]
Хто був і є у місті Гадяч [Архівовано 18 травня 2017 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] бл. п. Зінаїда Лазуренко [Архівовано 4 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Свобода. — Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1986. — Ч. 30 (14 лютого). — С. 3.

[1]