Ландшафтознавство — Вікіпедія

Частина серії статей на тему:
Географія
«Пшеничні поля Оверу під хмарним небом», Вінсент ван Гог, 1890 рік
Фізична
Шаблон Шаблони • Категорія Категорія • Портал

Ландшафтозна́вство — розділ фізичної географії, що вивчає складні природні і природно-антропогенні геосистеми — ландшафти як частини географічної оболонки Землі. Включає вчення про основні закономірності фізико-географічної дифференціації, фізико-географічне районування і власне вчення про географічний ландшафт.

Ландшафтознавство розглядає походження, структуру, зміни, просторову дифференціацію і інтеграцію ландшафтів, а також їх окремі властивості, взаємозв'язки елементів і морфологічних частин, їх зміни під впливом природних і антропогенних факторів. В межах ландшафтознавства сформувалось ряд напрямків:

Ландшафтознавство спирається на ряд загальних підходів і методів: системний, порівняльний і історичний підходи, дистанційні (в тому числі космічні) і стаціонарні дослідження, математичні і картографічні методи. Головний метод ландшафтознавства — ландшафтна зйомка. Особливого значення набули математичне і картографічне моделювання.

До найважливіших задач ландшафтознавства відноситься розробка теоретичних основ раціонального природовикористання, в тому числі охорони природи.

Ландшафтознавство в Україні[ред. | ред. код]

Ландшафознавчі дослідження в Україні мають понад столітню традицію і пов’язані вони ще з експедиціями відомого російського природознавця В.В. Докучаєва в Полтавську губернію в 1877 та 1888–94 роках. Розвиток ландшафтознавчих ідей і ландшафтознавства, починаючи від праць В.В. Докучаєва, в Україні проходив двома шляхами: 1) розроблення наукових основ і проведення комплексного фізико-географічного районування; 2) розроблення вчення про ландшафт і природні територіальні комплекси локального рівня. Обидва ці напрямки з часом злилися у єдину концепцію і становлять сьогодні теоретичний фундамент сучасного ландшафтознавства.[1]

В історії українського ландшафтознавства з середини ХІХ ст. виділено три періоди: [1][2]

  • перший – 50–60-ті рр.: пов’язаний із розробленням теоретичних і методичних основ, що супроводжувалось складанням ландшафтних карт різних масштабів, написанням перших посібників з теорії ландшафтознавства та методики ландшафтного картографування. Основна увага приділялась вивченню генезису, історії розвитку і структури ландшафтів, питанням їхньої класифікації та прикладного використання для цілей сільського господарства, землеустрою та ін.
  • другий 70–80-ті рр.: характеризується підвищеною увагою до вивчення структури і, особливо, функціонування й динаміки ландшафтів як експедиційними, так і стаціонарними методами на базі комплексних географічних стаціонарів, зокрема, Академії наук України і Львівського університету. Розгорталися дослідження з геофізики і геохімії ландшафтів, широко впроваджувалися дистанційні, аерокосмічні та математичні методи у ландшафтознавство.
  • третій – 90-ті рр. по сьогоднішній день: пов’язаний із значним розширенням можливостей розвитку географічної науки в умовах державної незалежності України та впровадженням нових підходів. Для цього періоду характерне впровадження постнекласичних методологій, ідей і методів екології у ландшафтознавство, геоінформаційних технологій і розроблення геоекологічних інформаційних систем. Так, наприклад, у Львівському університеті формуються середньомасштабні геоекологічні бази даних для Українських Карпат, басейну Верхнього Дністра і великомасштабні для міста Львова і кількох ключових ділянок Українських Карпат.

Особливої уваги заслуговують комплексні фізико-географічні праці академіка П.А. Тутковського, які стосуються зональності ландшафтів і ґрунтів Волині (1910) та фізико-географічних краєвидів України (1922, 1924). На підставі геологічної еволюції ним була розроблена генетична класифікація краєвидів (ландшафтів) і проаналізовано розподіл їх по території України.

Важливу роль у становленні української комплексної фізичної географії відіграли праці академіка С.Л. Рудницького. Він ще в 1905 р. довів, що об’єктом географії є земля, як цілісність, земна поверхня, її закономірності і властивості, чим фактично заклав основи вчення про географічну оболонку. С.Л. Рудницький розробив термінологічний апарат географії, обґрунтував чотири підходи географічного дослідження – морфологічний, гилологічний, генетичний і динамічний, які не втратили свого значення і дотепер. С.Л. Рудницьким також були започатковані перші комплексні фізикогеографічні характеристики і описи всієї України у фундаментальних працях “Коротка географія України. Фізична географія” (1910), “Основи землезнання України” (1924–1926) та інших.

