Ландик Валентин Іванович — Вікіпедія

Ландик Валентин Іванович
Народився	22 листопада 1946(1946-11-22) (77 років) Часів Яр, Артемівський район, Донецька область
Громадянство	СРСР  Україна
Діяльність	політик, інженер-механік
Alma mater	Донбаська державна машинобудівна академія
Науковий ступінь	доктор економічних наук[d]
Членство	Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України V скликання і Верховна Рада України IV скликання
Посада	народний депутат України[1], народний депутат України[2], народний депутат України[3], народний депутат України[4] і народний депутат України[5]
Партія	Партія регіонів
Мати	Олександра Володимирівна
Брати, сестри	Ландик Володимир Іванович
У шлюбі з	Неллі Володимирівна
Діти	Наталя і Андрій
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
7-го скликання
Партія регіонів	12 грудня 2012	—	27 листопада 2014

Валенти́н Іва́нович Ла́ндик (нар. 22 листопада 1946, м. Часів Яр, Артемівський район, Донецька область) — український промисловець і політик. Кандидат технічних наук (1997), доцент (1999), доктор економічних наук (2003), Герой України.

Засновник Партії Праці. Один зі співзасновників Партії регіонів.^[6] Президент федерації настільного тенісу України (1997—2018)^[7]

Біографія[ред. | ред. код]

Освіта: Краматорський індустріальний інститут, металургійний факультет (1964—1969), інженер-механік, «Обробка металів»; кандидатська дисертація «Розробка та дослідження вдосконалених технологічних методів обробки металів тиском при виробництві деталей побутових холодильних приладів»; докторська дисертація «Формування інноваційної стратегії великих машинобудівних підприємств» (Інститут економіки промисловості НАНУ, 2003).

08.-09.1969 — інженер-конструктор III категорії, 09.1969-05.70 — ст. інженер-технолог, Штеровський метизний завод, м. Міусинськ Луганської області.

05.1970-06.71 — служба в армії, в/ч 03192, Ленінградський ВО.

08.-10.1971 — майстер цеху ланцюгів № 1, 10.1971-09.73 — ст. інж.-технолог, 09.1973-02.77 — заступник нач. цеху ланцюгів № 3 з виробництва, 02.1977-01.80 — начальник цеху № 4, 01.1980-05.82 — начальник цеху ланцюгів № 3 Артемівського машинобудівного заводу «Перемога праці».

05.1982-11.85 — секретар парткому Артемівського машинобудівного заводу «Перемога праці».

11.1985-09.87 — директор Донецького заводу продовольчого машинобудування. 09.1987-06.93 — генеральний директор ВО «Електропобутмаш» (ПРаТ «Норд»), м. Донецьк. 06.1993-04.94 — Віце-прем'єр-міністр України з питань зовнішньоекономічної діяльності та інвестицій. 09.1993-08.94 — голова Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій. 08.1993-02.95 — голова Міжвідомчого комітету України у справах ЄС.

1998-99 — президент ЗАТ «Група Норд», м. Київ. 1999—2001 — президент ПРаТ «Норд», м. Донецьк. 2001-02 — генеральний директор, головне підприємство ПРаТ «Група Норд», м. Донецьк.

Засновник та голова Партії праці (з 12.1992; 04.1998-11.2000 — Партія труда). Співголова Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (11.2000-03.2001), заступник голови Партії регіонів (03.2001-05.03).

Радник Прем'єр-міністра на громадських засадах (03.2003-02.05). Довірена особа кандидата на пост Президента України В. Януковича в ТВО № 44 (2004-05).

2001—2018 — Президент «АТ Норд». Вітання Валентина Ландика до 50-ти річного ювілею компанії NORD.^[8]

Сім'я[ред. | ред. код]

Батько Іван Петрович (1914—1979); мати Олександра Володимирівна (1923—1998); брат Володимир Ландік (1949) — український промисловець і політик, народний депутат України, член фракції Партії регіонів (через неуважність паспортистки у братів виявилися різні прізвища)^[9].

Народний депутат[ред. | ред. код]

Народний депутат України 2-го скликання з 04.1994 (2-й тур) до 04.1998, Ленінський виборчий округ № 114, Донецької області. Голова підкомітету з зовнішньоекономічних зв'язків, заступник голови Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД. Член (уповноважений) групи «Незалежні».

1998 — кандидат в народні депутати, виборчий округ № 45 Донецької області. Зняв кандидатуру. 03.1998 — кандидат в народні депутати від блоку «Партія праці та Ліберальна партія — разом!», № 2 в списку.

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-04.06, виборчий округ № 44 Донецької області, висунутий блоком «За єдину Україну!». За 46.61 %, 20 суперників. На час виборів: президент ПРат «НОРД» (м. Донецьк), член Партії регіонів. Член фракції «Єдина Україна» (05.-06.2002), член фракції «Регіони України» (06.2002-09.05), член фракції Партії «Регіони України» (з 09.2005), член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з 06.2002).

Народний депутат України 5-го скликання з 25.05.2006 до 23.11.2007 р. від Партії регіонів, № 18 в списку. Член Комітету з питань економічної політики (з 07.2006), член фракції Партії регіонів (з 05.2006).

Народний депутат України 6-го скликання з 23.11.2007 до 12.12.2012 р. від Партії регіонів, № 18 в списку. Член комітету з питань бюджету.

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.^[10]

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Президент Федерації настільного тенісу України з 1997 до 2018 р.; голова правління Всеукраїнської громадської організації «Україна. Порядок денний на XXI ст.»; заступник голови Політвиконкому Партії регіонів (з 04.2003); член президії і член правління Міжнародного союзу машинобудівників (з 03.2001).

Член Міжрегіональної асоціації промисловців України (з 1992), УСПП (з 1995). Академік Міжнародної академії холоду (з 1995).

Захоплення: настільний теніс.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Кандидат технічних наук (1997), доцент (1999), доктор економічних наук (2003).

Автор (співавтор) понад 50 наукових праць, зокрема автор монографії «Исследование технологических особенностей производства и использования в условиях машиностроительного предприятия холоднокатанных листов с переменной шереховатостью» (1996), брошур: «НОРД» и его люди" (1993), «Знаю куда идем…» (1994), «О реформах» (1994), «Еще имеет Украина шанс…» (1994), «Оздоровление экономики Украины через возрождение потребления» (2000), «Меморандум президента (откровения современного лидера)» (2002).

Нагороди[ред. | ред. код]

• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2003).
• Переможець Всеукраїнської акції «Золота фортуна» (1998).^[11]
• Знаки «Шахтарська слава» III (1974), II (1979), I ст. (1984).
• Ордени «За заслуги» III (08.1999), II ст. (07.2002), I ст. (08.2011).
• Герой України (з врученням ордена Держави, 21 листопада 2006).
• Ордени «За трудові досягнення» IV ст. (2000), «Слава на вірність Вітчизні» III ст. (1999).

Пам'ять[ред. | ред. код]

• Ім'ям Ландика названа вулиця Петрівського району м. Донецька.
• Почесний громадянин Донецька^{[джерело?]}

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Ландик Валентин Іванович на сайт ВРУ [Архівовано 29 листопада 2012 у Wayback Machine.]
• Політична Україна сьогодні
• «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С.»
• База даних Дело [Архівовано 9 серпня 2010 у Wayback Machine.]

Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Довідкові видання OpenSanctions Нормативний контроль GND: 137573189 · GKG: /g/1229w7qv · VIAF: 81747111 · WorldCat: viaf-81747111

Це незавершена стаття про українського політика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.