Низка нових наукових ідей, які суттєво збагатили природничу науку, в т.ч. і фізичну географію, належать академіку В.І. Вернадському. Він заклав основи геохімії і біогеохімії, що мало значення для становлення геохімії ландшафтів, розробив вчення про біосферу і ноосферу, чим збагатив вчення про географічну оболонку.

Перспективи розвитку ландшафтознавства в Україні слід пов’язувати з фундаментальними дослідженнями, пізнанням генезису, структури, процесів динаміки і функціонування природних територіальних комплексів різних рангів, як експедиційними, так і стаціонарними і напівстаціонарними методами.

Серед видатних ландшафтознавців виокремлюються А. Г. Ісаченко, М. А. Солнцев, Д. Л. Арманд, Ф. М. Мільков, В. О. Ніколаєв, М. Д. Гродзинський та ін. Серед дослідників міських ландшафтів в Україні - Воропай Л.І., Геренчук К. І., Гуцуляк В.М., Дорфман Я.Р., Койнов М.М., Круглов І.С., Куниця М.М., Позаченюк К.А., Тютюнник Ю.Г., Яцентюк Ю.В.

Література[ред. | ред. код]

  • Геренчук К. І. Польові географічні дослідження / К. І. Геренчук, Е. М. Раковська, О. Г. Топчієв. — К., 1975. — 248 с.
  • Гриневецький В. Т. Стаціонарні геофізичні і геохімічні дослідження ландшафтів Київського Полісся / В. Т. Гриневецький, О. М. Маринич, Л. М. Шевченко. — К., 1994. — 108 с.
  • Гродзинський М. Д. Пізнання ландшафту: місце і простір / У 2-х т. — К., 2005.
  • Ландшафтознавство: теорія і практика / Г. П. Міллер, В. М. Петлін, А. В. Мельник; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2002. — 172 c. — Бібліогр.: с. 156—169.
  • Мельник А. В. Ландшафтний моніторинг / А. В. Мельник, Г. П. Міллер. — К., 1993. — 148 с.
  • Мельник А.В. Розвиток ландшафтознавчих ідей і ландшафтознавства в Україні / А. В. Мельник // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Географ. — 2004. — Вип. 31. — С. 19−23.
  • Міллер Г. П. Польове ландшафтне знімання гірських територій. — К., 1996. — 168 с.
  • Міхелі С. В. Основи ландшафтознавства / С. В. Міхелі. — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. — 186 с.
  • Міхелі С. В. Історія розвитку українського ландшафтознавства (1805—1931 рр.) / С. В. Міхелі // Наук. часоп. НПУ ім. М. П. Драгоманова. Сер. 4: Географ. і сучасність. — 2010. — Вип. 23. — С. 86-98.
  • Міхелі С.В. Концепція раціонального природокористування як чинник розвитку українського ландшафтознавства / С. В. Міхелі // Наук. зап. Тернопільськ. нац. пед. ун-ту. Сер.: Географ. — Тернопіль: СМП «Тайп». — 2010. — № 1 (Вип. 27). — С. 21-27.
  • Міхелі С. В. Українське ландшафтознавство: зародження, становлення, розвиток: Монограф. / С. В. Міхелі. — К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2014. — 416 с.
  • Пізнання ландшафту: місце і простір. У 2-х т.  / Гродзинський М. Д. — К., 2005.
  • Стаціонарні геофізичні і геохімічні дослідження ландшафтів Київського Полісся / Гриневецький В. Т., О. М. Маринич, Л. М. Шевченко. — К., 1994. — 108 с.

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Методика ландшафтно-геофизических исследований и картографирования состояний природно-территориальных комплексов / Под ред. Н. Л. Беручашвили. — Тбилиси, 1983. — 199 с.
  • (рос.) Миллер Г. П. Ландшафтные исследования горных и предгорных территорий. — Львов, 1974. — 202 с.
  • (рос.) Джонгман Р. Г. Г. Анализ данных в экологии сообществ и ландшафтов / Р. Г. Г. Джонгман, С. Дж. Ф. Тер Браак, О. Ф. Р. Ван Тонгерен / Пер. с англ. — М., 1999. — 306 с.
  • (рос.) Шищенко П. Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. — К., 1999. — 284 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Загальна

Елементна
Літосфера
Гідросфера
Атмосфера
Біосфера
Комплексна
Історична
  1. ↑ а б Мельник, А. (2004). Розвиток ландшафтознавчих ідей і ландшафтознавства і Україні. Львів: ВІСНИК Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія географічна. Вип. 31. с. 19—23.
  2. ↑ Воловик, Володимир Миколайович (2018). Ландшафтознавство: курс лекцій. Вінниця: Твори.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ландшафтознавство&oldid=40643959